Новини для українців всього свту

Thursday, Jul. 18, 2019

Прийдіть до Мене

Автор:

|

Вересень 19, 2013

|

Рубрика:

Прийдіть до Мене

Із великим піднесенням хочу з вами поділитися своїми враженнями від присутності на відкритті Патріаршого храму Воскресіння Христового в столиці України місті Києві. За своє життя мені довелось пережити багато радісних і подолати чимало сумних днів, які світили в мажорі й переходили в мінорну тональність. А це й кожна людина має: той, хто живе та творить, на дорозі завжди зустрічає перепони, які долає або ні. Однак цей день — 18 серпня 2013 року — я буду пам’ятати й освітлювати. Цей день додав мені наснаги та переконав, що стою на правильному шляху.

Вісім років тому, улітку, я із братом відвідав цей храм і познайомився з владикою Богданом Дзюрахом. Приємний енергійний молодий чоловік запросив нас у канцелярію. На стіні — плакат-макет майбутнього храму, копію якого я отримав у подарунок. Він розказав про перебіг робіт, а я — про далекі плани приїхати з хором й у цій величі заспівати. Владика Дзюрах зателефонував до священика, і той провів для нас екскурсію. На той час там були лише стіни з бетону. Підняв голову — із небес проміння освітлювало підлогу. Заплющив очі — почув спів хору. Велич мала могутню силу та красу.
Того ж дня відбулося знайомство з владикою Йосипом Миляном, який є головою Наглядової ради будівництва Патріаршого собору. Під керівництвом цих двох потужних єпископів і настав день освячення — 18 серпня ц. р.
17 серпня, субота. О 12-й годині дня я з готелю вирушив до собору. Не потрібно було питати, у який бік іти, — у вишитих сорочках хлопці та дівчата, жінки й чоловіки спокійно, із водою в руках (була велика спека) ішли, щоби зустрітись і разом бути в неділю присутніми на відкритті та благословенні храму. Було нас багато. Великі та малі автобуси знаходили собі місце на ніч біля величного, спокійного Дніпра. О Дніпре, Дніпре, Лівобережна, Правобережна – чому нас так розділюєш? Чи Тарас нас не єднав — де кручі, де гори…
О 6-й ранку в неділю і я вирушив до Величі — ще більше вишиванок наближалось до храму. Ні, це – не сон! О 7:30 строго за перепустками почали впускати у світлицю. Мені пощастило, бо вже через 15 хвилин народ став заповнювати храм.
На передньому плані священики займали місця — а їх було понад 700. О 8:45 урочисто, під хоральні звуки ввійшли високоповажані представники Ватикану, єпископи Української греко-католицької церкви, гості від різних конфесій. Серед них був і наш єпарх Торонто й Східної Канади владика Стефан Хміляр.
Рівно о 9-й під яскравим сонцем, що сяяло над Києвом і тисячними вишиванками, увійшов глава нашої Церкви Блаженнійший Святослав — яка спокійна ця мить, що ми її отримали за свої страждання, чи муки, чи болі, чи благодаті — а хтось і 20 років у тюрмах катувався, щоб і за хвилину його виправдали.
У престол новозбудованого храму Блаженнійший Святослав уклав мощі святих Петра і Павла, Андрія Первозваного, Папи Климента й Папи Мартина, які загинули на українських землях, святого священномученика Йосафата Кунцевича, блаженних священномучеників ХХ ст. Миколая Чарнецького та Йосафата Коциловського.
Понад три години під хоральні мелодії народ одухотворено молився. А де ще можна чи треба нам це робити, хто може це забороняти? Під молитву «Вірую» усі відвернулися — від Сатани та прокляття.
Освятивши Престіл, після завершення Святої літургії Блаженнійший із вдячністю ознаменував гостей і глибоким, спокійним голосом подякував Блаженнійшому Любомиру Гузару за закладення наріжного каменя, яке відбулося 27 жовтня 2009-го.
Пряма трансляція передавала події, які відбувалися в храмі. Присутніх усередині було близько 3 тис. осіб і надворі — понад 20 тис. Увесь народ тривалими гучними оплесками віддячувався Блаженнійшому Любомирові Гузару за правильне, сміливе рішення — перенесення Патріаршого престолу Церкви до столиці України Києва.
«Ми збудували споруду за кошти віруючих українців із різних кінців поселення. Не просили допомоги в держави та можновладців, аби не бути залежними в майбутньому. Для нашого народу й будуть молитви всередині Храму», — підкреслив Блаженнійший патріарх.
По закінченні торжества до хористів підходили люди, які прибули з різних держав — Польщі, Німеччини, Англії, Америки, Канади, а одна жінка навіть приїхала з Уруґваю. Яку магічну силу має храм, аби притягнути, об’єднати нас, українців, на короткий час, і щоби ми, роз’їхавшись, освітлювали нами пережиті години великої гордості, радості, що разом можемо подолати перепони, які стояли на шляху.
О 2-й годині того ж дня пройшов святковий обід. Під камерну музику відомих композиторів відбувалося знайомство та галасливі розмови — торжество тривало. Блаженнійший Святослав без вагань і роздумів, радо, з усмішкою фотографувався на пам’ять із присутніми, а під час обіду підійшов привітатися до всіх столів, а їх було понад 60. Час скоро минав, і, мабуть, не змогли надати слово всім охочим до виступу, бо о 7-й год. вечора в палаці «Україна» вже мав початися святковий концерт.
І знову така ж велика кількість людей заповнила залу. Після короткого слова ведучого на середину сцени вийшов Блаженнійший Святослав — усі присутні встали й разом молитовно заспівали «Отче наш»; благодатна мелодія заповнила душу безмежним спокоєм. Від імені президента України Віктора Януковича вітального листа зачитала Ганна Герман.
Близько двох годин без перерви слайди на задньому плані сцени висвітлювали історію Української греко-католицької церкви (УГКЦ), значний внесок митрополита Андрея Шептицького та патріарха Йосифа Сліпого, які життя провели у вірі та переконанні, що цей день настане, — і він настав!
Провідні колективи та солісти — народна артистка України Ніна Матвієнко, народний артист України Тарас Жирко, сестри Леся й Галя Тельнюк, «Піккардійська терція», Київський камерний хор під батутою Миколи Гобдича та багато інших — своїми талантами звеличили чудовий концерт.
На завершення на сцену вийшли всі учасники й разом із присутніми в залі заспівали «Боже Великий, Єдиний». Це був кінець концерту й одночасно це був новий спалах відновлення греко-католицької віри на теренах правого та лівого берегів Дніпра.
Опісля я зайшов за сцену, щоби привітатися зі знайомими артистами. Ніхто не розходився в цій атмосфері піднесеності. І тут увійшов Блаженнійший Святослав — із теплою усмішкою, на превелику радість усіх. Його слова вдячності та віри мали важливе значення для артистів. Легка безпосередність і розмова, погляд, що і я мав нагоду пережити, підтверджують, що на великому вітрильнику УГКЦ править вірна рука Блаженнійшого Святослава. Наші молитви нехай доходять до стін Патріаршого собору та лунають за здоров’я провідників нашої греко-католицької віри.

Артем Панькевич

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...