Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Saturday, Aug. 18, 2018

Проща для відзначення 20-річчя смерті Теодора Майковича

Автор:

|

Травень 31, 2018

|

Рубрика:

Проща для відзначення 20-річчя смерті Теодора Майковича

Княжий Перемишль відомий як столиця найстарішого українського єпископства східного обряду в Галичині, а в наш час — осідок митрополита Перемишльсько-Варшавського. На цій землі народився і спочиває вічним сном і владика Теодор Майкович. Більше 30 осіб на десятьох автівках нещодавно подалися цього у подорож з Перемишля до Репеді, щоб вшанувати 20-ті роковини смерті свого улюбленого душпастиря. На цю врочистість приїхало також багато вірних із околиць Лемківщини.
У Репеді до 1939-го жило 990 українців, 50 поляків і 20 євреїв. У травні 1946 року згідно з угодою СРСР і Польщею на терени УРСР переселили 865 українців, а тих, хто залишилися, у варварський спосіб депортували 1947-го в рамах акції «Вісла» на понімецькі землі. Щойно після 1956 року настало певне полегшення і до села повернулися близько 20-х родин, в т. ч. сім’я Теодора Майковича.
Теперішня врочистість почалася Святою Літургією, яку очолив архієпископ-митрополит Перемишльсько-Варшавський Євген Попович. В Літургії взяли участь і римо-католицькі священики з Репеді. Після Літургії при вході до церкви на головній стіні святині вмонтували пам’ятну дошку в пам’ять владики, а після усі присутні перейшли на прицерковний цвинтар і над його могилою відправили Панахиду.
Теодор Майкович прийшов на світ 6 січня 1932 року в селі Репеді повіт Сянік на Лемківщині в хліборобській сім’ї Марії й Івана Майковичів. Навчання розпочав у рідному селі, а згодом, через брак українських шкіл, продовжував навчання в школі римо-католицьких черниць у Команчі. 1947-го разом із батьками пережив депортацію і був запроторений в далеку Ольштинщину. Там закінчив середню школу і мріяв стати священиком. На жаль, такої можливості в рідному обряді тоді не було, тому вступив до римо-католицької Духовної семінарії в Ольштині, яку успішно закінчив. 24 червня 1956 року прийняв свячення з рук єпископа-помічника Підляського Мар’яна Янковського в кафедральному соборі святого Якова в Ольштині. Був скерований на служіння як вікарій парафії св. Бруно в Бартошиці, але державна влада не затвердила це призначення, тому душпастирську діяльність розпочав у Решелі, де був вікарієм у парафії святих апостолів Петра і Павла, префектом школи та капеланом лікарні. Згодом був вікарієм в Ельблонзі й адміністратором парафії Благовіщеня Пресвятої Богородиці в Новій Вєсі-Трумейках. 1962-го став вікарієм в парафії Найсвятішого Спасителя й Усіх Святих в Доброму Місті і просив, щоб йому дозволили обслуговувати греко-католиків.
1967 року о. Майкович отримав запрошення від о. митрофорного протоієрея Василя Гриника переїхати до Перемишля. В 1969-1971 рр. завершив студії з церковного права в Люблінському католицькому університеті. 1975-го в тому ж університеті закінчив богословські студії.
1985 року його призначили парохом кафедрального собору святого Івана Хрестителя в Перемишлі. З його ініціативи відновлюють душпастирські станиці, забезпечують від знищення церковні споруди в Хотинці, Устриках Долішніх, Нових Садах, Поздячах, Репеді. Священик організує катехізацію вірних, зокрема релігійне навчання української молоді.
Кафедральний собор Св. Івана Хрестителя у Перемишлі, який був власністю греко-католиків з 1785 року, 1946-го передали ченцям ордену босих кармелітів. Після наполегливих звернень о. митрата Василя Гриника греко-католикам дозволили відправляти там богослужіння, але лише у визначені дні та години. Часто костел був зачинений і о. митрат Гриник разом із о. Майковичем, а з ними й вірні нашого обряду довго стояли, часто на морозі чи спеці, та чекали, поки прийде черниця та відчинить двері костелу. З тієї причини богослужіння правилося пізніше, тоді входила черниця й демонстративно гасила свічки перед обличчям священика або вимикала електрику. Скарги до єпископа Іґнація Токарчика були марними. Навпаки, часто о. митрата Гриника та о. Майковича викликали на неприємні розмови, ставилися вимоги виголошувати проповіді польською, на що українці не погоджувалися. Звісно, наші священики перебували під постійним наглядом служби безпеки, їх шантажували та провокували.
1969 року о. Майкович був префектом греко-католицької семінарії в Любліні, 1975 року завершив студії у Люблінському католицькому університеті. У 1970-1980-х рр. зусиллями о. митрата Гриника й о. Майковича відновлюються душпастирські станиці на Закерзонні. Через брак власного транспорту о. Майкович, щоб дістатися до віддалених сіл, докладав неабияких зусиль, але для нього не було неможливих речей.
У 1982-1991 рр. він був ректором семінарії для священнослужителів греко-католицького обряду, 1989-го отримав сан митрофорного протоієрея і став каноніком капітули греко-католицького кафедрального собору в Перемишлі. 1991 року став генеральним вікарієм і канцлером Перемишльської єпархії, очолював душпастирський і фінансовий єпархіальний відділ.
Під час свого візиту до Перемишля 2 червня 1991 року Папа Іван Павло ІІ взамін за колишній собор Івана Хрестителя передав костел Найсвятішого Серця Ісуса в постійне користування вірним УГКЦ. Тепер ця святиня має ім’я Івана Хрестителя. Після 46 років небуття рішенням Апостольської столиці було відновлено Перемишльську єпархію та призначено до неї єпископа, яким став о. митрат Іван Мартиняк, а о. митрат Майкович, крім обов’язків пароха, обіймає пост генерального вікарія для українців греко-католиків у Польщі та канцлера Єпископської консисторії.
1996 рік вносить великі зміни в структури УГКЦ у Польщі та в особисте життя о. митрата Теодора. Своєю буллою від 1 червня 1996-го Папа Іван Павло ІІ підняв Перемишльську єпархію до ранґу митропольної архієпархії Перемишльсько-Варшавської з осідком у Перемишлі та призначив кир Івана Мартиняка митрополитом. Водночас була встановлена друга Вроцлавсько-Ґданська єпархія з осідком у Вроцлаві для УГКЦ і українців і першим єпископом став Теодор Майкович. Єпископська хіротонія відбулася 12 липня 1996 року в Перемишлі (головним святителем був секретар Конгрегації Східних Церков, архієпископ Мирославом Марусином, а співсвятителями — архієпископ і митрополит Перемишльський Іван Мариняк і єпископ-помічник Львівський Юліан Ґбур. Єпископським девізом владики Майковича були слова Scio cui credidi («Знаю, в кого я увірував — у Бога»).
На превеликий жаль його недуга прогресувала і цю битву з нею владика програв. Після операції з трансплантації серця в клініці кардіології в Кракові 9 травня 1998 року Господь Бог покликав владику кир Теодора Майковича до нової праці у Своєму небесному винограднику. Похоронні відправи відслужили спочатку у Вроцлаві, а відтак у кафедральному соборі Івана Хрестителя в Перемишлі. Згідно з його волею, тлінні останки отця поховано в рідній землі, на цвинтарі в селі Репеді, біля батьків Марії й Івана Майковичів.

Ярослав Стех

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...