Новини для українців всього свту

Monday, Jul. 22, 2019

Освячення новозбудованого храму — велике торжество

Автор:

|

Червень 21, 2012

|

Рубрика:

Освячення новозбудованого храму — велике торжество

У неділю 3 червня 2012 року в містечку Пармі, що сусідує з метрополітальним Клівлендом (штат Огайо), у парафії Покрова Пресвятої Богородиці відбулася небуденна подія — освячення новозбудованого Божого храму Української греко-католицької церкви. Це дійство сповнило заснов­ників парафії великою радістю. Вони ж-бо тішилися, що після багатьох років великих старань і трудів спромоглися нарешті здвигнути Божий дім, у якому самі вони, їхні діти, онуки й прийдешні покоління зможуть, як співається в Гімні 1000-річчя Хрещення Руси-України, «зберігати дар найцінніший — віру батьків». Не менш радо зустрічали цю подію парафіяни — представники нової хвилі, котрі, прибувши на землю Вашинґтона, стали її парафіянами й знайшли тут чистоту рідного обряду та східне Благочестя, яке зберігає наш народ зараз в Україні.

Дещо з минулого

Основоположником парафії Святої Покрови був сповідник віри Христової — Блаженнійший патріарх Йосиф Сліпий. 11 травня 1973 року, прийнявши делеґацію Комітету оборони обряду, традицій і мови УГКЦ у Клівленлі, він дав своє благословення на заснування традиційної парафії в Пармі, поручаючи її духовній опіці о. крил. Миколи Павлишина, що згодом, 16 грудня того ж року, підтвердив офіційним документом.

У жовтні 1973-го молода парафія купила маленьку церкву, у якій до кінця року було відслужено першу Святу літургію. Того ж року парафія також придбала чудову 35-акрову посілість, на якій за три роки побудувала Святопокровський культурний осере­док і капличку. У порівняно невеликій каплиці парафіяни Покрова Пресвятої Богородиці молилися багато років і чекали на той радісний день, яким стало для них 3 червня 2012-го, коли відбулося освячення новозбудованого храму.

Культурний осередок українців був для них центром, у якому відбувалися різні громадські заходи, святкування релігійних і національних річниць, місцем зберігання національних цінностей. Не було це випадковістю, адже до цього закликав їх Блаженнійший патріарх Йосиф, коли давав згоду на творення парафії. Тоді він сказав: «Будуйте парафіяльний осередок, щоби кожен, хто тільки ввійде до нього, міг збагнути вартості нашої культури, нашої історії».

Це були події 39-річної давнини. І хай не буде в нікого сумніву, що вже тоді в серцях прихожан новоствореної парафії запалився маленький вогник бажання колись у майбутньому мати гідний Божий храм — церкву, яка своєю зовнішньою красою звертала би на себе увагу перехожих, а для парафіян стала духовною домівкою. Цей вогник жеврів у душі першого голови парафіяльної ради д-ра Зенона Голубця, секретаря п. Василя Ільчишина й усіх парафіян-засновників, а передусім у першого пароха — о. крилошанина Миколи Павлишина та його наступників — о. Івана Кротця, о. Івана Мака, о. архімандрита д-ра Івана Телявського, о. Михайла Крупки, о. Івана Чировського, о. Василя Петріва й, урешті, нинішнього пароха — о. Михайла Дроздовського.

Саме о. Михайлові Дроздовському судилося завершити здійснення мрії його попередників. Бо, як виявилося, із приходом до парафії о. Михайло продемонстрував неабиякий організаційний хист, вкладаючи в її розбудову свою енерґію, серце та душу. Він усвідомив, що парафія зможе надалі рости й розвиватися, якщо матиме щось більше, ніж каплицю, — свою рідну церкву, у якій прославлятиме Господа Бога, а водночас працюватиме на самозбереження української спільноти.

Будівництво нового храму почалося три роки тому, невдовзі по приході отця на парафію, а освячення церкви відбулося 3 червня 2012 року, у день дуже важливого свята — Зіслання Святого Духа на Апостолів, які, як знаємо, розійшлися по всьому світі, проповідуючи між різними народами Божу Благодать — Його слово. Тут є своєрідний символізм: відтепер вірянам парафії Покрова Пресвятої Богородиці її священнослужителі проповідуватимуть Боже слово в стінах щойно освяченого храму.

Чудові відправи

Акт освячення новозбудованого храму здійснив преосвященний владика Іван Бура в співслужінні близько 20 святих отців. Відправи були довгі, із чудовими молитвами, сповненими глибокого духовного змісту, мудрості отців Церкви. Молитви, що їх виголошував преосвященний владика й отці, супроводжував прегарний спів парафіяльного хору під керівництвом Олі Чепак. А до всіх цих молінь із великою увагою прислухався Божий люд, який ущерть заповнив храм.

Згідно з протоколом, перед актом освячення всі віряни вийшли із храму. Головний вхід до церкви є з вестибюля, який сполучає її зі Святопокровським центром. Саме там розпочався акт освячення з виголошення особливих молитов біля мощей українських святих. Після цього була святкова хода довкруж храму. Попереду йшла молодь із хрестом і хоругвами, відтак численні отці, а слідом за ними — преосвященний владика Іван Бура, який ніс святі мощі. За ним довгою вервечкою простували богомольці, котрі цього пам’ятного дня прийшли до церкви, щоби стати свідками небуденної події — акту освячення новозбудованого храму.

Після обходу правилася Божественна Свята літургія. Її очолив преосвященний владика Іван Бура, дияконував протодиякон о. Смолило, милий і гучний голос якого (він — співак у капелі бандуристів) тішив слух вірян. До Святої літургії, як казали присутні, чудово співав чиказький хор «Благовість» із собору Святих Володимира й Ольги під керівництвом Олени Новик-Балабан.

Під час Святої літургії до вірних промовляв владика. Він підкреслив значущість події й високо оцінив клопотання та зусилля парафіян, які трудилися багато років, аби збудувати цей Божий храм. І нагадав усім, що творцем парафії Покрова Пресвятої Богородиці був Блаженнійший митрополит Йосиф Сліпий. Згадуючи заповіт патріарха, він сказав, що народ мусить бути вірний своїй Церкві, а Церква — підтримувати народ, бо «народ не може бути без Церкви, а Церква — без народу».

Концерт і бенкет

Після довгих відправ панотці «відпустили» своїх вірян на відпочинок — послухати концерт із нагоди пам’ятного дійства. Зі вступним словом перед присутніми виступила Ольга Мігелич — культосвітній референт при парафії, яка привітала всіх і подякувала за участь у врочистих святкуваннях.

Першим у концертній програмі, котру вела Віра Іваницька, виступив дитячий хор, художнім керівником якого є Оля Чепак. Я багато разів мав нагоду прислухатися й приглядатися до цих діточок у різних місцях. Зізнаюся, що їхній виступ у парафії Покрова Пресвятої Богородиці справив на мене незабутнє враження.

Відтак було надане слово о. архімандритові Іванові Кротцю із Чикаґо, і він нагадав присутнім про духовну роботу, яку доводилося виконувати отцям від початку заснування парафії до сьогоднішнього дня та яка була вдячною, але часто нелегкою. Отець архімандрит також передав для парафії Покрова Пресвятої Богородиці дар від парафії Святих Володимира й Ольги, від якої, зокрема, виступав із вітаннями член Парафіяльної ради студент теології Тарас Матвіїв. Звертаючись до теми події, він сказав, що цей день можна сміло назвати «днем, що його створив Господь, тож радіймо і веселімося в нім».

Мистецька програма продовжувалася. Місцева солістка Христина Мігелич подарувала присутнім пісню-молитву «Навчи мене, Боже». А оперна солістка зі Львова Галина Герявенко, яка зараз проживає в Чика­ґо, виконала три композиції: «Горить моє серце» (муз. І. Лопати), «Нащо мені чорні брови» (муз. Д. Банковського) і народну пісню «Ой, там на горі» під фортепіанний супровід Теодозії Сигіди-Кріслатої. Теплими оплесками присутні дякували виконавицям за прекрасний спів.

Завершенням концертної частини був виступ церковного хору «Благовість». Під дириґентурою Олени Новик-Балабан колектив заспівав «Благослови, душе моя, Господа» (муз. К. Стеценка), «Гімн тисячоліття» та «Богородице Діво» (муз. обох творів — М. Федорова). На тлі хорового співу зі заключним словом до гостей звернувся отець-парох Михайло Дроздовський. Він коротко розповів про парафію, про пройдений нею шлях, який привів до сьогоднішнього освячення храму, при цьому отець висловив щиру подяку всім тим, що мали стосунок до здвигнення Божого храму й підготовки до його освячення. Після виступу пароха хор «Благовість» проспівав молитву «Отче наш» і молитву за патріарха, а тоді почалася гостинна трапеза для приблизно 480 присутніх.

Із нагоди освячення новозбудованого храму була випущена «Пропам’ятна книга». Вона починається репродукцією ікони Покрови Пресвятої Богородиці, якій присвячена парафія, включає світлини ієрархів УГКЦ, багато статей різних авторів про минуле парафії та вітання від різних організацій і вірян. Книга надзвичайно гарно оформлена, видана видавництвом «Свічадо» у Львові.

У переддень проведення святкових урочистостей я зустрівся з о. настоятелем Михайлом Дроздовським, і ми мали розмову. Отець розповів, що в парафії всі почуваються щасливими: після стількох зусиль і перепон нарешті вдалося довести справу до кінця — виконати заповіт патріарха Сліпого й збудувати Божий храм. За словами панотця, парафія зараз нараховує дещо більше ніж 300 родин, тут панує єдність між різними хвилями поселенців. Спорудження храму об’єднало всіх. «У нас є відчуття, що ми — одна родина, яка спільно працює й розуміє: ми маємо борг, який узяли на себе, і всі разом відповідаємо за нього. Більшість наших парафіян — це новоприбулі, і можна сказати, що наша парафія відмолоджується. Ми приділяємо особливу увагу молоді, працюємо з нею. Наша молодь займається спортивною працею, існують три спортивні команди різного віку, і нині одна з них стала переможцем у великому турнірі. Ми розгорнули працю з нашою молоддю на духовному відтинку, проводимо з нею катехізацію, вивчення Святого Письма, здійснюємо прощі до святих місць тощо. Робимо все, щоби наша парафія була живою, бо такими ми бачимо наше завдання та нашу мету й хочемо, аби люди, які приходять до нас, почувалися, як удома», — запевнив панотець.

Наприкінці священик згадав, що парафія має хор, який складається з трьох різних за віком секцій. У цьому я переконався під час концерту. Коли був оголошений виступ дитячого хору, на сцену вийшло близько 15 дітей, котрі проспівали пісню «Я піду за Христом». Для виконання наступної композиції вийшов ще один ряд дітей, дещо старших, для третьої — ряд малят, які стали попереду групи, а до останньої пісні вийшли ще два ряди співаків різного віку — і спільно вони виконали «Радуйся, Маріє». Усі були одягнені в чудові строї, хлопчики й дівчатка були у вишиванках. Поміж піснями були вплетені декламації з відповідними рухами, кроками, вправами із синьо-жовтими стрічками. Усіх разом було, мабуть, понад 80 виконавців. Дивлячись на цих діточок, я бачив, що парафія Покрова Пресвятої Богородиці має майбутнє, бо має молодь і, як висловився о. парох Дроздовський у розмові зі мною, веде з нею духов­ну й патріотично-виховну роботу, прищеплює їй наші духовні, культурні й національні цінності.

Завершуючи свій репортаж, хочу поділитися із читачами спостереженням: майже в усіх наших парафіях тепер переважну більшість становлять люди нової хвилі. Як мені видалося, у проводі парафії Покрова Пресвятої Богородиці та між її парафіянами не видно межі між повоєнною та новою хвилями. Усі віряни створюють цілість, злилися в одно, співпрацюють. І так повинно бути. І якщо десь іще цього немає — найвищий час, щоби це втілити в життя.

Лука Костелина

About Author

MiCT

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...