Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Friday, May. 24, 2019

Нова церква у Виппані

Автор:

|

Червень 14, 2012

|

Рубрика:

Нова церква  у Виппані

Біля Українського американського культурного центру Нью-Джерзі у Виппані розпочалося спорудження нової будівлі української католицької церкви Св. Івана Хрестителя. Її на замовлення громади будує компанія 3D Group. Виконавець проекту — Дейв Туляновський. Історія цього храму сягає початку ХХ ст., коли у Виппані оселилися українські заробітчани‚ які працювали на місцевій паперовій фабриці. Тривалий час вони не мали своєї церкви й запрошували священиків із Пассейка.

Громада збільшувалася. 27 родин, які на той час тут оселилися, 1920 року на сходинах вирішили будувати церкву. Звернулися до адміністратора єпархії о. Петра Понятишина в Ньюарку, а також до власника паперової фабрики з проханням про допомогу. Підприємець подарував 2 акри землі для побудови українського храму. Протягом 1921 року люди спорудили й 1922-го освятили дерев’яну невеличку церкву‚ яка існує й досі.

Про роль тієї церкви в житті українців написав у споминах Андрій Ружон із Ленґорна в Пенсильванії: «Я сам — колишній вояк охоронного батальйону‚ що був сформований 1942 року в Києві. Походжу зі села Ксендзівки (Пугачівки) на Черкащині. Дружина народилася в Сяноку й працювала від 1937 року в Алжирі‚ куди я також потрапив після війни. До США ми приїхали 1955-го. Моя жінка у Виппані мала сестру її матері Анну Баранську та двох братів — Михайла й Дмитра Кіцаків, котрі прибули до Виппані ще 1902 року. Нове життя еміґранти розпочинали на паперовій фабриці. Працювали у дві зміни: одні — від ранку до вечора, інші — від вечора до ранку. Спали по 5—6 осіб у тітки на підлозі. Ті, що повернулися з роботи, передавали іншим свій одяг. Коли приходило українське Різдво, то праця на фабриці припинялася на три дні, усі ходили з музикою колядувати від одного до іншого. Тоді ж отримали землю на будову церкви. Усі йшли до церкви, яку любили. У Виппані тоді був тільки один полісмен, можна було ходити вулицями вздовж і впоперек.

На другий тиждень мого перебування до нас прийшов священик о. Йосип Панасюк. Він сказав мені: «Ви — з Великої України, а ви, Маріє, — зі Сянока, приходьте до нашої церкви». Нам було близько — тільки дорогу перейти. Священик мав гарний голос, люди його шанували. Він був приємний, мав жінку, сина й доньку.

Після нашого приїзду з’явилося ще багато молодих чоловіків. Більшість працювала на «паперовні», багато з них пило горілку. Навіть до роботи йшли напівп’яними. Наш священик перевиховував їх, виконував свою місію. Також їздив на іншу парафію відправляти службу Божу. Сам прибирав біля церкви, косив траву, мусив усе сам робити. Люди тоді мало заробляли. Почали жінки робити вареники, продавати, щоб гроші висилати в Україну для бідних».

За таких умов потрібна була більша церква. 1950 року громада розпочала будівництво нової цегляної споруди, яка невдовзі й постала. А українці почали вже мріяти про свій осередок культури.

Спогади продовжує Андрій Ружон: «Спорудження й відкриття культурного центру у Виппані — це була наша давня мрія. Я зі своєю сім’єю на той час перебрався до Пенсильванії, бо дружина почала хворіти, а там наша донька мешкала. Ми вирішили, що мусимо мати когось близько себе. Коли я приїхав до Америки, то перша моя робота була в Моріставні — у школі та в монастирі, де було 72 священики, 10 монахів і 400 дітей. Я там працював три роки. Землю, на якій пізніше збудували культурний центр, ми хотіли купити з Гуралем — головою Конґресового комітету, де я був скарбником. Треба було заплатити $25.000, з’єднати дорогу. То було тоді для нас занадто».

Усе ж мрія Андрія Ружона та його однодумців здійснилася: 11—12 листопада 2006 року відбулося врочисте відкриття нового Культурного центру. Рушієм події став о. Роман Мірчук, парох церкви Св. Івана Хрестителя, митрофорний протопресвітер Української католицької церкви‚ який уже збудував нові храми в Джерзі-ситі й Менвілі. Напередодні свята у Виппані він розповідав у тижневику «Свобода»: «Для української громади це — подія, яка, напевно, розпочне відлік нового часу у формуванні серед нового покоління якісно іншого вектора в культурному, інтелектуальному та духов­ному розвитку молоді. Про неї мріяли українці ще від 1921 року. У глибокій тузі за рідним краєм перші хвилі українців мріяли: коли стануть на ноги, розбудуються, збагатіють і утвердяться, заможні та щасливі‚ то буде в них своя церква й свій Народний дім з українськими піснями та культурою своїх предків. Нинішній проект розпочав о. Ю. Маркевич 1996 року, організувавши будівельний комітет і очоливши рух з усіх організаційних моментів. Цей центр — один із найкращих на Східному узбережжі».

Услід за Культурним центром настала черга нової церкви. Почалося будівництво підвалин‚ розраховане на шість місяців роботи‚ після чого постануть стіни нового храму.

 Лев Хмельковський

About Author

MiCT

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...