Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Monday, May. 20, 2019

Не будьте нерозсудливі

Автор:

|

Червень 14, 2012

|

Рубрика:

Не будьте нерозсудливі

Той, хто знайомий з історією запровадження християнства в Київській Русі, знає, як довго й важко відбувався цей процес. Слов’яни наполегливо чинили опір, уперто тримаючись за своїх ідолів, вірування й обряди. Прагнучи змінити ситуацію, Церква нерідко йшла на певні компроміси, намагаючись надати звичним для народу язичницьким ритуалам певного християнського змісту. Цей симбіоз виявився живучим і значною мірою присутній і в наш час.

На жаль, багато людей дотепер уважають, що це і є християнська віра. Дуже часто навіть високоосвічені, авторитетні люди захоплюються саме тим фактом, що наша віра несе в собі так багато елементів колишніх, давніх вірувань. Особливо виразно це виявляється під час цілої низки релігійних святкувань, коли в християнську канву вплітаються язичницькі обряди з ворожіннями, колядою, викликанням духів предків, дідухами тощо. Причому дуже активно прагнуть затвердити ці обряди люди, які вважають себе (і часто насправді такими є) патріотами України, намагаючись підкреслити цим нашу національну самобутність і зв’язок поколінь і таким чином сприяти вихованню в молоді патріотичних почуттів.

Звичайно, патріотизм — справа абсолютно необхідна й корисна, але чи варто пов’язувати його з язичництвом? Адже багато людей при цьому щиро вірять, що це, власне, і є християнська віра, котра приближує народ до Бога. Але чи насправді це так? Якщо ми шануємо єдиного Бога-творця й Спасителя Ісуса Христа, то повинні керуватися Його істинами, викладеними в Біблії. Ця велика Книга вчить нас розуміти помисли та бажання Бога. Тож звернімось до неї: у Біблії, зокрема, показано, що староєврейський народ протягом своєї історії досить часто порушував чистоту віри, спілкування з Богом, і тоді Господь вустами пророків нагадував людям, що Він — Бог-ревнитель, що Йому не подобається те, що на єврейській землі Його народ поклоняється ідолам, справляє обряди на їхню честь. А коли царі й народ не реаґували на слова пророків, країну охоплювали великі біди та спустошення.

Чи не нагадує це історії українського народу? Адже від часів прийняття християнства на Русі наш народ так і не відійшов від язичництва. Ми надалі шануємо язичницьких духів і ідолів, поєднуючи це з християнськими обрядами. Так відбувається значною мірою через відсутність знання про це. Але в усі часи Бог мав бажання, щоби люди знали Його волю. Через пророка Осію Бог сказав: «Погине народ Мій за те, що не має знання: тому, що знання ти відкинув, відкину й тебе… А тому, що забув ти Закон свого Бога, забуду синів твоїх і Я!» (Осія, 4:6). Хто з нас бажає такої сумної перспективи для свого народу?

Слід враховувати, що в духовному світі є лише дві духовні сили — світла й темна. Світла сила — це Свята Трійця (Бог-Отець, Бог-Син Ісус Христос і Дух Святий) і світлі янголи-служителі. Усі решта духів, про котрих так часто згадують люди, — це представники світу тьми, вони є ворожі Богові. Вони всіляко прагнуть привернути до себе увагу людей, щоби відвернути їх від Бога, впливаючи на їхні відчуття, спокушаючи на гріховні думки та вчинки. Нерідко вони, володіючи певною силою, у чомусь допомагають людям, котрі потрапили під їхній вплив. Так вони намагаються створити ілюзію своєї всемогутності, проте така допомога дуже дорого коштує людям. Здійснюючи традиційні духовні обряди, слід ставити собі запитання: яких духів я називаю й шаную, який стосунок вони мають до живого Бога? Наприклад, віруючій людині, знайомій із Біблією й Божими принципами, зрозуміло, що шанування дідуха — духа родючості — не що інше, як виконання язичницького обряду ідолопоклонства; ворожіння та чаклунство — це звернення по допомогу до темних сил; шанування духів померлих людей — це запрошення духів смерті; ритуальні стрибки через вогонь — поклоніння духу вогню тощо.

У відомого іспанського художника Франсіско Гойї (XVIII ст.) є картина під назвою «Вони підуть, коли настане світанок». На ній зображено примар і чудовиськ, які з тривогою вдивляються в нічне небо, чекаючи на світанок. Людина не має сил очистити світ від примар і оман, доки світло Божого Слова не прожене їх, як каже про це апостол Петро: «І ми маємо ще непорушне пророче слово. Ви добре робите, зважаючи на нього як на світильник, що світить у темному місці, — доки почне розвиднятися й ранкова зоря засяє у ваших серцях» (2 Петра, 1:19).

Але безперечним є й те, що кожний християнин може наблизити настання світанку. Слова Господа нашого Ісуса Христа, сказані на горі Елеонській майже два тисячоліття тому: «Стережіться, щоби хтось вас не ввів у оману…», протягом всієї історії християнства звучать як особливий вияв стривоженої Божественної любові до Свого народу, якому треба йти вузьким шляхом випробувань і небезпек. І не тому, що ця любов не має сил зберегти Своїх дітей, а тому, що самі діти можуть ослабнути у вірі й любові та зійти з дороги, указаної Господом Ісусом.

А зійти з тієї дороги не так уже й важко — достатньо лише відвернути свій погляд від світла, котрим є Слово Боже, і сили темряви негайно скористаються із цього, заманивши вас на слизькі манівці, що провадять до загибелі. Слова, думки та справи людей мають у духовному світі велику силу й викликають серйозні наслідки, тому потрібно бути дуже відповідальними за те, що ми говоримо й кого шануємо. І якщо ми віримо, що наша доля, доля нашої країни та народу залежать перш за все від Бога, то нам треба прагнути чинити так, як це до вподоби Богові. Тому нерозсудливо у світле християнське свято виконувати язичницькі обряди й видавати їх за служіння Богові. Ставмося відповідально до Божих принципів і заповідей. А любителям старовини час навчитися розрізняти звеселяючі розваги, шанування Бога та служіння ідолам. Змішування цих дійств є помилкою й гріхом перед Богом, блюзнірством. «Отже, не будьте нерозсудливі, але пізнавайте, що є воля Божа» (Єфес., 5:17).

 

About Author

MiCT

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...