Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Thursday, Jul. 19, 2018

Нація без релігії гине, а Церква мусить служити нації

Автор:

|

Січень 25, 2018

|

Рубрика:

Нація без релігії гине, а Церква мусить служити нації

Блаженнійший Святослав

Всі ми добре знаємо, що Церква є зовнішньою формою релігійного змісту, який становить синтезу моралі вірних. Віра не виключає науки, але не дозволяє кожному на свій лад інтерпретувати суперечні погляди, які стали догмою від Берестейської унії в Українській греко-католицькій церкві (УГКЦ), яка вистраждала неволю і піднялися на самі вершини, звідкіля не видно перегородок між вірними та нацією. Дуже часто ми не знаємо власної історії, причин і наслідків Берестейської унії, становлення нашої Церкви і національного відродження. Наша Церква своїми моральними догмами налаштовує нас психічно і нерозривно з нею духовно співжити. Особливо в ХVI ст., під час занепаду православної церкви, перехід верхів на протестантизм, або католицизм, наступала разюча полонізація, нестача освіти — все це тривожило свідомих національно людей і в результаті 1596 року на Берестейському соборі прийняли унію.
Пригадаймо, в яких важких умовах приймалася унія серед наших вірних. Наприклад, перемишльська єпархія перейшла на греко-католицький обряд 1692-го, львівська — 1700-го, луцька — 1702-го, а львівська Ставропігія — аж 1708 року. Головною причиною такого сповільненого прийняття було те, що Польща при прийнятті унії мала на увазі полонізаційні процеси, тому народ насторожено приймав греко-католицький обряд. Однак це було унікальне явище світового масштабу. Початки були вкрай важкими. Загально національна, як і релігійна свідомість народу були слабкими, але поступово ця свідомість зростала.
Ще за Австрії єпископ Лев Шептицький, котрий сміливо боронив права українського народу, домігся у імператриці Марії-Терезії, щоб 1692 року при церкві св. Варвари у Відні відкрили духовну семінарію, яка стала відомою під назвою Barbaraeum. Саме вона стала своєрідним фундаментом, на якій зростала і зміцнювалася УГКЦ, яка з трудом, але вперто проводила свою місію. Поступово випускники семінарії стали поширювати Боже слово і закладати церкви, допомагали розвивати українськомовне шкільництво, створювали культурно-освітні організації, молодіжні, жіночі та дитячі, які в тісному зв’язку з духовенством провадили спільну усвідомлюючу працю. Згодом цей позитивний рух зміцнили такі велетні, як митрополит Андрей Шептицький, єпископ Снігурський, Блаженійший Йосип Сліпий. У зміцненні нашої Церкви надзвичайно велику роль зіграв о. Маркіян Шашкевич із своєю «Руською трійцею», видавши народною мовою «Русалку Дністрову».
Єдність є запорукою розвитку, тому саме проти неї виступив Шарон-Королевський (1878-1959), котрий прибрав собі псевдо «Кіріл Королєвскій» і написав скандальну статтю «Уніятизм» французькою мовою, видану в бельгійському видавництві Irenikon на початку 1927 року. Її зміст виявився настільки провокаційним, ксенофобським і пасквільним, що її заборонив Ватикан, твір було вилучено обігу за приниження нашої віри. З часу полемічної літератури, особливо Треносу 1610 року Мелетія Смотрицького, поява цієї статті Шарона-Королєвского впровадила вкрай неприємний термін «уніатство», яким зараз використовує Російська православна церква (РПЦ).
Вперше ідеї цього твору було використано на Львівському псевдособорі в березні 1946 року. Цим підступним заходом була зневажена Церква, освячена кров’ю незліченної кількості героїчних мучеників та ісповідників. Гавриїл Костельник (1886-1948) вважав о. Королевського своєрідним авторитетом, у своєму виступі на «соборі» він неодноразово його цитував, казав, що «гострого ліку люди не приймають радо». Однак це не був лік, а отрута, яка присипляє й убиває духове життя. перебуваючи у Львові о. Костельник підтримував тісні контакти з Шароном-Королєвським. Ще в статті «Наша доля», опублікованій у ч. 44 газети «Мета» за 1934 рік, о. Костельник писав: «Очі цілого світу звернені нині на СРСР, весь світ свідомий того, що в огні російської революції вирішується майбутність усіх народів і держав — родиться нова душа, новий лад суспільного життя. І як нині російська революція промінює на цілий світ, так само будуть промінювати на цілий світ її позитивні наслідки духовного та соціяльного характеру». Коли Україна лежала напівжива, розтерзана і знекровлена страшним большевицьким ґеноцидом, о. Костельник співав «осанну» лютим катам нашого народу!
Визначна українська поетеса Ліна Костенко писала: «Нації вмирають не від інфаркту, спочатку їм відбирають мову». Як бачимо руками о. Костельника та представниками РПЦ, посилених чекістами, 10 березня 1946 року псевдособор у Львові ліквідував УГКЦ, яка формально відновила свою діяльність лише напередодні відновлення Української державності.
Упродовж десятиліть проти духовенства і вірних не припинялися переслідування. Найболючішим моментом є те, що і в наш час появляються різні матеріали, які своїм змістом не діють оптимістичних надій. Як на мене вкрай неприємне враження справила стаття «Літургія в діаспорі: виклики та перспективи», автором якої є такий собі Даниїл Галадза. Ця стаття в новітній формі подає провокативні пропозиції для нашої Церкви і вірних. Автор розмістив статтю в авторитетному журналі «Патріархат», який виходить з травня 1967 року. Всі редактори журналу дбали за престиж журналу і він завжди був для вірних УГКЦ живою іконою та головним духовним дороговказом. Автор статті свідомо, чи випадково пішов слідами Королівського та Костельника, впроваджуючи радянський космополітизм у нашу Церкву. Між іншим він пише: «Виглядає, що УГКЦ є Церквою лише для однієї конкретної етнічної групи або Церквою, яка не цікавиться тим, що відбувається в суспільстві, в якому вона перебуває». Він пропонує: «в усіх церквах УГКЦ поза межами України має бути принаймні, одна молитва або читання місцевою мовою, а богослужіння намагатися провадити місцевою мовою».
Прочитавши ці думки, пригадую повоєнні роки у Польщі, коли категорично заборонялося провадити богослужби в нашому греко-католицькому обряді. Саме в 1950-х рр. з в’язниці до Перемишля повернувся головний вікарій Василь Гриник. Йому поляки пропонували: якщо буде провадити Літургії польською, тоді віддадуть йому церкву. Коли о. Гриник категорично відмовився від цієї зловісної пропозиції, вимагали хоча б проповіді виголошувати польській. Його відповідь звучала так: краще буду служити Літургії в стодолі українською. Такі провідники рідко родяться.
Українські діаспорні святині розкинуті в широкому світі. Вони залишаються для українців тими амбасадами, в яких не тільки вірні моляться, але й наша молодь пізнає себе і творить нові українські сім’ї, продовжує наше духовно-національне життя в діаспорі. А українська мова є безцінним скарбом для вірних. Проти нашої мови виступають ідеологи російські, угорські й інші вороги нашої нації. Патріарх Сліпий відновлював синодальний устрій УГКЦ і боровся з опозицією всередині нашої церви. Він казав не лише про патріархат, а й виголошував такі гасла: «Єдність Церкви і народу», «Синод — помісність — патріархат».
Відтак прикро згадувати останню зустріч у Гавані (Куба) папи Франциска та Московського патріарха Кирила і підписану ними декларація, що збурила широкий загал духовенства та вірних УГКЦ. Зокрема, вірних не вдовольняє її 25 пункт: «Метод «уніатства», притаманний минулому, в значенні приєднання однієї спільноти до іншої, відриваючи її від своєї Церкви, не є способом, що дає змогу відновити єдність».
Підбиваючи підсумки, можна сказати словами патріарха Сліпого: «Віра без діл мертва, пам’ятайте, що нарід, який не знає або загубив знання свого минулого з його духовними скарбами, вмирає і зникає з лиця землі. Рідна наука окрилює народ до лету на вершини зрілого серед народів світу!» Кожен із нас має зрозуміти і служити вірно ідеалам, які ми успадковуємо від наших Великих вчителів і основоположників нашої УГКЦ.
25 листопада 2017 року у Києві, під час ІІ Крайового пластового конґресу Станіслав Андрійчук, голова «Пласту», та Блаженнійший Святослав, глава УГКЦ, підписали Меморандум про співпрацю. Це надзвичайно цінна ініціатива як для «Пласту», так і для нашої Церкви. Спільними зусиллями будуть готуватися волонтери для роботи із молоддю, розроблятимуть нові освітні програми та курси. Підтримуватимуть уже наявні пластові осередки. Очільник УГКЦ зазначив, що йому надзвичайно приємно перебувати в такому середовищі. Він згадав про свої відвідини пластового табору «Сокіл», а також про те, який внесок зробив митрополит Андрей Шептицький для цієї організації. «Я б дуже хотів, щоб ця співпраця розвивалася в ключі взаємної допомоги та підтримки. Тоді кожен залишається собою, але працюють всі разом. Ми навіть на міжконфесійному рівні можемо опікуватися «Пластом», — наголосив предстоятель.
Такий підхід наповняє оптимізмом і нагадує слова святого Ігнатія Лойоли: «Моліться так, ніби все залежить лише від Бога, але працюйте так, ніби все залежить тільки від вас». До речі, ці слова дуже любив Блаженніший Любомир Гузар і повторював їх усім, хто приходив до нього.

Ярослав Стех

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...