Новини для українців всього свту

Thursday, Dec. 3, 2020

«Ми не лише підтримуємо військових духовно, але й налагоджуємо стосунки з місцевим населенням»

Автор:

|

Жовтень 29, 2015

|

Рубрика:

«Ми не лише підтримуємо військових духовно, але й налагоджуємо стосунки з місцевим населенням»
о. Ващук серед бійців

о. Ващук серед бійців

Своє капеланське служіння я розпочав 25 серпня в секторі «А», в районі населених пунктів Тошківка, Новотошківка та Кримське. Що особливо тішить — у військову частину прибув не голіруч, а привіз із собою автомобіль Opel Frontera, який був придбаний за фінансової допомоги української діаспори для капеланів антитерористичної операції, з твердим переконанням, що машина надійно служитиме українським душпастирям у зоні бойових дій.
Був приємно вражений тим, що побачив: тепер у нас — зовсім інше військо. Час минає — хлопці стають кращими, справжніми військовими професіоналами. Та, як не прикро констатувати, серед них є певний відсоток, який забезпечує лише кількість, не даючи якості. А останній призов узагалі створює невеселу картину: 40-60-річні чоловіки зі села, спрацьовані, молодих дуже мало. Якщо захочуть вчитися воювати та виживати в умовах війни, то не стануть «гарматним м’ясом». Ми розмовляли про це з командуванням. Але разом із тим, що дуже тішить, є багато молодих хлопців, котрі проходять службу за контрактом. Це — чудова молодь, якою варто пишатися, шкода, що влада на них звертає мало уваги. Саме з таких хлопців можна створити справді сучасну армію. Вони готові до цього, вони вміють користуватися будь-якою зброєю, це — справжні професіонали.
Виконуючи своє служіння капелана в духовній потребі наших бійців, на передових позиціях я зустрів своїх земляків із Червонограда та Соснівки. Загалом зі Західної України є багато хлопців. Завжди приємно бути серед них, і їм теж хочеться бачити біля себе капелана, посповідатися, виговоритися, почути підбадьорливі слова. Я намагався вникати в життя всіх цих хлопців, а також налагодити стосунки з цивільним населенням. Особливо в Тошківці. Перед 1 вересня прийшов до директорки школи, назвався і запропонував благословити початок навчального року. Директорка сказала: «Ну, хорошо. Хотя батюшки у нас не ходять по школам». Відповів їй: «Батюшок не треба, буду ходити я».
На першовересневій лінійці було досить гарно, цікаво; вірші, пісеньки звучали українською. Я мав відкритий перший урок для шостих-дев’ятих класів. Розповів їм про Майдан, про Революцію гідності. Мене слухали зі зацікавленими, з широко розплющеними очима. Я попросив, щоб мені дозволили щодня вести урок для школярів у такому патріотичному українському дусі, і директорка радо погодилася. Тож у нас зі школою налагодилася хороша співпраця: мене радо зустрічають, радо вітають. Зрозумів: якщо з цими людьми добре попрацювати ідеологічно, вони стануть справжніми українськими патріотами.
У Кримському також служив (ми разом приїхали) о. Володимир Касіян із Кам’янки-Бузької. «Мєстниє бабушкі» просили, щоб у їхньому храмі Московського патріархату служити Служби Божі разом із ними. Написали лист командуванню, ми на це радо погодилися. Впродовж часу, який ми там перебували, регулярно служилася Літургія.
У цьому селі живуть надзвичайно хороші люди, розумні та виважені. Є багато переселенців із Тернопільщини, Хмельниччини, Вінниччини. Свого часу вони їхали сюди працювати на копальнях. Люди приходили в храм на Службу, одну неділю хор співає по-галицьки, а в іншу — «по-мєстному». Але загальна атмосфера — надзвичайно гарна. Місцевий батюшка-сепаратист утік і тільки телефоном питає, що й як. Люди кажуть: у нас уже є свій батюшка, військовий капелан. А він застерігає: тільки не пускайте уніатів чи чи з Київського патріархату. Бабусі сміються з нього, кажуть: «Нет, нет, все харашо, ето — свой». Вони чудово знають, що ми згадуємо Папу Римського, знають, яка Церква, але дуже задоволені: ми їм хати освячуємо, дитинку охрестили, проводимо інші церковні обряди. Одним словом, налагоджуємо стосунки з місцевим населенням.
Удалося нам дуже гарно спільно відсвяткувати храмовий празник 18 вересня. По закінченню святкового Богослужіння мали не лише гостинне частування, а й щире відверте спілкування. Не обійшлося і без українських, переважно, народних пісень, а зі свого боку ми подарували їм повстанські пісні, які вони нам підспівували з неабияким завзяттям. Більше трьох годин пролетіли зовсім непомітно, залишивши в душах щемливі нотки туги та сум’яття.
Капелан Володимир Ващук

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply