Новини для українців всього свту

Tuesday, Nov. 12, 2019

«Ми молимося за патріарха Кирила…»

Автор:

|

Вересень 05, 2019

|

Рубрика:

«Ми молимося за патріарха Кирила…»
Інтер’єр храму Святої Трійці

На вул. Антоновича у Львові, на місці цеху колишнього заводу «Кінескоп», розпочалося активне будівництво храму Української православної церкви (УПЦ) Московського патріархату, хоча на вході й немає жодної вивіски». Про це повідомила Оксана Кормило, користувачка Facebook, котра також розмістила світлину, на якій священник оглядає будову. Поруч працюють майстри.
Запитую жіночку у світлій хустці, котра йде назустріч, де шукати церкву? «Якраз йду з церкви, — каже вона. — Побачите металеві палі. Над дверима — ікона Пресвятої трійці. Там є перший поверх храму. Зараз будують другий».
Користаючи з нагоди, цікавлюся у співрозмовниці: чи це церква Московського патріархату? «Офіційна назва — Українська православна церква», — відповідає співрозмовниця. Видно, що вона має проблеми зі здоров’ям, адже йде на милицях. — Це журналісти називають її «московською», але у документах цього не зазначено. «А табличка там є?» — допитуюсь. «Не бачила», — розгублено відповідає бабуся.
Натомість на моє зауваження, що церква підпорядковується Росії, жінка реагує миттєво: «У нас духовний зв’язок із патріархом Кирилом. Ми один за одного молимося. Політика — не наша справа. Ми з Богом. Глава нашої церкви — Господь, Ісус Христос. Все». «А куди йдуть пожертви, які ви збираєте?» — питаю. «Усе залишається у нас. Ми нікому нічого не віддаємо», — запевняє парафіянка.
Біля приватної медичної клініки помічаю будівництво. З вулиці видніються величезні металеві палі. Чесно кажучи, вони вже добряче поіржавіли. Через паркан проглядається баня каплички. Заходжу у двір. Зустрічаю чоловіка, котрий показує вхід у церкву. Ще раз уточнюю, чи це церква Московського патріархату? «Тут був заводський цех. Потім його купила наша парафіянка. Так, це церква Московського патріархату», — підтверджує він.
Коли заходжу досередини, всюди бачу ікони. Стіни розписують двоє майстрів. Відчуття змішані, коли знаєш, що це приміщення колишнього заводу. «А чому цех заводу у церкву перетворили? Колись на цьому місці була церква?» — запитую жінку, котра розписує стелю. «Це треба батюшку питати. Не завжди легко знайти землю чи місце, щоб побудувати нову церкву. Треба, щоб землю виділили. А так приміщення продається, ти купуєш, і воно вже твоє, можеш все, що хочеш, там зробити», — відповідає вона.
Зізнаюся щиро: «Я ще такого не бачила!». «У Львові все, що хочеш, є. Навіть монастир у квартирі», — каже з усмішкою жінка. «Одна парафіянка мені сказала, що молиться у цій церкві за Кирила», — кажу цій жіночці, котра теж є вірянкою цієї церкви. «Наша церква незалежна від Росії, — береться пояснювати мені моя співрозмовниця. — Вона має лише євхаристичний, молитовний зв’язок, такий, як між усім православ’ям. Вона не має залежності якоїсь світської, чи фінансової».
«Ви ж маєте називатися Російською православною церквою», — кажу я. «Чому ви так вважаєте? — заперечує моя співрозмовниця. — Я — українка і живу на території України. І нікуди звідси не їду. Чому маю так називатися? Ми маємо зв’язок із африканською церквою, японською».
Далі жіночка заглиблюється в історичні факти. А на моє зауваження, що українська церква не повинна мати жодних зв’язків з країною-аґресором, відповідає так: «А вас не бентежить, що є зв’язок, наприклад, японської церкви з російською?». «Ви перебуваєте в Україні і молитися за Кирила» , — не відступаю. «Так, я молюся за патріарха Кирила. І не тільки я. Ви в курсі, що за Кирила молиться ваш Епіфаній?» (глава Православної церкви України згадує Кирила серед інших православних патріархів, а не молиться за нього. — Ред.). Аж тут жінка помічає, що нашу розмову я записую на телефон. Коли називаюся журналісткою, продовжувати спілкуватися зі мною відмовляється.
Відтак підходжу до чоловіка, котрий щойно зайшов до церкви. Представляюся. Він каже, що у нього донька вчилася на журналістиці, тому від спілкування не відмовляється. «А чому ви не називаєтеся Російською православною церквою?» — питаю я. «Чесно скажу вам, це моя точка зору, це було б правильно. Але священне начальство вважає інакше. Я парафіянин. Корюся думці священника».
Дізнаюся, що парох уже поїхав. Чоловік телефонує до нього і передає мені слухавку. Однак о. Володимир на спілкування не годиться. Каже, що мусить спершу отримати погодження на розмову від свого керівництва. Крім цього, не дозволяє й іншим зі мною розмовляти. Чоловік, із котрим щойно балакала, просить мене вимкнути телефон.
Коли виходжу з території «Кінескопу» (зараз тут багато різних фірм мають свої офіси), охоронець розповідає, що до тієї церкви йдуть переважно старші жінки. «Розмовляють російською. Хто їм тут дозволив бути?!» — стенає плечима чоловік.
З’ясувалося, що у листопаді 2003 року це приміщення колишнього «Кінескопу» купила парафіянка цього храму. Львівська міська рада довго не надавала їм земельної ділянки, тож вдалися до хитрощів. Однак релігійна громада Української православної церкви парафії Святої Трійці зареєстрована за приватною домашньою адресою у Галицькому районі. У Львові до Московського патріархату належать храм Святого Георгія на вул. Короленка, храм Святого Володимира на Сихові та парафія Святої Трійці на вул. Антоновича. Крім того, за домашньою адресою є жіночий монастир Московського патріархату на вулиці Зеленій.
«Прийняті 20 грудня 2018 року зміни до Закону «Про свободу совісті та релігійні організації» зобов’язують таку релігійну громаду відобразити у її назві належність до релігійної організації за межами України, — коментує Тарас Гринчишин, начальник Відділу релігій і національностей Львівської обласної державної адміністрації. — У цьому випадку — до Російської православної церкви. Або Московського патріархату. Однак досі звернень щодо перейменування від цієї релігійної громади УПЦ до облдержадміністрації не надходило».

Сюзанна Бобкова, «Високий Замок»

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...