Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Wednesday, Sep. 19, 2018

Ми їх, ми «Русскій мір» збудуєм?!

Автор:

|

Листопад 03, 2011

|

Рубрика:

Ми їх, ми «Русскій мір» збудуєм?!

Ось уже кілька років в Україні активно й доволі успішно відбувається процес зомбування її громадян ідеєю такого собі «Русского міра». Починалося це з аґресивного вливання інформації через мас-медіа, що, звісно, викликало шквал обурення й бурю протесту. Але напір інформаційного потоку ніяк не слабшав, тож повторена всоте новина перестала різати вуха пересічного обивателя, зайнятого виборсуванням із купи особистих проблем. А згодом на неї взагалі припинили звертати увагу — звикли. У чому, власне, і полягав один з етапів утілення того ґрандіозного задуму. І здійснювати його взявся очільник Російської православної церкви (РПЦ) Кирило.

Екуменізація за Кирилом

Отже, головним глашатаєм, чи то пак місіонером, у справі поширення «Русского міра» — геополітичної концепції, яка передбачає існування міжнародного співтовариства, об’єднаного навколо православ’я, російської мови та культури, — є патріарх Московський і всієї Русі Кирило (Володимир Гундяєв). Зауважте, що Російську Федерацію (РФ), Україну, Білорусь і Молдову він називає «ядром Русского міра», тобто надалі його складових має побільшати. Такий собі екуменічний рух по-гундяєвськи. На його думку, духовно жителі цих країн залишаються одним народом, який орієнтується на кілька опор — православ’я, російську культуру та мову, спільну історичну пам’ять. І реалізація цього бачення раз по раз проявляється в неприхованому бажанні зафіксувати Москву як «третій Рим», на який повинні рівнятися щонайменше колишні пострадянські республіки, розташовані в Європі. Невипадково один з ідеологів «руху» ієромонах Євфимій (Моїсєєв) підкреслює, що, «формуючи «Русскій мір» як ґлобальний проект, Росія набуває нової ідентичності, нових можливостей ефективної співпраці з рештою світу й додаткових імпульсів власного розвитку». Не варто іґнорувати й того факту, що церковний «Русскій мір» органічно кооперує із зовнішньополітичною концепцією РФ. Церква так точно потрап­ляє в зовнішньополітичну канву офіційного курсу, наче у РФ вона й не відокремлена від держави. Навіть виникає відчуття, що президент РФ разом із прем’єром беруть участь у засіданнях Священного синоду.

Цей «дощ» — надовго

Цілком природно, що саме під прапорами «Русского міра» здійснює Кирило свої пастирські візити. Його активність після обрання 2009 року патріархом «усія Русі» посилилася кількакратно й зараз просто зашкалює. Хоча чого дивуватися? Нас попереджали. Голова синодального Відділу зовнішніх церковних зв’язків (ВЗЦЗ) РПЦ митрополит Волоколамський Іларіон якось повідомив на прес-конференції в Москві: «Щодо реґулярності візитів — гадаю, щорічно патріарх Кирило приїжджатиме до України на кілька днів у липні, аби бути присутнім у Києві в День святого князя Володимира й щоби при цьому відвідувати дві чи три єпархії». Ну, подумаєш, вилилося оте «дві чи три» в п’ять-шість… Недарма ж він висловив сподівання, що його візити перестануть бути екстраординарною подією. Звикайте, люди. Звикайте… Дарма, що патріарх занехаяв рідну, так би мовити, паству — російську. Авжеж негоже приділяти народові сусідньої країни більше уваги, ніж своїм власним! За Гундяєвим уже знудьгувалися у Башкирії, на Чукотці, у Бурятії… А він як не в Одесі, то в Криму, Дніпропетровську або Києві, а то й у Харків гайне чи в Чернівці. Уже й на Молдову націлився, проте затяті молдовани відразу розставили крапки над «і», заявивши: «Молдова не є складовою частиною Росії, а Молдовська церква повинна перебувати в Патріархії Румунії».

Аванси та романси

Але то таке. Кирилові поки й в Україні роботи вистачає. До його програми мінімум ще входить:

а) отримати українське громадянство, що глава РПЦ підтвердив кореспонденту «Комсомольської правди», повернувшись до Москви після перебування в Рівному: «Так, я сказав, що якщо Україна готова надати мені своє громадянство при збереженні громадянства Росії, то я б його прийняв. І був би щасливий. Мене виправили, що це супе­речить українській Конституції. Але я тоді скажу, що заради Патріарха можна було би зробити виняток»;

б) отаборитися в Києво-Печерській лаврі, що цілком логічно, оскільки, як пояснює глава Української православної церкви Київського патріархату патріарх Філарет, «він хоче змінити свій титул із патріарха Московського на патріарха Московського та Київського й мати резиденцію в Лаврі».

Кирило впевнено прямує до цієї мети, і вона таки може здійснитися, якщо взяти до уваги:

а) його особисте благословення на «царство» нинішнього глави української держави Віктора Януковича,

б) подачки від РПЦ, як-от нагородження президента України премією «За забезпечення єдності РПЦ» та 50 тис. USD, що політолог Вадим Карасьов назвав «авансом Януковичу на майбутнє»;

в) дифірамби, які співає «Русскому міру» керівник відомства, котре займається в Україні вихованням молодого покоління, тобто міністр Міністерства освіти, молоді та спорту Дмитро Табачник, тощо. Та й від українців ранґом нижче лунають закличні голоси: так, голова партії «Русь» Денис Шевчук запропонував перетворити Києво-Печерську лавру на незалежну державу й оселити там патріарха РПЦ. Маячня? Але щось же її навіяло…

«Тютюновий» митрополит

Мабуть, саме час поцікавитися, хто ж то взявся освітити українцям шлях до нового й щасливого життя в «Русском мірє». Знайомтеся: потомствений попович у третьому поколінні Володимир Гундяєв, народився 20 листопада 1946 року в Ленінграді. У піонери принципово не пішов, за що мав проблеми в школі. Уникнувши армії, Гундяєв, підтримуваний митрополитом Никодимом, тодішнім лідером православних лібералів (мовляв, «у СРСР гарних фізиків — багато, а ось гарних священиків бракує!»), вступає до Ленінградської духовної семінарії. 1969-го Кирило приймає постриг. Після цього починається його церковно-дипломатична діяльність. Він швидко піднімається в ієрархії: 1974 — ректор семінарії, 1976 — єпископ, 1984 — архієпископ, 1989 — член Синоду й голова ВЗЦЗ, 1991 — митрополит.

Кирило — представник плеяди «молодих лібералів-никодиміанців», яких у розпал хрущовської відлиги КДБ просував угору. Однак 1990-го партфункціонери зробили ставку на обережного Рідігера (Алексій ІІ). І, загалом, не прогадали: невдовзі вибухнув скандал, від якого Кирило донині не може відмитися. У вересні 1996 року газета «Московские новости» опублікувала повідомлення про те, що ВЗЦЗ, очолюваний митрополитом Кирилом, в 1994—1996 рр. організував увезення підакцизних товарів (насамперед циґарок) в обхід митних зборів, під виглядом гуманітарної допомоги на десятки млн USD і в кількості десятків тисяч тонн. Звинувачення підтримали інші газети (зокрема «Московський комсомолець» в особі журналіста Сергія Бичкова). Для розслідування була створена внутрішньоцерковна комісія. Проте позицію митрополита Кирила, який заперечував умисне ввезення сиґарет і говорив, що Церква не могла відмовитися від подарунка, підтримав Архієрейський собор РПЦ. Дещо роз’яснює ситуацію факт, що на початку

1990-х розгорівся конфлікт, пов’язаний із архівними документами КДБ. Несподівано з’ясувалося, що більшість єпископату РПЦ активно співпрацювала з органами держбезпеки. Поки священики Гліб Якунін і Лев Пономарьов, депутати тодішньої Верховної Ради, розбиралися в кличках і завданнях аґентів, владика Гундяєв (кличка — аґент Михайлов) швиденько почав скуповувати ті документи, зібравши потужний компромат, зокрема й на патріарха РПЦ Алексія. Коли ж той його урезонював, у мас-медіа раптом потрапляли якісь папери, що очорняли репутацію Алексія. Зрозуміло, робота комісії закінчилася «пшиком»…

Держи мене, соломинко, держи!

І це ще — не все. Оскільки продаж сиґарет і алкоголю давав колосальні прибутки, постало питання: де зберігати гроші? Тож був створений Акціонерний комерційний банк «Пересвіт». Активно залучені до бізнесу й родичі владики: його сестра Лідія Леонова є власницею близько 300 тютюнових структур! А тим часом у митних документах на циґарки чітко зазначено: «Виробник: RJR Tobacco (США). Продавець: ВЗЦЗ Московської патріархії». Є навіть адреса складу: м. Москва, Данілівський Вал, 22, Данилів монастир. Тепер і свята обитель увійде в історію як тютюнова»…

Але простежується дивна закономірність: усі фірми, засновані Гундяєвим, невдовзі зникають. Тому, коли він черговий раз спростовує газетні публікації, стверджуючи, що ВЗЦЗ не володіє нерухомістю, не займається (уже!) алмазами чи нафтою, у цьому є частка істини. Зате з’являється макаронна фабрика в Смоленську, якою опікується владика, або ще там щось.

Та й загалом, захоплення патріарха є нетипові для церковного середовища: він — фанат гірських лиж (для цього купив собі будинок у Швейцарії), породистих собак, водних лиж і дорогих авто. Кияни мали нещодавно змогу помилуватися двома його Cadillac Escalade, а донецькі шахтарі, певно, заздрим оком кидали на дорогий VIP-годинник Breguet вартістю 35 тис. EUR, що прикрашав руку Кирила. Ту руку, яка так настирливо підпихає українців до «благословенного» «Русского міра», тоді як, за прогнозами політологів, через 30 років сама РФ вже й не буде християнською державою. Адже навіть нині в Москві з 9 млн населення лише 31 % — росіяни. З українцями, грузинами, білорусами, вірменами й іншими християнами — 49 %, а от мусульман — 34 %. Оскільки народжуваність у мусульман є значно вищою, то за кілька років їх число відчутно перевищуватиме кількість християн. Керівництво РФ й Російської церкви схвильоване таким становищем. Може, тому вчепилися за Україну, як за рятівну соломинку? І треба віддати їм належне в тому, що, дбаючи про особисте, думають ще й про власну державу на перспективу — на десятки, а то й більше років наперед (згадайте угоду про Чорноморський флот РФ), поширюючи свою експансію туди, де й потомкам світитиме найбільший зиск. А от українська влада далі свого носа, чи то пак каденції, зазирати не хоче. Отож доведеться українцям нюхати дим від кадила чи, може, тютюну патріарха «всіх і вся» Кирила…

Петро Окунь

About Author

MiCT

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...