Новини для українців всього свту

Thursday, Jan. 21, 2021

Любомир Гузар: «Коли влада вживає надмірну силу, народ має право збройно боронитися»

Автор:

|

Січень 23, 2014

|

Рубрика:

Любомир Гузар: «Коли влада вживає надмірну силу, народ має право збройно боронитися»

Виступ Любомира Гузара на першому після розгону Майдану всеукраїнському вічі мав величезний успіх. Але й до Євромайдану Блаженнійший Любомир теж не мовчав.
— У посланні апостола Павла до римлян сказано, що «немає влади, як не від Бога, і влади існуючі встановлені від Бога». Блаженнійший, скажіть, а від кого — нинішня українська влада?
— Влада є від Бога. В Україні, згідно з нашою Конституцією, владу має народ. То він вибирає конкретних осіб, котрим доручає дбати про загальне благо. І ті, кого обрано, мають пам’ятати, що вони є відповідальними перед народом і перед Богом. Вони не мають влади без відповідальності, як і не мають влади необмеженої. Влада є від Бога, а її носієм є народ.
— На нещодавньому «круглому столі» ви мали нагоду чути Януковича. Якими є ваші враження від цієї людини?
— Сказано було багато, але без зобов’язань. Дуже багато й довго говорив прем’єр, говорив президент Кравчук, хтось від студентів, говорив Блаженнійший Святослав, говорили інші представники Церков, окремі люди та представники політичного світу, але то не був діалог. Бо висновків насамкінець не було.
— Можливо, єдиний, але істотний наслідок цих зібрань полягає в тому, що після «круглих столів» припинилися репресії. «Беркут» облишив атаки на Майдан, більшість заарештованих вийшла на свободу, арештів більше не було…
— Якщо це наслідок тих «круглих столів» — це добре. Я, на жаль, цього напевно не знаю. Але якщо так, то Богу дякувати.
— За 12 останніх років Євромайдан — це вже третя революція, якщо рахувати й «Україну без Кучми», і «помаранчевий» Майдан. Це добре чи погано, що Україну так штормить?
— Так проходить становлення нації. Бачите, в 1990-1991 рр. тут запанувала ейфорія, усі були захоплені. Однак і це захоплення від самого початку мало свої труднощі. Ви, говорячи про революції, не згадали іще одну — виступи студентів.
— Так, «революція на граніті». Голодування 1990 року…
— Скільки століть Україна була під ярмом. Під Польщею, Австрією, Росією тощо. Була залежна. І те, що діялося в цей час в Україні, було, так би мовити, незакономірно, тобто не так, як би мав іти розвиток у нормальній державі.
З іншого боку, ми мали видатних письменників, науковців, а наприкінці ХІХ ст. — певні політичні рухи, які знайшли втілення у визвольних змаганнях, на жаль, невдалих. Пізніше частина українців намагалася не втратити ідентичності під владою Польщі, а інша — переживала Голодомор і німецьку окупацію в складі СРСР. І ось при Божій помочі прийшла до нас незалежність. Люди, які були й залишаються при владі зараз, виховані за цілком інакшої – радянської – системи. Хтось iз них зрозумів зміни, а хтось — ні. І хоч би скільки років минуло відтоді, ми маємо ще дуже багато радянських елементів. Але ми вчимося бути державою.
Ви згадали три майдани, три революції. Гадаю, вони є цілком закономірні. І вони всі були на користь державі, а не проти когось. Вони не мали на меті знищити Україну, вони хотіли врятувати Україну. То влада була зацікавлена в тому, аби насильством приголомшити народ, але їй то не вдалося, вона лише зганьбила себе. Бо коли хто береться робити щось насильно, він свідчить про своє безсилля.
— А якби й опоненти влади взяли до рук зброю, як би ви поставилися до таких дій?
— Є такі ситуації, коли збройний спротив є дозволеним. Коли влада вживає надмірну силу, народ має право збройно боронитися. Кожен iз нас має право боронитися. Сила нашого народу — у миролюбстві. Влада б’є, але не має за що бити. Влада, яка б’є лише за те, що когось не любить, показує тим свою неміч.
— У конституціях деяких країн прописано право народу на повстання. Може, і нам не завадила би така норма?
— Не треба того прописувати в конституціях, це — закон природи. Я маю право боронити себе та своїх ближніх. І маю право відповідати такими засобами, якими на мене нападають. За зброю можна братися, коли зброя звернена проти тебе.
— Скільки нам іще позбуватися синдрому жертв окупації, позбуватися всіх наслідків радянщини?
— Щонайменше, ще одне покоління… Дам вам такий приклад. Уявіть, що людина скоїла злочин і 20 років відсиділа у в’язниці. Пройшла там певну «школу». Що би вона не передумала собі, та, вийшовши на волю, залишилася тією самою людиною. У нас змінилися три покоління — 70 років радянської влади — це якраз і є три покоління. І всі вони також отримали «виховання»: їх учили, як не довіряти одне одному, як уникати відповідальності, як ставати безбожними створіннями. Хай людей не змінили цілком, але їх дуже глибоко поранили.
Пам’ятаю, як після приїзду з Італії в Україну мене запросили сповідати. Я був трошки здивований: мені оповідали, що за часів СРСР на підприємствах, у колгоспах було багато крадіжок, але ніхто із цього не сповідався. Так були виховані: крадіж — то не гріх.
Так і нам тепер людей треба перевиховувати, бо ще дуже багато з них і по цей день переконані, що красти не є злочином. Крадуть несамовито, крадуть у всіх, навіть у дітей… Дехто все-таки навернувся, дехто сповідається: «я крав», але далеко не всі. Багато людей тепер ходить до церкви. У неділю церква переповнена. Але що ті люди роблять iз понеділка по суботу? Чи всі живуть по-Божому? Дехто, напевно, так, але більшість — ні. Хтось має внутрішній зір і силу духовну, щоби змінитися. Але багато людей того зробити не годні. Тож мусимо чекати, доки не прийдуть їм на зміну їхні нащадки, яких уже буде виховано в розумінні, що крадіж — то гріх.
— Ви — єдиний iз церковних ієрархів, хто підтримав суспільний протест ще часів «України без Кучми», але не єдиний, хто благословив Євромайдан зараз. У ніч першого розгону Євромайдану частину маніфестантів прихистив Михайлівський монастир УПЦ КП. Пізніше двері для них відчинила й лютеранська кірха. Чим зумовлені такі позитивні зміни?
— Це — Божа благодать. Та не думаю, щоби я був єдиним, хто підтримав людей іще тоді. То не є якась моя особлива заслуга. Тим більше що я тоді був у Львові, а акція та здебільшого проходила в Києві.
— Сказати, чим завершаться події на Майдані, не може ніхто. Можливо, Майдан таки розженуть силовими методами. Можливо, акція сама собою почне затухати. Однак який варіант розвитку подій особисто ви назвали би перемогою?
— Майдан є прикрим для влади — це цілком зрозумiло. Якби вона могла його в якийсь спосіб позбутися, то вже це зробила би. Та якби вона це почала робити, то реакція була би така, що вийшли би не 100 тис. людей, а мільйони. Літаками й танками їх було би не розігнати. Чи не «розпливеться» Майдан сам? Виглядає неправдоподібно. Людям уже годі терпіти — просто так вони би не прийшли. Не люблю категорій «перемога» чи «невдача», не хочу говорити: «Майдан виграв» чи «Майдан програв». Маю відчуття, що ми — на порозі дуже серйозних змін на краще.
«Католицький оглядач»

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply