Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Monday, Aug. 20, 2018

4 вересня відбулася канонізація матері Терези

Автор:

|

Вересень 01, 2016

|

Рубрика:

4 вересня відбулася канонізація матері Терези

Мати Тереза

4 вересня видатну місіонерку зарахують до сонму католицьких святих. Папа Римський анонсував урочисту церемонію у Ватикані.

«Служила королю всього світу»
2003 року удостоєну 1979-го Нобелівською премією миру черницю та місіонерку, яку прийнято називати не інакше, як мати Тереза, зарахували до лику блаженних. Це був перший необхідний крок для її канонізації. Роком раніше Римо-католицька церква офіційно визнала її перше диво — зцілення жінки з Бенгалії від раку.
А в грудні минулого року Папа Франциск визнав друге диво матері Терези. Бо у Ватикані підтвердили, що бразилець, котрий мав пухлину мозку, зцілився 2008-го після того, як його дружина помолилася за нього до матері Терези.
Відтак, 15 березня ц. р. Папа Римський Франциск анонсував урочисту церемонію у Ватикані — 4 вересня черниця і місіонерка мати Тереза, яка присвятила своє життя допомозі бідним, стане католицькою святою, котру шановуватимуть й 5 вересня — в день її смерті. Саме до нього й приурочено Міжнародний день благодійності.
Народилася мати Тереза 26 серпня 1910 року в Скоп’є, яке стало 1991-го столицею незалежної Республіки Македонія, а тоді ще перебувало в складі Османської імперії. А звали її тоді Аґнесою Ґондже Бояджіу. Вона була наймолодшою в досить забезпеченій католицькій албанській родині, що походила з міста Шкодер.
Її батько, борець за визволення албанців з-під османської неволі, помер, коли доньці було вісім років. Мати Аґнеси виховала свою доньку в католицькому дусі. За свідченнями біографів, вирізнялася доброзичливістю й старанністю, була побожною та романтичною. Співала в церковному хорі, допомагала в школі тим, хто відставав, але її змалку захоплювали розповіді про місіонерів.
Відтак, ще змалку вирішила стати черницею. Мати, після тривалих вагань, благословила доньку, натомість старший брат Лазар, котрий навчався у військовій академії в Австрії, назвав у листі сестрі її рішення дівочою химерою. Та ж відповіла: «Ти вважаєш себе значним, бо будеш офіцером і станеш служити королю з двома мільйонами підданих? Я ж буду служити королю всього світу».
18-річною Аґнеса покинула домівку — поїхала в монастир «Доньок Анни з Лорето» в Дубліні, де вивчила англійську, щоб мати змогу навчати індуських дітей. Журналіст-релігієзнавець Клара Гудзик констатувала: «Зі свого балканського минулого вона везла в нове життя найнеобхідніше — природний побутовий екуменізм, який згодом позначився на всій її діяльності. Екуменізм, який виріс зі здорового глузду, що панував у домі батька: головне, щоб людина була хороша, а хто вона — християнин, мусульманин, юдей, не так уже й важливо».

«Живучи їхнім життям»
До Індії Аґнеса поїхала 1929 року й стала там послушницею в монастирі Дарджілінг у Гімалаях. А 1931-го прийняла першу обітницю, обравши собі ім’я Тереза на честь покровительці місіонерів Терези де Лізьє. 1937-го прийняла повну обітницю.
Спершу викладала в монастирській школі в Калькуті. А згодом, впродовж майже 20 років, — географію в Калькуттському інституті святої Марії, в якому стала директором однієї зі шкіл. Очолила ще й індійський орден «Доньок святої Анни».
Однак 10 серпня 1946 року, мандруючи під час відпустки до монастиря Лорето в Дарджілінгу, відчула те, що охарактеризувала «призванням у призванні» — «мала піти з монастиря й допомагати бідним, живучи їхнім життям». Клара Гудзик розповіла: «Поштовхом для прийняття такого рішення став драматичний епізод — Тереза побачила, як вкриту виразками, нездатну ворухнутися жінку, котра живцем гнила, привіз на возику до міської лікарні її син і… залишив там біля входу. Мати Тереза спробувала втрутитися, влаштувати жінку до лікарні, але їй відмовили. Тоді вона сама хотіла допомогти вмираючій і не змогла: «Я не могла біля неї перебувати, торкнутися її, знести запах. Я втекла. І стала молитися: «Свята Маріє! Дай мені серце, сповнене чистоти, любові та покори, щоб я могла прийняти Христа, торкнутися Його, любити Христа в цьому зруйнованому тілі». Після цього повернулася до нащасної, вимила її та допомогла їй померти з усмішкою. Це був для мене Знак».
Відтак, 1948 року вона почала у працювати серед бідних і для них, замінивши чернечий одяг монастиря на просту бавовняну чіру з блакитним обрамленням. Спочатку заснувала школу в Мотіджгілі, а незабаром стала піклуватися про голодних і зневірених.
Тереза писала в своєму щоденнику, що перший рік її подвижництва був дуже важким, бо у неї не було ніяких статків, їй доводилося жебрати харчі та матеріали. Але 1950-го вона отримала дозвіл Ватикану заснувати конґрегацію, яка незабаром перетвориться в Доброчинні місії. Їхнім завданням стало піклування, за її словами, «про голодних, голих, бездомних, скалічених, сліпих, прокажених, усіх тих, хто для суспільства небажаний, про кого воно не піклується, про людей, котрі стали тягарем для громади й яких усі сахаються».
Почалося все з невеличкого ордену з 13 черниць у Калькуті (тепер їх там — уже 4000) на чолі сирітських притулків, закладів догляду за хворими і центрів доброчинства. Вони доглядали за біженцями, сліпими, безпомічними, перестарілими, алкоголіками, бідними та бездомними, допомагають жертвам потопів, епідемій і голоду.
А 1952 року Тереза відкрила перший притулок для людей при смерті у приміщенні, яке їй надала мерія Калькутти. За допомогою індійської влади вона перетворила покинутий індуїстський храм у Калігатський притулок для помираючих, де бідним надається безкоштовний догляд перед смертю.
Тереза перейменувала цей храм у Дім чистого серця. Люди отримували там медичну допомогу й могли померти з гідністю і дотриманням ритуалів їхньої віри: мусульманам читали Коран, індусам приносили воду з Гангу, а католикам — соборування.

517 місій у понад 100 країнах
Тереза казала, що для людей, котрі жили, як тварини, найкраща смерть — померти, як янголи — оточеними любов’ю та турботою. Незабаром заснувала притулок для тих, хто страждають від хвороби Гансена, відомої як проказа, і назвала його Містом миру.
Засновані нею місії відкрили в Калькуті й кілька клінік, забезпечуючи ліками, бинтами й їжею. А оскільки збирали дедалі більше безпритульних дітей, мати Тереза відкрила 1955-го Дитячий будинок непорочного серця.
Індійський орден «Доньок святої Анни» став приваблювати добровольців та доброчинні пожертвування, тож до початку 1960-х відкрив притулки для бездомних дітей і прокажених по всій країні. Невдовзі мати Тереза розширила його діяльність на весь світ. Перший притулок за межами Індії відкрила у Венесуелі 1965 року. А 1968-го — в Римі, Танзанії й Австрії. У 1970-х рр. діяльність ордену поширилася на багато країн Азії, Африки, Європи й Америки — в т. ч. США.
Утім, діяльність матері Терези викликала й критику — мовляв, «вона задовольняється тим, щоб не дати людям померти, а не бореться проти причин бідності». Засуджували також її погляди на страждання — мовляв, «вона вірить у те, що страждання зближує людей із Ісусом». А медична преса повідомляла, що рівень медичної допомоги в притулках низький, зокрема те, що там використовуються багаторазові шприци, умови для життя погані, усіх пацієнтів купають у холодній воді, а також відсутність систематичної діагностики через нематеріалістичну позицію засновників.
Тим часом мати Тереза врятувала 1982 року під час облоги Бейруту 37 дітей, котрі не могли вибратися з прифронтового шпиталю — пройшла крізь зону бойових дій до розбомбленого госпіталя й евакуювала юних пацієнтів. А коли впала «залізна завіса», поширила свою діяльність на колишні комуністичні країни, які раніше вороже ставилися до її доброчинних місій, започаткувавши там десятки різних проектів.
Мати Тереза привозила допомогу голодним Ефіопії, постраждалим від радіації в Чорнобилі й жертвам землетрусу у Вірменії. А 1991-го вона вперше за багато років повернулася на батьківщину, відкривши Братський будинок місії доброчинності в столиці Албанії.
До 1996 року під її керівництвом діяли 517 місій у понад 100 країнах світу. Однак 1983-го вона пережила в Римі під час відвідин папи Івана Павла II перший серцевий напад. Після другого, 1989-го, їй вживили штучний електрокардіостимулятор.
1991-го проблеми зі серцем змусили жінку попросити відставку з поста керівника доброчинних місій. Але таємне голосування серед черниць постановило, що вона має залишитися.
1996 року мати Тереза впала й зламала ключицю. У серпні зазнала приступу малярії, знову відмовило серце. Їй зробили операцію на серці, але стало зрозумілим, що благодійниця згасає. 13 березня 1997 року вона покинула пост керівника місій, а 5 вересня, через сім днів після 87-го дня народження, померла.
Індійський уряд влаштував її поховання на державному рівні, дякуючи за служіння бідним людям усіх релігій. Утім, державне визнання отримала задовго до смерті. Ще 1962-го її нагородили високою відзнакою Падма Шрі. Того ж року вона отримала нагороду Рамон Маґсайсай від уряду Філіпін, 1972-го — премію Джавахарлала Неру, а 1980-го — найвищу нагороду Індії — Бхарат Ратна.
А 1971 року папа Павло VI нагородив матір Терезу першою премією миру імені папи Іоанна XXIII. також 2003-го вона була причислена до лику блаженних Папою Іваном Павлом ІІ.

Ігор Голод

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...