Новини для українців всього свту

Friday, Jul. 19, 2019

Інтронізація Франциска

Автор:

|

Березень 21, 2013

|

Рубрика:

Інтронізація Франциска

Главою католиків уперше обрано латиноамериканця, єзуїта й… вихованця українського священнослужителя.

Час аскетів
19 березня Римо-католицьку церкву (РКЦ) і водночас державу Ватикан офіційно очолив уже 266-й Папа Римський. Ним став 76-річний аргентинець італійського походження Хорхе Маріо Бергольйо, після того як13 березня за нього проголосувала більшість учасників конклаву — зборів кардиналів-виборців.
На попередньому конклаві — 2005-го — Хорхе Маріо Бергольйо був основним конкурентом кардинала з Німеччини Йозефа Ратцінгера, обраного тоді Папою Римським Бенедиктом XVI. Але в передостанньому турі за арґентинця проголосували 40 із 114 присутніх кардиналів, а в останньому — лише 26. Папою він став щойно після того, як Бенедикт XVI  через стан здоров’я зрікся  престолу 28 лютого 2013 року.
А оскільки Папа Римський, очоливши РКЦ, бере собі нове ім’я, то 266-й понтифік першим увійде до анналів історії як Франциск. Бо так звали двох видатних католицьких святих — Франциска Асизького, який славився аскетизмом і нетерпимістю до розкошів, а також місіонера Франциска Сальського.
А син робітника-залізничника Бергольйо теж вирізнявся з-поміж решти кардиналів своїм дистанціюванням від земних благ. Приміром, долаючи кожен наступний щабель церковної ієрархії, він відмовлявся від комфортабельних апартаментів своїх попередників, завжди пересувався містом у громадському транспорті чи на велосипеді й обходився без прислуги, самотужки купуючи продукти в крамницях і на ринках та готуючи собі їжу. А в літаках займав лише місця економ-класу.
Та й на конклав до Рима Хорхе Маріо Бергольйо прилетів з Арґентини лише з одною валізою. Тож далеко не в останню чергу завдяки власній скромності він був обраний главою Церкви, котра, переживаючи не найкращі часи, потребувала привабливого лідера, здатного повернути їй популярність, утрачену після прикрих скандалів, найгучніші з яких — інтимні стосунки її духівництва з неповнолітніми. На неабиякий авторитет кардинал заслужив і прихильністю до бідних і недужих. А напередодні конклаву він навіть мив ноги хворих на СНІД.

Компромісний вихід із кризи
Щоправда, реформ, до яких закликають Римо-католицьку церкву радикали й ліберали, від нього очікують далеко не всі. Бо новий Папа добре відомий своїми консервативними поглядами. Тому релігієзнавець Андрій Юраш на запитання, як новий понтифік буде виводити свою Церкву з кризи, відповів так: «Колегія виборців продемонструвала, що РКЦ не буде відповідати на виклики. Вона живе в полоні традиційних консервативних уявлень. Наприклад, є проблема педофілії. Багато хто каже, що Церква має схвалити одруження священиків як профілактичний захід проти проявів таких нахилів. Утім, Святійший отець до цього не готовий. Те ж стосується й визнання Церквою протизаплідних засобів як способу уникнення абортів. Боюся, що цей Папа також не готовий до цих речей. Франциска вже називають «перехідним» Папою, який буде продовжувачем попередньої каденції без можливості щось змінити».
Утім, на думку автора цієї публікації, по-перше, проти легалізації одностатевих шлюбів, що порушує заповідь Божу, мали би виступити не тільки консерватори, а й усі без винятку християни. По-друге — освіта хіміка, філософа та психолога, здобута Папою Франциском, аж ніяк не свідчить про його обмеженість.
Тож навряд чи доречно навідріз відмовляти йому в здатності реформувати Церкву. Новий понтифік, швидше за все, таки змінюватиме її, але виважено, без різких необдуманих рухів. Тим більше, що він був обраний у підсумку компромісу, яким кардинали-виборці спробували догодити різним «крилам» РКЦ. Приміром, у його особі й найбільш католицький континент – Латинська Америка – отримав свого першого в історії Папу, й італійців аж ніяк не скривдили. Адже Хорхе Маріо Бергольйо хоч і народився 17 грудня 1936 року в Буенос-Айресі, однак — у сім’ї еміґранта з Італії.
Компромісом між консерваторами та лібералами в РКЦ може виявитися й схильність Папи Франциска як до ортодоксальних канонів Католицької церкви, так і до задоволення духовних потреб простолюду. Крім того, як член християнського чернечого ордену єзуїтів, він цілком може продемонструвати притаманну їм гнучкість.

Вихованець греко-католика
Однак новий понтифік — не лише перший Папа-латиноамериканець і перший Папа-єзуїт. Він – ще й перший Папа Римський, який раніше був настоятелем, у тому числі, греко-католиків. 1998 року Хорхе Маріо Бергольйо став ординарієм (тобто куратором) християн східних обрядів у Арґентині. А переважна більшість із них є представниками приблизно 300-тисячної української діаспори в цій країні.
Причому майбутній Папа ще як студент-теолог брав участь у службах Божих, прислуговуючи священику Української греко-католицької церкви (УГКЦ) о. Степану Чмілю, який народився 20 жовтня 1914 року в містечку Судовій Вишні на Львівщині (згодом був ректором Української малої семінарії в Римі, патріаршим архімандритом і єпископом УГКЦ).
Тож Верховний архієпископ УГКЦ Святослав Шевчук так і сказав у коментарі журналістам: «Новообраний Папа Франциск є вихованцем нашого священика Степана Чміля». Владика також розповів, що коли, виїжджаючи з Арґентини, попросив о. Берґольйо дати свідчення для беатифікаційного процесу о. Степана Чміля, то майбутній понтифік погодився. Тож у вітальному листі на ім?я Папи Римського Франциска предстоятель УГКЦ запросив його відвідати Україну з нагоди 1025-ліття Хрещення України, наголосивши при цьому: «Це було би великим благословенням для нас і всієї України – розраховувати на Вашу присутність під час такої видатної події».
Крім того, предстоятель УГКЦ називає себе вихованцем Папи Франциска. Бо, коли Блаженній ший Святослав був у 2010-2011 рр. апостольським адміністратором Буенос-айреської єпархії Покрови Пресвятої Богородиці УГКЦ, то, за його словами, кардинал Бергольйо завжди опікувався нашою церквою в Аргентині. «І я, як молодий єпископ, робив свої перші кроки в цьому служінні «під його оком» та за його допомогою», — розповів Верховний архієпископ УГКЦ. А його попередник на посаді настоятеля греко-католиків кардинал Любомир Гузар повідомив представникам ЗМІ, що майбутній Папа вітався з ним, як щирий українець, кажучи: «Слава Ісусу Христу».

Чи визнає він патріархат?
А оскільки одразу ж після обрання нового глави Католицької церкви кардинал-протодиякон сповіщає з балкону Апостольського палацу: Habemus Papam! («У нас є Папа!»), то після того, як ним став учень о. Степана Чміля й наставник глави УГКЦ Святослава Шевчука, значна частина українців вирішила, що ця фраза безпосередньо стосується і їх. Відтак, вони сподіваються, що Папа, якому не чужа УГКЦ, визнає нарешті її патріарший статус.
Навіщо він греко-католикам? Оглядач Ярослав Тракало пояснює, що завдяки новому статусу «інтронізація Верховного архієпископа УКГЦ відбуватиметься одразу після його обрання, а Рим як апостольська столиця лише благословлятиме вибір, зроблений українськими священнослужителями, окрім того, в умовах патріархії УГКЦ отримає максимум автономії у вирішенні фактично всіх питань, не узгоджуючи їх iз Ватиканом».
Однак попередники Папи Франциска на Святійшому престолі так і не наважилися на це, остерігаючись зіпсувати стосунки з Російською православною церквою (УПЦ), предстоятелі якої неодноразово заперечували проти надання Українській греко-католицькій статусу патріархату. Тож цього не сталося ані тоді, коли Папою Римським був син українки Іван Павло ІІ, ані коли його наступником став Бенедикт XVI, який ділив кімнату з українським семінаристом.
Швидше за все, й український президент Віктор Янукович, привітавши Папу Франциска з обранням главою РКЦ, не запросив його до України з огляду на позицію РПЦ. І все ж предстоятель УГКЦ поділився зі журналістам своїми доволі оптимістичними сподіваннями: «Папа знає про те, що наша Церква змагається за визнання за нею патріаршої гідності. Ми не раз із ним говорили про те, що це не є питанням зовнішньої прикраси, це – питання визнання дійсності, якою живе наша Церква. Таким чином, кожен крок щодо подальшого розвитку — це крок до патріархату, й очевидно, що ми будемо в той чи інший спосіб про це говорити за різних обставин. І я думаю, що це все ж таки станеться».

«Шанси на це – значно більші»
Кардинал Любомир Гузар теж вважає, що «на сьогодні шанси на це – значно більші, ніж у попередні десятиліття». А Ігор Яців, керівник департаменту інформації УГКЦ, повідомив із цього приводу: «Ми би хотіли, аби УГКЦ була Церквою в повному розумінні цього слова, щоби вона розвивалася. Тому ми сподіваємося на отримання статусу патріархату. Патріарший вінець, патріарша гідність допомагала би зберігати Церкві внутрішню єдність. Українська греко-католицька церква нині є глобальною Церквою, вона присутня на всіх континентах – у Латинській Америці, у Європі, в Австралії. Є потреба у створенні структурних одиниць, зокрема в Казахстані, чи більша структуризація в Росії. За умови отримання патріархату, глава УГКЦ мав би юрисдикцію над усіма вірними Церкви у світі».
Своєю чергою, релігієзнавець Орест Вільчинський резюмує: «Отримання патріаршого статусу — це логічний процес розбудови церковної структури, який в Україні фактично завершено. Упевнений, на цьому шляху перепон iз боку Рима не буде».
А доктор філософських наук Юрій Чорноморець хоч і нагадує, що в питанні визнання патріаршого статусу УГКЦ «головний фактор — це все-таки ставлення православної Церкви до цього кроку», однак припускає: «І при Франциску це можливо, тому що при ньому справді можливе покращення стосунків із православними. Такий симпатичний, відкритий Папа… Якщо буде при ньому нове загальне православно-католицьке зближення, тоді може вирішитися й проблема з протестами проти патріархату УГКЦ. Гадаю, що патріархат УГКЦ — це справа одного-двох років».

Розмінна монета в торгах
Проте ще один релігієзнавець і доктор філософських наук Віктор Єленський переконаний: «Для Ватикану Україна стала до певної міри «головним болем». УГКЦ прагне отримати патріархат, але це бажання суперечить бажанням РРЦ і її Московської патріархії в Україні. Адже вона є головним партнером у православно-католицькому діалозі. І кожен крок, який робитиме РКЦ назустріч УГКЦ, — це крок до охолодження стосунків із Московською патріархією. З іншого боку, гадаю, що через українських греко-католиків Папа Франциск міг би покращувати відносини з православними Церквами. Що ж до особливого ставлення до України, про яке вже доводилося чути від деяких речників в Україні, то, можливо, у Папи Франциска і є певні сентименти, оскільки він у дитинстві прислужував українському священику».
Тієї ж думки дотримується політолог Кость Бондаренко: «Папа, як відомо, є вихованцем греко-католицького священика, тож гадаю, що з новим Папою вони можуть знайти спільну мову й добитися бажаного патріархату. Тим більше, що зараз це питання є вже більше технічно-бюрократичним, аніж екуменічним. Загалом, немає серйозної протидії намаганням українських греко-католиків отримати патріархат».
Тим часом, доцент кафедри культурології Києво-Могилянської академії Ігор Лосєв пояснює: «Ватикан постійно торгується з Московською патріархією. Він намагається отримати якісь можливості для створення в Росії католицьких парафій. Наша Греко-католицька церква виступає розмінною монетою в усіх торгах. У принципі, якщо б у Ватикані хотіли, то давно можна було би це зробити, ще за Йосипа Сліпого».

Ігор Голод

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...