Новини для українців всього свту

Wednesday, Nov. 13, 2019

Григорій Левицький — панегірист і церковний живописець

Автор:

|

Травень 15, 2019

|

Рубрика:

Григорій Левицький — панегірист і церковний живописець
Григорій Левицький

У переліку українських церковних діячів вирізняється ім’я і прізвище Рафаїла Заборовського, народженого 1677 року й померлого 1747-го. З 1731 року був православним архієпископом київським, а з 1743-го — митрополитом. Своєю працею намагався підіймати науковий рівень і матеріальний стан Київської духовної Академії. Багато уваги приділяв фундації різних шкіл. Був людиною високоосвіченою, шанувальником мистецтва й архітектури.
Як знавець будівельного мистецтва, своїми коштами допоміг збудувати парадну браму, так звану Заборовського, на подвір’ї митрополичого будинку, прикрашену орнаментом найпишнішого українського барокового стилю. За часів його архієпископства збудували Лаврську дзвіницю та дзвіницю Софійського собору, а ставши митрополитом, владика сприяв ремонтам, відповідно до потреб, більшості київських церков, а також сприяв у побудові високого муру навколо Софійського подвір’я, перебудові Мазепиної дзвіниці, у споруджені нового, триярусного іконостасу св. Софії, прикрашеного сріблом і золотом на царських вратах. На замовлення Заборовського роботи царських дверей виконали київські майстри-золотарі Петро Волох та Іван Завадовський за моделлю, яку виготовив у міді золотар Семен Таран.
Після смерті, за всі його змагання і труди, Заборовського заслужено поховали покійного в бічній, південній наві катедри св. Софії. Того ж самого заступника, передусім Київської академії, яку тоді називали Могило-Заборов’янською, звеличив Григорій Левицький, народжений близько 1697 року видатний гравер і живописець своїм різцем на мідяній плитці на своїй кращій гравюрі, виконаній 1739 року. У центрі цієї роботи — поклінний портрет Заборовського в овальній рамці. Рафаїла показано представником церковного сану та людиною з митрополичим жезлом у лівій руці, який вказує на його високе становище. Відповідно до посади, на голові в нього — митра, оздоблена всякими орнаментами, обшита золотом та декорована мініатюрними візерунками святих. Як архієрей правицею благословляє вірних. На обличчі має характерні бороду та вуса. На самій горі гравюри майстер додав у півколо клубок кулястих хмар і трикутник, з-поза котрих спускаються щедро осяяне небесне проміння, освічуючи постаті святих, котрі славлять Заборовського. Навколо портрета зображені вісім алегоричних жіночих фігур. Дві з них торкаються рамки з написами латиною. Ще дві фігури — античні богині, котрі символізують знання, науку, освіту, мудрість, смиренність і пророцтво митрополита, бо в руках вони тримають книги, глобуси, оптичні прилади та макети церковних споруд. Одягнені у класичні, довгі до підлоги сукні. Вузькі стрічки прикрашають їхні пишні зачіски. Композиція гравюри доповнена у горішній частині двома янголами, святим Андрієм Первозванним і скісним хрестом біля нього, на якому помер мученицькою смертю, а в нижній частині — гербом Заборовського, у центрі якого видно серце з хрестом. За самим гербом вигравіруваний горбкуватий краєвид і малесенькі сакральні архітектурні собори.
Обидва боки «Тези Р. Заборовського» майстер заповнив житійними клейнодами іконографічної подібності. Сім із них з одного і сім із іншого боку творять рівновагу композиції. До одних майстер помістив міфологічних богів кохання, зображених крилатими хлопчиками-янголами, човна на розбурханому морі, вагу як тлумачення справедливого законодавства, постать сіяча на поораному ґрунті, а також визначні київські споруди —Софійський собор та академічний будинок.
В одному з клейм вигравірувано трьох спудеїв академії зі сувоями в руках. Так підкреслено ідею уславлення Київської академії як джерела науки та культури українського народу, до розвитку яких своєю працею вагомо доклався Рафаїл Заборовський.
На п’ять років раніше Г. Левицький почав працювати над гравюрою на честь Лаврського архімандрита Романа Копи. Вона також з’явилася в достатньо складній композиції — багато фігур і типовий панегірик із різними атрибутами. Працював над нею у 1734-1736 рр. За задумом професіонала, на ній зображений Копа в убранні архімандрита з патроном св. Романом, а також святі архієреї, Богородиця, з уст якої йдуть промені зі словами, що вихваляють ідеалізований образ церковного діяча та людину високого становища.
Цей панегірик побудований на принципі суворо витриманої симетрії, що нагадує багато інших орнаментальних гравюр, створених Іваном Щирським, Олександром і Леонтієм Тарасевичами, Іваном Мигурою, Никодимом Зубрицьким, Аверкієм Козачківським й іншими невідомими граверами. В усіх було одне спільне логічне мислення — зображувати епізоди з життя та діяльності обраних героїв і встановлювати їхні постаті в центри панегіричних творів.
Григорію Левицькому належить також дуже оригінальна та йому притаманна вигравірувана робота — сюжетно-декоративна рамка для наліплювання або написання на ній оголошень про театральні вистави під час приїзду до Києва високих і почесних гостей, виконана ним 1735-го. Розміром 30 х 40 см вона цілковито унікальна. На її горішній частині, посередині, розміщений кошик із квітами та плодами, а по боках, на рамі, сидять два крилаті купідони у вигляді голих малят. Боки рамки сповнені двома на повний зріст чоловічими фігурами в давньоримському одязі. Ліворуч стоїть цар у зубчастій короні, праворуч — молодий римський воїн із прапором у правій руці. Ліва рука спочиває на його грудях. У середині нижньої частини рамки бачимо театральну чоловічу маску зі стилістично-декоративною бородою, яка чітко вказує на призначення рамки на вивішування на ній афіш шкільного театру або й для виписування тексту від руки. В самому низу гравюри є підпис автора «Григорій Левицький у Києві на Подолі різав Року 1735» (латиною).
Є докази того, що цю рамку майстра використовували для публічних оголошень Київської академії, в якій, після 20-річного перебування за межами України і повернення майже в 40-річному віці, Григорій Кирилович став викладачем малювання і гравірування. Майже одночасно з цією великою рамкою типу станкового твору, Левицький виконував ще й рамки книжкових розмірів (13 х 18 см) та рамки на особисті замовлення. Одна з них була виконана для професора Києво-Могилянської академії та письменника-драматурга Митрофана Довгалевського 1736 року.
В хронологічному списку панегіричних творів Григорія є «Теза на честь Іларіона Негребецького» (1738), також лаврського архімандрита. Його зображено другорядним, бо центральне місце в роботі посідає зображення Успенського собору Києво-Печерської Лаври, над яким встановлена Богородиця, оточена осяйним ореолом і крилатими янголами серед хмар. На гравюрі видно патрона св. Іларіона, будинок лаврської друкарні, герб і чотири подібні між собою постаті. Теза Негребецького прославляє насамперед друкарню, яка в історії Лаври відіграла важливу роль в Україні та за її межами.
Григорій Левицький — автор серії майстерних гравюр для кишенькових лаврських видань «Євангелія» й «Апостола», а також великого видання «Апостола». До переліку гравюр майстра належать «Апостол-Євангелист Іван», «Апостол Петро» та ряд ілюстрацій, створених у кращих традиціях українського бароко, які увійшли до книги «Діяння апостолів» (1738). У творчості Г. Левицького гідне місце посіло багато гравюр до багатьох лаврських видань. Мідерити славного київського гравера увійшли до книги Михайла Козачинського «Філософія Аристотеля» (Львів, 1755), вони позначені новаторським підходом художника до вирішення загальних біблійно-міфологічних образів, які постали з-під різця досвідченого гравера.
Як граверного фаху, так і живописного, Левицький здобував у Вроцлаві у відомого польського гравера Бартоломія Страховського. Його ученика Ґжеґожа Левицького вважали польським гравером. Адже жив він у середовищі польського народу, в оточенні якого виховувався і довгими роками здобував мистецькі знання і працював у цій царині. Отже, європейський бароково-плафонний живопис, яким займався в Польщі, Григорій приніс із собою до Києва.
Разом із Олексієм Антроповим (1716-1795), Григорій розписував Андріївську церкву, головно іконостас у 1752-1755 рр. Алегорична постать біблійного сіяча, котрого використав із своєї відомої «Тези Заборовського», свідчить про те, як вдало Григорій намалював ікону, над якою працював і його син Дмитро (1735-1822). Доказом цього спільного панно батька і сина залишився сімейний переказ, написаний істориком Орестом Левицьким (1848-1922).
Григорій Левицький є автором ікони «Великомучениці Варвара і Катерина» (1740-ві рр.), яку зберігають у фондах Державного музею українського образотворчого мистецтва в Києві. Намалював їх не схожими до мучениць, далеких від скорботи. У них гладкі личка, квітчасто-елегантне вбрання, блискучі хутра, яскраві оксамити, а на шиях — золоті ланцюжки. Варвара і Катерина — аристократичні, з жіночими гладесенькими руками. Обидві святі стоять маєстатично, з одною і тією ж думкою: «Гляньте на нас, які ми вродливі панни!». Вони й справді були гарними дівчатами, котрих маестро намалював немов звитяжних героїнь і дав у руки такі атрибути: першій Варварі — золотий келих як чашу страждань, Катерині — меч як ознаку воїнства, а обом —вічнозелене гілля пальми як символ безсмертя та хрести, знаки мучеництва. Варвара була єдиною донькою заможного грека Діоскора з фінікійського міста Геліопіль, котрий фанатично тримався поганської віри. За глибоку християнську віру своєї доньки він заколов її ножем близько 306 року, за часів цісаря Максиміліана. Роком пізніше вірну християнку Катерину, котра походила з єгипетського міста Александрія, римляни мучили на колесі з понабиваними цвяхами, а коли колесо розпалося, відрубали жертві голову. Григорій Левицький намалював св. Варвару з ножем під її ногами, котрим убив її батько, а під ноги Катерині поклав частину поламаного колеса.
Роки першої половини того століття були для маляра найуспішнішими. Були злети у його творчості, які незабаром зробили своє. Підійматися йому нагору з Подолу до Лаври, де працював у друкарні, було не легко. Виручав досвід у створені ікони «Розп’яття», намальованої замолоду, коли навчався мистецької майстерності у Вроцлаві, та багато інші лики святих. 19 травня 1769-го, 250 років тому, Григорій Кирилович Левицький помер, залишивши свої знамениті твори, які не старіють.

Павло Лопата

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...