Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Wednesday, Jan. 17, 2018

До відзначення 420-річчя Берестейської унії

Автор:

|

Жовтень 06, 2016

|

Рубрика:

До відзначення 420-річчя Берестейської унії

Берестейська унія

В історії світової цивілізації людства релігія займає особливе місце. Вже мало не два тисячоліття вона так чи інакше впливає на загальнокультурні, політичні, соціальні процеси в багатьох державах планети. Нашому поколінню довелося жити та збирати плоди мучеників Української греко-католицької церкви (УГКЦ).
Історія УГКЦ сягає до пракоренів і витоків християнства на Русі-Україні. Часів, коли Верховний Апостол Св. Петро проповідував Христову віру на наших землях. А відтак християнство узаконив у Русі-Україні Св. Володимир Великий. Прийняття християнства — одна з найважливіших подій в історії України. Християнство піднесло наш народ релігійно, морально, економічно та культурно.
Занепад Київської держави мав негативний вплив на загальне життя в Україні, а зокрема роз’єднання наших християнських Церков із Римом 1054 року, що допровадило до релігійних ускладнень. На цій підставі було прийнято важливе рішення повернутися до християнської єдності з Римом. 1595-го єпископи Луцький Кирило Терлецький і Володимирський Іпатій Потій, головні діячі Берестейської унії, після видання королем універсалу, в якому він сповіщав про перехід православних єпископів до унії, вирушили приєднатися до Риму на підставі умов Флорентійської унії.
Відтак 9 жовтня 1596 року король Сигізмунд ІІІ Ваза і київський митрополит Михайло Рогоза за дорученням Папи Климентія VIII скликали в Бересті в церкві святого Миколая церковний собор, де було офіційного проголошено унію.
В той час поляки з іронією дивилися на наше православне духовенство, яке жило без належної опіки, підтримки і майже хилилося до занепаду. Тоді за рішенням Київської митрополії Михайла Рогози, Константинопольського патріархату на території Речі Посполитої вирішили розірвати стосунки з Константинопольським патріархатом та об’єднатися з Апостольською столицею. Унію формально й офіційно було ратифіковано на церковному соборі в Бересті 9 жовтня 1596 року. На превеликий жаль, цей договір поділив український народ на два табори — православних і уніатів, котрі стали поборювати один одного, а інколи навіть ворогувати між собою.
Серед оборонців Берестейської унії були Іпатій Потій, Метелій Смотрицький, Іван Вишенський, Юрій Рогатинець і Захарій Копистинський. Берестейська унія стала джерелом столітніх протиставних проповідей, а також співаних дум і пісень, і навіть козацьких заворушень, що одних захоплювали, а в інших викликали гнів.
Незалежно від суперечок, УГКЦ підпорядкувалася могутньому й авторитетному Римові, що відкрило їй шлях до цивілізаційної Європи. Пригадаймо призабутого предтечу «Золотого віку» об’єднаної Церкви, митрополита Київського Кипряна Жоховського, котрий виконував свою місію в драматичні часи Руїни і своєю діяльністю не тільки врятував унію від цілковитого занепаду, але заклав найважливіші передумови відродження об’єднання Церков в її «золотому віці» в першій половині ХVІІІ ст., зміцнив її в Україні та для неї заклав цілу епоху, яка релігійно оновлювала життя вірних.
Перемиська єпархія прийняла Унію щойно 1691 року, а Львівська єпархія — 1700-го, це доказ того, що вона розвивалася ненасильницьким методом. Від самих початків УГКЦ намагалася зберігати християнство в українському дусі, охороняючи своїх вірних від полонізації та русифікації. Берестейська унія стала своєрідним спасінням народу і поступово все більше відгравала та відіграє важливу роль в житті вірних, а також у царині консолідації української нації на цілій її території та в діаспорі.
Те, що наше релігійне життя не загинуло, можна тільки завдячувати Богові, Котрий посилав нашому народові та посилає винятково здібних і жертвенних провідників і народних мислителів. У важкий історичний період Боже провидіння послало нам генія Тараса Шевченка. Його слідами пішов о. Маркіян Шашкевич. Не можна не згадати такого велета духу, як митрополит Андрей Шептицький.
Славетний рід Шептицьких відіграв провідну роль у Берестейській унії. Цей рід згадується 1284 року, коли галицько-волинський князь Лев Данилович дав їм грамоту на право земельного володіння. У ХVІ ст. Шептицькі активно підтримували Берестейську унію. Маючи великий вплив на галицьке боярство й обіймаючи державні високі посади, Сенько та Федір Шептицькі домагалися привілеїв для Української церкви, дехто з їхнього роду став фундатором українських монастирів. З кінця ХVІІ і впродовж усього ХVІІІ ст. з роду Шептицьких вийшла ціла плеяда видатних діячів Української греко-католицької та Римо-католицької церков. Так, Варлам Шептицький був єпископом, Никифор — архімандритом, Анатасій та Лев — спочатку єпископами, а пізніше — митрополитами. Всі вони залишили яскравий слід в історії українського греко-католицизму.
В середині ХIХ ст. за певних суспільно-політичних обставин український рід Шептицьких полонізувався частково і перейшов до римо-католицизму. Та у цьому славетному роді Шептицьких народився в родині графа Івана майбутній митрополит Андрей (1865-1944), котрий повернувся до коренів свого славетного українського роду. Таке ж велике визнання в церковному житті здобув собі його молодший брат — Климентин Шептицький (1869-1951), настоятель монастиря в Уневі й основоположник закону студитів.
Духовенство УГКЦ займалося організацією добродійних закладів, опікувалося хворими, самотніми, звільненими з в’язниць, божевільними, старцями, дітьми, які залишилися без батьків, подорожніми та хворими, провадила боротьбу з пияцтвом, впроваджував братолюбіє тощо.
Коли 1939 року большевики першого разу окопували Західну Україну, УГКЦ налічувала 3040 парафій, 4440 церков, мала п’ять духовних семінарій, дві школи, 127 монастирів, видавала три тижневі і шість місячних часописів. Церкву очолював митрополит, котрому підлягали десятки єпископів, 2950 священників і понад 3,1 млн. віруючих. Большевики впали на нашу землю, немов дикі кочові орди, які зразу запроваджували свої злочинні порядки, арештовували, а навіть вбивали невигідних собі людей. Вони відразу ж припинили діяльність греко-католицької Богословської академії у Львові, єпархіальних духовний семінарій у Перемишлі, Львові та Станіславові, закрили видання духовних часописів, заборонили монаші чини та релігійні установи. Священикам заборонили сповідувати та причащати хворих у лікарнях, провадити навчання релігії у школах.
Наприкінці 1940-го почастішали й арешти священиків УГКЦ. Бaгaтьoх зaapeштoвaниx перед пpиxoдoм німців розстріляли. В листопаді 1941 року митрополит Шептицький надіслав до Ватикану звіт про нищення УГКЦ більшовиками, в якому повідомляв, що в 1939-1941 рр. на Західній Україні було «ув’язнено або замордовано 32-х священників, а 33-х депортували до Сибіру». На 1267 парафій залишилося лише 807 священиків.
Під час німецької окупації духовенство УГКЦ займалося переховуванням єврейського населення, а сам митрополит Андрей не тільки зберіг життя близько 300 єврейських дітей, але й написав пастирського листа, в якому засудив антиєврейську політику нацистів.
Після повернення радянської влади на Західну Україну влітку 1944-го. Москва почала готуватися до ліквідації греко-католицької церкви. Після смерті митрополита Шептицького 1 листопада 1944-го УГКЦ очолив Йосиф Сліпий. Зараз після закінчення війни кремлівські спецслужби разом із Російською православною церквою (РПЦ) склали сценарій знищення УГКЦ. 1945 року заарештували весь єпископат УГКЦ на чолі з митрополитом Сліпим, а також багатьох священиків. Водночас масові арешти відбулися у Станіславі й інших містах України. Загалом було заарештовано 96 священників УГКЦ. У травні 1945-го під контролем радянських органів держбезпеки була утворена «ініціативна група» на чолі з Гaвpиїлом Koстeльником. За її допомогою 8-10 березня 1946 року у Львові відбувся псевдособор, який ліквідував Берестейську унію та насильно приєднав УГКЦ до РПЦ. Слідом за львівським театральним «собором» було ліквідовано й релігійно-монастирські громади. На жаль, немає реєстрів мучеників і жертв комуністичного режиму, котрих знищили в рамках цієї акції, а було їх тисячі. Згадаймо хоча б Миколу Чарнецького, Григорія Хомишина, Василя Велечківського, Миколу Кандрата, Володимира Прийму, Миколу Цегельського, Климентія Шептицького, Северіна Бараника й усіх тих, хто не витримав катувань і помер при допитах у слідчих ізоляторах у пазурах катів.
Перебуваючи поза законом, УГКЦ продовжувала діяти підпільно аж до легалізації 1989 року напередодні розпаду СРСР. Також слід наголосити, що Папа Іван ХХІІІ з винятковою шаною та почестями вітав на сесії Другого Ватиканського Собору після 18-літнього ув’язнення Кир. Йосифа Сліпого. Так само незабутнім для вірних УГКЦ був апостольський візит Св. Івана Павла II в Україну 23-27 червня 2001 року, в якій Святійший Отець підтримав греко-католиків у їхній вірі та терпіннях. Крім цього, з нагоди 400-річчя від прийняття Берестейської Унії, Святий Іван Павло ІІ виголосив українською проповідь у Римі, яка своєю формою та змістом сколихнула християн у всьому світі.

Ярослав Стех

 

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...