Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Monday, May. 20, 2019

До десятих роковин смерті владики Ізидора Борецького

Автор:

|

Липень 18, 2013

|

Рубрика:

До десятих роковин смерті владики Ізидора Борецького

23 липня 2013-го минає десять років, відколи Господь Бог покликав до себе свого вірного трудівника, душею і серцем відданого справам Божим на землі, Українській греко-католицькій церкві, українському народові, невтомного борця за Патріархат для УГКЦ і єдність українців світу, будівничого церковних, мирянських, культурно-освітніх структур у Канаді — Преосвященного єпарха Торонто та Східної Канади Кир Ізидора Борецького.

Народився майбутній єпископ 1 жовтня 1911 року в Острівці на Тернопільщині. Початкову освіту здобув у рідному селі. По закінченні гімназії в Теребовлі подався на студії до Греко-католицької богословської академії у Львові. Після богословських студій молодого талановитого абсольвента теології тодішній ректор Львівської богословської академії о. д-р. Йосиф Сліпий посилає до німецького Мюнхена на продовження навчання в тамтешньому університеті й у Східній колегії св. Андрія.
17 липня 1938 року з рук єпарха Крижевецької греко-католицької єпархії (тепер — у Хорватії) Преосвященного владики Діонісія Нарядія Ізидор Борецький приймає свячення. Мрією молодого священика було працювати серед українців у світі. Уже під кінець студій у Львові 1935-го він казав: «Затісно мені в Галичині. Хочу кудись їхати, десь далеко у світ, навіть у джунглі, щоби щось більше робити. Бо тут задушуся».
Його мрія здійснюється 26 листопада 1938 року, коли за дорученням митрополита Андрея Шептицького він виїжджає на душпастирську місійну працю серед українців далекої Канади. Тут молодий, енергійний священик розпростирає свої крила. Цікавиться кожним, навіть найменшим, українським поселенням, відвідує українські громади по цілій Канаді. Початково обслуговує місійні станиці в Саскачевані та Манітобі, а відтак в Онтаріо. Душпастир-місіонер Ізидор Борецький обслуговував 22 місійних осередки. Голосив Слово Боже серед українських емігрантів, спраглих батьківської віри та рідної української мови, вселяв у них надію, любов до Бога, до рідної Церкви, традиції, до свого українського коріння.
Вірні так про нього писали: «Наш отець Ізидор Борецький – то дуже рухливий священик, промовляє, як ангел. Усі його дуже люблять». Оселившись у місійному осередку в місцевості Брентфорд (провінція Онтаріо), до якого належало понад десять станиць, він згодом стає парохом церкви Св. Івана Хрестителя у Брентфорді. Своєю місійною опікою обіймає всі навколишні душпастирські станиці. Організує парафіяльне життя. Будує нові церкви, зокрема храм Св. Кирила і Методія в Сент-Кетеринсі, Успення Богоматері в Ґримсбі й інші.
У березні 1948-го Папа Римський Пій ХІІ поділив Греко-католицьку церкву в Канаді на три Апостольські екзархати: Східної, Центральної та Західної Канади. Екзархами призначив, відповідно, Преосвященного Кир Ізидора Борецького — для Східної Канади, Преосвященного Кир Андрія Роберецького — для Центральної Канади, а Преосвященного Кир Ніла Саварина — для Західної Канади. 27 травня 1948 року в Торонто відбулася хіротонія й інтронізація Преосвященного владики Ізидора Борецького. У листопаді 1956-го Апостольський екзархат Східної Канади був піднесений до гідності Торонтонської єпархії, а владика Ізидор Борецький став її правлячим єпископом.
Протягом 50-літнього єпископського служіння владика Ізидор із властивою йому енергією, запалом, любов’ю до Бога й до людей, відповідальністю за доручені йому Богом справи Церкви, української діаспори в Канаді й українського народу, загалом, віддає себе повністю ретельній, просякнутій відданістю праці над побудовою та розвитком церковного, національного, культурно-освітнього життя українських поселенців у Канаді.
Він відвідує кожний куточок великої єпархії, засновує десятки нових парафій і душпастирських станиць, будує більш ніж 80 церков, парафіяльні резиденції, владичий дім, величавий Єпархіальний дім y Торонто. Організує українське шкільництво, десятки цілоденних українських католицьких шкіл, першою з яких була школа при катедрі Св. Священномученика Йосафата в Торонто, заснована 1958-го. 1961 року був споруджений перший шкільний будинок.
Владика Ізидор усіляко сприяє розвитку «Курсів українознавства», на яких молодь навчається української мови, літератури, історії, географії, культури. З ініціативи й за підтримки владики Борецького будується та засновується ціла низка інституцій: Дівоча академія та Новіціят Сестер служебниць у Анкастері (1953), Новіціят і Семінарія оо. Редемптористів у Медоввейлі (1950-1953), Колегія для хлопців під покровом Святого Василія Великого у Вестоні (1958), будинки спокійної старості, ощадні спілки, монастир оо. Студитів у Вудстоку (1959). Він закуповує прекрасну монастирську обитель у Оранджвілі, де поселилися оо. студити з України та яка стала місцем паломництва, і багато інших.
Владика Ізидор особливо дбав про релігійно-національний розвиток своєї пастви, засновуючи чимало релігійних організацій. З його ініціативи майже при кожній парафії діють Братство українців католиків, Ліґа українських католицьких жінок», садочки й музичні школи, організовуються реколекції, місії, навчання катехизму, прощі до відпустових місць у Канаді та за її межами, до Святої Землі, до Люрду, до Рима.
Для університетської молоді владика засновує «Українське католицьке юнацтво «Основа», усіляко сприяє розвиткові молодіжних організацій, у тому числі «Пласту», якого є великим любителем, розвиває діяльність у Канаді організації «Українська молодь Христові», що її в Галичині 1933 року заснував митрополит Андрей Шептицький. 1949-го Кир Ізидор закладає єпархіальне видавництво «Наша мета» з власною друкарнею. У 1960-х рр. відкривається українська семінарія Святого Духа в Оттаві.
Це – лише незначна частина видимої, так би мовити, матеріальної діяльності єпископа Борецького. Безцінним і невимірним є його духовий і моральний вплив на людські душі – і не лише українців у Канаді, а також в Україні й цілому світі, бо він цікавився кожною громадою, допомагав усім, підтримував духовно й фінансово. Його поміч і батьківську опіку напевно добре пам’ятають українські імміґранти до Канади після Другої світової війни, як також ті, хто опинився в Країні кленового листка у 80-х рр. ХХ ст.
Преосвященний Кир Ізидор — великий український патріот, палкий і невтомний борець за Патріархат для УГКЦ , активно підтримував мирянський рух за патріархальний устрій УГКЦ, що почав діяти 1964 року. Він – учасник Другого Ватиканського собору в Римі (1962-1965), на якому був опорою для щойно звільненого (1963) з ув’язнення патріарха Йосифа Сліпого, котрому присвятив велику увагу в час його візиту до Північної Америки 1968 року. Із ним проїхав усю Канаду, США, Арґентину, Бразилію, Венесуелу, Колумбію та далеку Австралію, відвідуючи українські поселення в тих країнах.
1974 року Блаженійший Йосиф Сліпий створює в Римі товариство «Свята Софія», а вже 1979-го «Свята Софія» постає в Торонтонській єпархії, а її широка діяльність стає неперевершеною. Завдяки спонсорству багато канадської молоді, особливо імміґранської, що прибула з Польщі в 1980-х рр., мало змогу поїхати до Рима на літні курси. Видавалися цінні книги, як-от світового значення книжка Олега Іванусіва «Церква в Руїні» (Сент-Кетеринс, 1987) і багато іншого.
Усі, хто знав Преосвященного Кир Ізидора, добре пам’ятають його харизму, його переповнені святістю та патріотизмом палкі проповіді, веселу, лагідну вдачу, сяюче любов’ю обличчя, добрі, зичливі очі й щирий оптимізм. Жодне церковне чи культурно-освітнє дійство не обійшлося без його присутності.
Багато зусиль вклав Кир Ізидор у звільнення з неволі УГКЦ в Україні. Під час поїздок на Батьківщину він відвідував села й міста західної України та столичний Київ, вселяючи в людей надію на краще майбутнє Української церкви й народу, у Божу опіку і любов, засвідчував існування української діаспори, яка плекає батьківську віру в Бога, рідну українську мову та традицію. Ставав на захист політичних в’язнів в Україні. У діаспорі організовував фінансову й гуманітарну допомогу Україні, її багатостраждальній Церкві, сиротинцям, хворим і вбогим людям, особливо активно – після аварії на Чорнобильській АЕС. Він став особистим добродієм своєї гімназії в Теребовлі, яка носить тепер його ім’я.
1984 року болісна й сумна звістка зранила цілу Україну, УГКЦ і українські поселення у світі й особисто Преосвященного єпископа Борецького: не стало серед живих патріарха Йосифа Сліпого. Звичайно, Кир Ізидор їде до Риму на похорон свого улюбленого вчителя, а 1992-го бере участь у перепохованні тлінних останків патріарха Йосифа з Рима до церкви Св. Юра у Львові.
1998-го в Торонто за присутності патріарха Любомира Гузара відбулося врочисте відзначення 60-ліття священства й 50-річчя єпископського служіння владики Борецького. Після цього Кир Ізидор перейшов на заслужену емеритуру, віддавши правління над єпархією в руки Преосвященного Кир Корнилія Пасічного. Його невтомну довголітню працю оцінив уряд України – і 23 вересня 2002 року указом Президента України владика Ізидор Борецький за свою працю для українського народу був відзначений державним орденом «За заслуги ІІІ ступеня». Вручаючи цю нагороду, Юрій Щербак, тодішній посол України в Канаді, сказав: «Єпископ Борецький є живою енциклопедією держави, свідком героїчної та водночас трагічної історії України ХХ ст., який усе свої життя присвятив духовному відродженню нації».
27 липня 2003 року Преосвященний Владика Ізидор Борецький відійшов до Отця Небесного, щоби від Нього отримати найвищий Божий Орден за заслуги для Христової церкви, за невтомну й плідну працю у Божому винограднику.

Анізія Путько-Стех

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...