Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Monday, Dec. 11, 2017

До 70-річчя від дня смерті Йосафата Коциловського

Автор:

|

Листопад 16, 2017

|

Рубрика:

До 70-річчя від дня смерті Йосафата Коциловського

На прохання Головної управи Василіянського чину Апостольська пенітенціарія, на основі повноважень, отриманих від Папи Франциска, 20 жовтня 2016-го видала декрет про оголошення Ювілейного року 400-ліття Василіянського чину Святого Йосафата, у якому зазначено, що під час цього Ювілею ченці-василіяни та вірні, які разом з ними будуть брати участь у його відзначенні, можуть отримати повний відпуст. Декрет Апостольської Пенітенціарії охоплює увесь час тривання Ювілейного року — від 12 листопада 2016-го до 25 листопада 2017 року.
Йосафат Коциловський народився 3 березня 1876 року у лемківському селі Пакошівка біля Сяноку, батьки були власниками невеличкого маєтку в с. Глинне Ліського повіту та походили з священичого роду. В сім’ї Коциловських було четверо дітей.
Йосиф скоро залишив родинне село, вчився в школі, працював у товаристві «Сокіл», був членом академічної громади, мріяв про майбутню професію вчителя (закінчив у Празі курси для вчителів фізичного виховання), а коли серед українців, активних у польському «Соколі», стали домінувати русофільські настрої, вийшов з цієї організації та став одним з організаторів українського «Сокола». Суспільну активність перервав військовий обов’язок: щоб не марнувати часу на довготривалу службу, сам зголосився на однорічну. З огляду на науковий ступінь, парубка скерували до артилерійської школи у Відні, а після успішно складеного офіцерського іспиту в чині підпоручика почав річну службу в артилерійському полку у Львові.
Коли служба закінчилася, юнак збагнув, що його покликання — священство, тому на юридичний факультет уже не повернувся. За згодою митрополита Андрея Шептицького поїхав у Рим, щоб навчатися в Collegium Rutheanum. В Італії отримав два наукових ступені: 1903-го став доктором філософії, а 1907-го — доктором теології Папського університету святого Томи; опанував латину та три мови — німецьку, італійську і французьку. 1907 року був висвячений і залишив Вічне Місто з номінацією на викладача догматики в Духовній семінарії в Станіславові. Дійшов там до посади заступника ректора, після чого відмовився від наукової кар’єри і 1911-го вступив до спільноти василіанів, де прийняв ім’я Йосафат (на честь св. Йосафата Кунцевича). Три роки виконував обов’язки викладача в Лаврові та Львові. Педагогічною працею займався також у роки Першої світової війни. Через російський наступ був евакуйований до Австрії, жив спочатку у Відні, з часом організував еміґраційну семінарію у Кромерижу в Моравії та посів там посаду ректора. Навесні 1915 року цісар запропонував кандидатуру Йосафата Коциловського на посаду перемиського єпископа. Кандидатуру, запропоновану монархом, затвердив 29 січня 1917 року папа Бенедикт XV.
Новий владика сів на єпископський трон 10 вересня 1917-го, прийняв єпископські свячення від митрополита Шептицького. Керувати єпархією довелося у винятково важкий час: пережив розпад Австро-Угорської імперії, братовбивчу українсько-польську війну, надію на створення незалежної держави — Західноукраїнської Народної Республіки й її фіаско, польсько-більшовицьку війну та зраду польськими союзниками українських солдатів, організацію Польської держави, яка по-мачушиному трактувала представників національних меншин, й її програну війну 1939 року. Пережив Другу світову війну.
10 вересня 1945-го єпископ передав через двох посланців в американське та британське посольства інформацію про польсько-українські конфлікти та просив про допомогу. Польська поліція переслідувала єпископа, 21 вересня 1945 року його арештовують. До 17 січня 1946 року владика перебував у в’язниці в Ряшеві, звідси його передали більшовикам, котрі запропонували єпископу перейти під юрисдикцію Російської православної церкви. Той відмовився, чекісти все ж його відпустили і владика повернувся до Перемишля. 26 червня 1946-го, після повторного арешту поляками і передання Владики силоміць НКВС, його запроторили до Київської в’язниці. Разом із Йосафатом Коциловським був ув’язнений Священомученик Григорій Лакота, котрого чекісти засудили до десяти років ув’язнення. Всі, хто пам’ятав владику Коциловського та його помічника Лакоту на засланні у Воркуті, відзначали велику людяність, смиренність із якою ті виконували найважчу працю й намагалися облегшити нестерпні умови життя іншим.
Єпископа Коциловського перевозили з одної тюрми до іншої, його звинувачували в антирадянській діяльності. В тих важких умовах владика підхопив запалення легенів і тоді його важкохворого кинули в концентраційний табір у село Чапаївка біля Києва. Перед святом Святого Священномученика Йосафата владика кілька днів проводив ре колекції, відчуваючи свою загибель. Помер як мученик за віру 17 листопада 1947 року. Згодом священики з Рудок та Стрия Львівської області таємно перепоховали останки владики на Личаківському цвинтарі у Львові до польської могили.
29 травня 1986-го прах єпископа перепоховали в родинний гробівець Кавацівих у селі Яблунівці біля Стрия. Зараз мощі владики перебувають у храмі Благовіщення Пресвятої Богородиці у Стрию, а фрагмент мощей — у храмі Святого Василія, що на Львівській площі у Києві.
Про смерть владики Йосафата в Римі дізналися лише 1953 року. 24 квітня 2001-го у церкві Благовіщення Пречистої Діви Марії в Стрию у бічному престолі Серця Христового, під час Божественної Літургії, яку служив Патріарх УГКЦ Любомир Гузар, прах єпископа Коциловського був перезахоронений востаннє. 12 квітня 2001-го у присутності Папи Івана Павла ІІ, у Ватикані відбулося проголошення декрету мучеництва Йосафата Коциловського. Обряд беатифікації відбувся 27 червня 2001 року у Львові під час Святої Літургії у візантійському обряді за участі Папи Івана Павла ІІ.

Ярослав Стех

About Author

Meest-Online

Loading...