Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Monday, Dec. 11, 2017

До 70-річчя єпископа Теодора Ромжі

Автор:

|

Листопад 30, 2017

|

Рубрика:

До 70-річчя єпископа Теодора Ромжі

Аби знищити Українську греко-католицьку церкву (УГКЦ) сталінський режим вдавався до різних диверсійних стратегій, а щоб розправитися з єпископом Закарпаття, комуністи використали злочинний досвід відомого сталінського ката Павла Судоплатова, вбивці полковника Коновальця.
Для комуністичної системи єпископ Теодор Ромжа, котрий був владикою лише три роки — з 1944-го по 1947 рік, був дуже небезпечний. Коли одягав єпископські ризи, був практично невідомий широкому загалу. А через три роки вказівку на його вбивство віддавав особисто Сталін.
За три роки єпископства Теодор Ромжа залишив по собі яскравий слід — Папа Іван Павло ІІ оголосив його блаженним. Прийшов майбутній владика у світ 14 квітня 1911-го в с. Великий Бичків Закарпатської області. Теодор був дев’ятою дитиною в сім’ї. Після чотирикласової народної школи в рідному селі продовжив навчання у Хустській державній реальній гімназії, яку закінчив 1930-го з відмінним атестатом. Того ж року з благословення Павла Гебея, владики-ординарія Мукачівської єпархії УГКЦ, потрапив у Рим в Колегію Ґерманікум-Гунґарікум. Не закінчивши там курсу навчання, восени 1934 року перейшов у Папську руську колегію (Русікум). 1937-го закінчив філософський і богословський факультети Папського григоріанського університету з результатом magna cum laude. 1935 року прийняв дияконські священства, а 1936-го — священичі. Паралельно продовжував навчання і 1937 року успішно здав іспити ліценціату з богослов’я у Папському григоріанському університеті.
Після цього Теодор Ромжа повертається на Батьківщину для проходження обов’язкового однорічного курсу військової підготовки у Празькому офіцерському училищі, але незабаром повернувся до душпастирства. Мав намір виїхати до Рима для завершення богословської освіти (здобуття докторського ступеня). Але у вересні 1944-го Пій ХІІ призначений владику єпископом Мукачівської єпархією.
У жовтні 1944 року радянські війська зайняли Ужгород. Відтак суттєво ускладнилося становище греко-католицької єпархії. Водночас відбувалася підготовка до повної ліквідації УГКЦ. В умовах посилення тиску і наступу на Церкву, молодий єпископ проявив значну енергію та тверду непохитну оборонну її позицію. Всіляко підтримує духовенство та своїх вірних. Із одного боку владика намагався врегулювати взаємини Церкви з новою владою, а, з іншого, здійснював ряд великих архієрейських подорожей єпархією. Налагоджував друк і розповсюдження літератури релігійного змісту, виступав із глибокими релігійно-патріотичними проповідями.
Владика розумів, що більшовики своїм львівським псевдособором 1946 року офіційно похоронили УГКЦ. Станом на 29 червня 1945 року в Закарпатській Україні налічувалося до 300 парафій УГКЦ (до 62 % віруючих області були уніатами). На початок активної фази ліквідації (березень 1948-го), Мукачівська єпархія УГКЦ у Закарпатті була представлена 372 парафіями, було 275 священиків, сім монастирів (чотири чоловічих) із 82 ченцями.
Теодор Ромжа категорично не погоджувався переходити в лоно Російської православної церкви (РПЦ). Конфіскація греко-католицьких храмів і передача їх православним відбувалася аґресивно. Проводилися арешти окремих священиків, нарощувалася агентура впливу, збиралися «компрометуючі матеріали», зокрема — шляхом вивчення трофейних документів угорських спецслужб, в яких були надумані очорнюючі матеріали на окремих духовних і активних громадських діячів. На початку 1948-го заарештували 18 священиків-уніатів, завели дві агентурні справи на сімох, 107 справ-формулярів на місцевих парафіяльних священиків, з’явилося 39 агентів і 71 інформатор (з них 29 слабодухів із числа духовенства УГКЦ).
Маючи могутній державний апарат та застосовуючи репресивні методи, армія чекістів не могла легально перемогти місіонерську і пастирську діяльність авторитетного владики Ромжі. Він прямо не хотів коритись безбожній владі і вдався до рішучого спротиву, який влада так і не змогла здолати. Нічого не давали й залякування владики.
Ще у жовтні 1947 року І. Ромер, уповноважений у справах РПЦ по Закарпатській області, в доповідній записці, надісланій в Закарпатський обком Комуністичної партії, стверджував: «Єпископ Ромжа та його заступник Хіра мають бути негайно в тій чи інші формі позбавлені можливості тягнути за собою майже півмільйона греко-католиків до Риму. Їх необхідно позбавити можливості продовжувати творити антидержавну й антирадянську ворожу діяльність».
На цій підставі, Міністерство державної безпеки СРСР ухвалило таємне рішення вбити єпископа. План знищення владики розробив генерал-лейтенант Судоплатов. Перший замах, вчинений 27 жовтня 1947-го не вдався. У результаті інспірованої автомобільної аварії (зіткнення автомобіля з кінним екіпажем єпископа) єпископ залишився живим, отримав важкі поранення, а ще й побили його до непритомності. Владику доправили до Мукачівської лікарні. Як згадував о. Петро Васько, один із священиків єпархії, перебуваючи в лікарні, єпископ сказав йому: «Перетерпіти і пролити кров за Господа, за віру, за святу Католицьку церкву — велика милість, велика честь». Після чого він висповідався і причастився.
А незабаром єпископ помер, цього разу його отруїли. До цього також доклав руку Судоплатов. Поховали єпископа Ромжу в Кафедральному соборі в Ужгороді. Щойно після смерті владики радянська влада оголосила про ліквідацію єпархії та передачу майна РПЦ, в т. ч. і цього собору.
Після відновлення УГКЦ собор повернули в її власність і в ході досліджень підвалів виявили останки Теодора Ромжі, які вважали втраченими. Він загинув у 36 років, коли був молодий, дужий і сповнений енергії та задумів. Помер рівно через три роки після смерті митрополита Шептицького. Світ побачив і переконався, що воля Божа живе і житиме вічно!

Ярослав Стех

About Author

Meest-Online

Loading...