Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Monday, Jan. 22, 2018

До 60-річчя від дня смерті о. Михайла Воробія

Автор:

|

Жовтень 27, 2016

|

Рубрика:

До 60-річчя від дня смерті о. Михайла Воробія
о. Михайло Воробій із дітьми

о. Михайло Воробій із дітьми

Михайло Воробій народився 15 червня 1880 року в селі Добрячин (тепер — Сокальського району), за іншим джерелом — в селі Перемислів на Сокальщині. Середню освіту отримав у Перемиській чоловічій гімназії. Теологічні навчання здобував в Перемиській і Львівській семінаріях. У 1918-1920 рр. служив в Українській галицькій армії і був інтернований у таборі в Тухолі. Вийшовши з табору, 24 липня 1921-го був висвячений на диякона, а відтак у катедральному соборі св. Івана Хрестителя в Перемишлі з рук єпископа Коцоловського був висвячений на одруженого священика.
Першою парафією о. Воробія була парохія в Ярославі. Але часто доводилося о. Михайлу змінювати парохії. Він служив у Майдані Сінявському, Гломчі, Яблонниці Риській, Добрачині… З 1945 року служив помічником у церкві Петра і Павла в Сокалі. Всюди, де перебував о. Воробій разом із дружиною Євгенією, вони повністю віддавалися освітньо-культурній праці серед парафіян. Ще навесні 1936-го, перебуваючи на парафії в Добрячині, священик активізував культурно-просвітницьку діяльність серед місцевих селян. За його активною допомогою було організовано величаві концерти на вшанування Тараса Шевченка й інші визначні події. Завдяки о. Михайлу в селах було організовано читальні «Просвіти», де молодь знайшла своє зацікавлення в культурно-освітній праці.
Коли о. Воробій прийшов до села Добрячин, там панував цілковитий розбрат, спричинений діями москвофілів, котрі навіть спромоглися спалити читальню «Просвіти». Москвофільський дурман ревно підтримували поляки, котрі відверто діяли на шкоду українській громаді. Так, сільську канцелярію «Просвіти» перетворили в читальню ім. Общества М. Качковського. У селі виникло дві «партії», хоча всі сповідували одну, греко-католицьку релігію. Священику вдалося здолати ці суперечності, насаджувані ворожими силами. Тоді ж була створена «захоронка» (дитячий садочок): дітьми опікувалися сестри-служебниці, навчали їх основам християнської моралі, духовності та національної гідності. Вміло навчали молитов, готували дітей до першої сповіді та Святого Причастя. Старша молодь перестала пиячити та витрачати гроші на шкідливі звички. Але Другої світової після війни, 1945 року о. Михайла перевели до Сокаля, позаяк церква та плебанія у Добрячині були повністю зруйновані.
Після другого приходу більшовиків українському духовенству доводилося працювати в умовах вкрай ворожого режиму. Важким психологічним ударом для родини Воробіїв став арешт і заслання у Сибір Сокальського декана о. Степана Ничая, котрий не зрікся Української греко-католицької церкви (УГКЦ). Вірним свого обряду залишався й о. Воробій, п’ятеро дітей котрого були: Леся «Галя» (нар. 1922 р.) — надрейонова в УПА, згодом покарана в совєтських тюрмах; Надія (нар. 1924 р.) — фармацевт, після арешту батьків ховалася під зміненим прізвищем; Марія (нар. 1926 р.) була заарештована 1946 року, каралася в совєтських концтаборах; Мелана-Ірина (нар. 1929 р.) після арешту родини жила на Тернопільщині під зміненим прізвищем; Мирон (нар. 1932 р.) разом із батьками був засланий і проживав у Кемеровській області.
У жовтні 1947 року жорстока хвиля репресій не оминула й о. Воробія. Його, дружину Євгенію і наймолодшого Мирона заарештовують і вивозять у Сибір (селище Ясна Поляна Прокоп’євського району Кемеровської області). Було конфісковане все їхнє майно і призначено вирок — десять років заслання. На засланні о. Михайлові доводилося працювати у важких умовах на шахтному загазованому закладі. А барачні умови прожиття були не кращими. Але навіть у Сибіру о. Михайло Воробій відправляв, звісно, таємно Служби Божі, вінчав, хрестив дітей, проповідував Слово Боже серед спецпоселенців. Його підпільними парафіянами були не тільки греко-католики, а й православні.
Лихо об’єднало всіх. Мабуть, підпільна душпастирська діяльність і глибока непохитна віра додавали йому бадьорості, енергії та наснаги. Та все ж підступна онкологічна хвороба, спричинена важким життям, виснажливою працею, постійними стресами, переживаннями не так за себе, як за вірних, брала своє. Хірургічне втручання лікарів, на жаль, позитивних результатів не дало.
Врешті-решт, 1956 року о. Воробію як невиліковно хворому та його родині дозволили повернутися в Україну. На рік скоротили термін ув’язнення. Сім’я переїхала до Бучача Тернопільської області. Тут священик помер 26 жовтня 1956-го. Похований на Бучацькому міському цвинтарі. Нехай пам’ять серед живих про релігійно-освітню та патріотичну діяльність о. Михайла Воробія буде вічною!

Ярослав Стех

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...