Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Monday, Jul. 16, 2018

До 215-річчя від дня народження Олександра Духновича

Автор:

|

Травень 10, 2018

|

Рубрика:

До 215-річчя від дня народження Олександра Духновича

У ХІХ ст. в Закарпатті постав рух «будителів», котрі робили все, щоб українські думка, мова, культура в краю не згасли. До його провідників належав і Олександр Духнович — письменник, відомий діяч освіти та культури, історик і священик Української греко-католицької церкви. Він народився 24 квітня 1803 року у с. Тополя (тепер — територія Словаччини) в родині греко-католицького священика о. Василя Духновича. Незабаром Духновичі переїхали до села Стакчин, де Олександр провів своє дитинство. Крім нього, в сім’ї був ще один син і чотири доньки. У шість років Олександр почав вчитися грамоті, а в дев’ять продовжив навчання в Ужгородській школі угорською мовою. Над підлітком глузували та знущалися за те, що погано розмовляв і писав мадярською. Але він таки вивчив її не гірше за рідну.
1816-го помер батько Олександра. Довелося йому здобувати освіту в складніших умовах. Та все ж успішно закінчив гімназію та богословську семінарію в Ужгороді. Висвятився, працював архіваріусом єпархіальної канцелярії в Пряшеві. Потім якийсь час вчителював в Ужгороді. Був сільським священиком на Пряшівщині. Збирав народні пісні закарпатців, які 1878 року увійшли до популярної збірки Якова Головацького. Заснував «Літературний заклад Пряшівський», що видавав катехізиси, календарі, популярні книжки, навчальні посібники для простих людей. У 1847-1848 рр. о. Духновича пряшівська громада висунула до зібрання делегатів (парламенту) в Пресбурґу (тепер — Братислава).
Олександр Духнович написав понад 100 віршів, найвідоміші з яких — «Я русин був, єсьм і буду» та «Подкарпатські русини», а також кілька прозових творів, п’єс, підручники для народних шкіл, праці з педагогіки, філософії, етнографії й історії, велику кількість статей, що були опубліковані у виданнях Галичини, у Відні та Будапешті.
Спочатку о. Духнович писав так званим язичієм. Він перейнявся ідеями освіти, але на той час став пропагувати російську мову. Будучи на парафії в Біловежі він там вивчив церковнослов’янську мову і став збирати народні пісні. 1847-го він видав для шкільного вжитку першу свою книгу — карпато-руський буквар під назвою «Книжица читалная для начинающих».
1850 року о. Духнович заснував у Пряшеві «Литературное заведение», навколо якого об’єдналися тодішні літературні сили, видав кілька альманахів та календарів. Відтак почав писати народною мовою, дуже часто використовуючи лемківську говірку, особливо до театральних п’єс. 1862-го о. Духнович заснував у Пряшеві освітньо-допомогове товариство. Іван Франко називав його «людиною, без сумніву, доброї волі і не малих здібностей, хоч і заплутаною у мовні та політичні доктрини».
У 1849-1850 рр. о. Духнович закликав до об’єднання «русинів угорських з галицькими», тобто українців Закарпаття та Галичини. Він гаряче переконував, що обабіч Карпат живуть одні й ті самі люди, той самий народ. Своїх адресатів у Галичині він називав не інакше, як «братами», «приятелями», «друзями», хоча побував там лише двічі за життя. Вони відплачували закарпатському будителеві такою самою приязню і безмежною любов’ю.
Найпопулярнішу працю о. Духновича «Хліб душі» (молитви і пісні для християн східного обряду) впродовж 25-х років перевидавали вісім разів. Із них шість — у Галичині. Найтісніше листування в Духновича було з Яковом Головацьким. А свої основні рукописи та видані праці Духнович заповів на зберігання саме галичанам. Тому й найбільше некрологів на смерть Духновича опублікували галицькі часописи. Він відійшов із цього світу 29 березня 1865-го в Пряшеві, де й похоронений на місцевому цвинтарі.

Ярослав Стех

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...