Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Tuesday, Aug. 21, 2018

До 200-ліття уродин о. Петра Лебединцева

Автор:

|

Грудень 22, 2016

|

Рубрика:

До 200-ліття уродин о. Петра Лебединцева

о. Лебединцев

За одним джерелом Петро Гаврилович Лебединцев народився 21 грудня 1816-го, за іншим джерелом — 1819 року, у селі Яблунівці Канівського повіту в сім’ї священика. Цей рід походив із козацької старшини. Прізвище Лебединцев з’явилося в часи Російської імперії, яка всілякими методами русифікувала Україну і корінне прізвище Лебединець, було перетворене на російську форму. Петро Лебединцев спочатку навчався в дяка в селі Зелена Дубрава. 1827-го вступив до Богуславського духовного училища, де вчився дуже добре. 1833 року Петро вступив до Київської духовної семінарії, звідси перевівся до духовної академії в Києві. 1843-го, закінчивши Київську духовну академію, був скерований на ректора Орловської духовної семінарії. Звідси 1845 року повернувся до Київської духовної семінарії, де запровадив кілька цінних виховних ініціатив.
Петро Лебединцев уперше впровадив традицію називати студентів на «Ви». Будучи професором духовної семінарії, відзначався високою культурою і випереджав свою епоху. До здобуття священичого чину в червні 1849 року одружився з донькою житомирського протоієрея Олександрою Новицькою. 18 лютого 1851-го разом із дружиною переїхав у містечко Білу Церкву Київської губернії й став там займатися душпастирською справою в церкві Преображенській та був учителем Закону Божого православного віросповідання у Білоцерківській гімназії.
В новому поселенні о. Петро майже збудував будинок і у просторому саду вирощував цінні дерева та квіти. 1851-го у Білій Церкві жило 20 тис. людей. Половина з них були євреї, невелика кількість поляків, а всі інші —православні українці. Тож за таких обставин розпочав свій Білоцерківський період о. Лебединцев. За словами доцента Київської академії Федора Титова, тільки така людина з рішучим характером, як Петро Лебединцев, могла піти з Києва в таку глуху околицю, якою була Біла Церква в 1850-х рр.
1859-го священик розгорнув гігантську освітню роботу. Відкрив кілька шкіл для різного віку і зацікавлень дітей. Написав брошуру «Голос из Юго-Западной Руси» та інші допоміжні педагогічні матеріали, де обґрунтував потребу навчання дітей та напрацював методику навчання.
Невдовзі його обрали візитатором, як тоді називали наглядача київських церковно-парафіяльних шкіл Київщини. Йому вдалося 1861 року домогтися дозволу у влади на зупинку в Києві процесії з домовиною Т. Шевченка, з котрим особисто був знайомий змалку і котрий відвідував його в Білій Церкві. Наступного дня відправив у церкві Різдва Христового заупокійну літургію за небіжчиком. Поряд із священичою працею о. Лебединцев був і українським патріотом. Із січня 1862 року як редактор очолював газету «Киевские епархиальные ведомости». В ній започаткував видання цілого циклу статей із історії Білої Церкви. Діяльність панотця була на високому і рівні і відзначалася багатогранністю. Вона була передовсім спрямована на охорону місцевих пам’яток старовини, опис краю та реґіональних історично-фольклорних цінностей. Незабаром він опублікував важливі для науки досліди історичної старовини як із Білої Церкви, так і Київщини. В тих матеріалах знаходимо поверх десять краєзнавчих солідних праць та історичних довідок.
За спогадами Миколи Костомарова, котрий відвідав Білу Церкву в 1850-х рр., він на власні очі бачив, як о. Лебединцев займався дослідженням міста й околиць. Завдяки священику збереглося багато цінних пам’яток історії, які без нього згинули б безповоротно. Петро Гаврилович також опрацював кілька десятків монографій та історичних досліджень про сам Київ та українське козацтво.
У Білій Церкві о. Лебединцев залишив по собі дуже гарні спогади, про нього добре пам’ятали як шляхта й інтелігенція, так і простий народ. Священик став настільки популярним, були чутки, що навіть Папа Римський пропонував йому кардинальську шапку, коли той погодиться перейти на католицтво, але українець таку пропозицію не прийняв. 9 вересня 1859 року померла дружина Лебединцева Олександра. Щоб притлумити тугу за коханою, діяч повністю віддався шкільництву та творчо-редакторській роботі.
Коли ж повернувся до Києва, то став членом міської ради, в якій ініціював перейменування Басарабської площі на площу Богдана Хмельницького. 1870-го увійшов до комітету зі спорудження київського пам’ятника гетьману. 1881 року вийшов із цієї установи, зазнавши переслідувань на підставі доносів, які складав на нього Михайло Юзефович.
Займався розчищенням стінопису ХІІ ст. у Кирилівській церкві та старанно описував і колекціонував старовинні історичними пам’ятки й ікони. Численні фахівці завдячують о. Лебеденцеву відкриття та дослідження цінних старовинних історичних унікальних пам’яток. При цьому богослов надавав значну допомогу пошуковцям і підтримував матеріально часопис «Київська старина». У ньому надрукував більше 30-ти досліджень.
Будучи в Києві кафедральним протоієреєм Софіївського собору, о. Лебединцев вніс у Магдалинівську святиню, що в Білій Церкві, де й була похована його дружина, 1 тис. рублів, щоб її пом’янули. 1893-го, за три роки до своєї смерті, склав заповіт, у якому розподілив увесь свій спадок між родичами, монастирями та соборами. На церкву св. Магдалини віддав дві ікони: Спасителя та Божої матері. Помер панотець 3 грудня 1896 року і був похований у Києві.
Починаючи з 1998 року мешканці Білої Церкви в пам’ять про Петра Лебединцева збираються по кілька разів на рік і проводять молитовно-краєзнавчі зустрічі, в яких звеличують великі заслуги священика для Церкви та народу.

Ярослав Стех

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...