Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Sunday, Apr. 21, 2019

До 150-ліття від дня народження Теодора Савойки

Автор:

|

Березень 17, 2016

|

Рубрика:

До 150-ліття від дня народження Теодора Савойки
о. Теодор Савойка

о. Теодор Савойка

На цей рік припадають два знаменні ювілеї — 150-ті уродини о. Теодора Савойки і 210 років від посвячення мурованої церкви в родинній місцевості священика — Любичі-Князі. Теодор Савойка — ревний греко-католицький священик, громадський і культурний діяч, вихователь молоді, просвітитель і будитель національної свідомості серед українців, будівничий церков і засновник церковних братств, борець проти полонізації та латинізації, організатор національного, культурного та підприємницького руху в Галичині.
Син Антона й Євдокії народився 16 лютого 1886 року в селі Любичі-Князі в тодішньому повіті Рава-Руська. Охрещений у рідному селі у величавій мурованій греко-католицькій церкві св. Параскевії, збудованій у 1798-1806 рр. Посвятив церкву тодішній парох о. Тадей Щудлінський 14 жовтня 1806-го. Оригінальний і неповторний архітектурний план церкви виконав архітектор Семен Тарнавський. Це був хрестоподібний мурований храм округлої форми з внутрішнім опоясанням по колу з характерними рисами ритмічності, з куполом сферичної форми, з арками та пілястрами. Будівля вміщувала близько тисячі осіб. Стіни церкви розписали краківські художники Антін Манастирський і Теофіль Копистинський.
Село Любичі-Князі було багатим, то й церква була багатою. Тут були чудові ікони, фігурки святих, вишивані рушники та хоругви, на стінах містилися розписи біблійних історій. На жаль, підчас Другої світової війни церкву спалили. Залишилися руїни, що, як німі свідки, нагадували про те, що колись тут жили віруючі українці, котрих злочинні депортації розкидали по різних кутках України та Польщі.
Парохія Любичі-Князі спочатку належала до Холмсько-Белзької єпархії, багатої на монастирі й святині. Наприклад, у замковій церкві в Белзі зберігалася чудотворна ікона Божої Матері. За переказами її написав євангелист Лука. До Белза чудотворну ікону привіз король Лев Данилович у ХІІІ ст. За однією версією він отримав її безпосередньо з Константинополя. За іншою ікона раніше побувала в Болгарії, Моравії та Чехії. І саме з Чехії король Лев привіз її до Белза. 1382 року польський князь Владислав Опольський привласнив собі ікону та пeревіз її до кляштору отців паулінів на Ясній Горі в Ченстохові. Від тоді вона зветься «Матка Боска Ченстоховска».
1779-го парафія Любичі-Князі була перенесена до Перемиської єпархії, однієї з найдавніших в Україні та найстарішої — в Галичині. Є припущення, що засновниками Перемиської єпархії були святі Кирило та Мефодій у ІХ ст. Перша документальна згадка про Перемиську єпархію походить із 1220-го. Того ж року Митрополит Київський призначив Антонія Ядрейковича туди першого єпископа.
1596 року між Українською православною церквою та Римським престолом була підписана Берестейська унія, на основі якої було визнання папи римського главою Церкви. Унія відразу розділила українських єпископів і духовенство на прихильників і противників об’єднання. Перемиська єпархія з львівсько-перемиським єпископом Г. Балабаном стала по бік противників унії. Й аж 1692-го перемиський єпископ Інокентій Винницький прилучив до об’єднання Перемиську єпахію.
Про село Любичі-Князі, в якому народився о. Савойка вперше згадується в Іпатіївському літописі під 1030 роком. Початкову школу Теодор закінчив у рідному селі, середню освіту здобув у Львівській класичній гімназії 1887-го. Теологію спочатку студіював у Львівській семінарії в 1887-1890 рр., а закінчив навчання у Перемиській духовній семінарії 1891-го. 27 грудня того ж року єпископ Юліян Пелеш рукоположив його у сан. У 1892-1901 рр. священик служив у різних парафіях — у Милкові, Гребенному, Тартакові, Павлокомі, Вербиці та рідних Любичах-Князях. Із 1901-го по 1939 рік він — парох села Селиська в Березівському повіті.
Парафія була в незавидному стані. Як результат шовіністичної політики польської адміністрації та латинського кліру колись повністю українські села стали польськомовними, а частина мешканців стала римо-католиками. Церква в Селиськах була маленькою та занедбана. Її дерев’яна конструкція зігнила. Дочірня церковця в селі Волош могла завалитися. Як помешкання для священика польська адміністрація призначила напіврозвалену корчму. В парафії не було жодної української установи чи організації.
Працю треба було починати з нуля, в несприятливих, недружніх, а іноді й ворожих обставинах. Почалося з того, що о. Теодор ніколи і до нікого не промовляв і не писав польською. Мешканці й адміністрація поволі стали звикати до того, а згодом і самі стали розмовляти українською. В селі була польськомовна школа. У 1912-1923 рр. Ірина Савойка, донька пароха, вчила дітей української мови.

Руїни церкви св. Параскеви

Руїни церкви св. Параскеви

Будучи сильною, харизматичною людиною, о. Савойка зумів згуртувати навколо себе діяльних, ініціативних і небайдужих людей. З ініціативи священика збудували приходський дім, велику муровану церкву в Волоші, розбудували церкву в Селиськах, спорудили в усіх трьох селах Народні доми, в яких активно діяли аматорські театральні гуртки, тут відбувалися культурно-освітні дійства, ставилися п’єси. В них також мали свої приміщення організовані о. Теодором читальні «Просвіти». Постали руханково-пожежне товариство «Сокіл», гурток «Сільського господаря» та товариство «Відродження».
Зайнявся о. Теодор також і розвитком господарчої діяльності. Він організував господарсько-торговельні кооперативи, а також молочарську кооперативу, що була складовою Маслосоюзу. Особисто о. Савойка вів активно освітню роботу серед селян. Під його впливом батьки почали посилати своїх дітей на науку до середніх шкіл, в основному — до Перемиської ґімназії.
Не була чужою для о. Савойки і політика. Він разом із Іваном Франком, Михайлом Грушевським, Євгеном Левицьким, Володимиром Охримовичом, В’ячеславом Будзиновським, Теофілом Окуневським був співзасновником і активним діячем Української національно-демократичної партії, що постала 1899 року y Львові. В програму партії було закладено вимоги демократизації політичного життя в Австро-Угорщині, рівноправного трактування українського та польського населення Галичини, захист інтересів селян і наділення їх землею. Метою партії також було здобуття культурної, економічної та політичної самостійності українського народу, праця над розбудовою національної свідомості українців Закарпаття, боротьба з москвофільством та утворення з руської частини Галичини та Буковини національної провінції з власною адміністрацією та сенатом. Теодор Савойка всіляко допомагав, організував зустрічі й віча на підтримку кандидатури Григорія Цеглинського, котрого обрали до австрійського парламенту від Перемиської землі.
Теодор Савойка був одружений із Марією Лазор, донькою греко-католицького священика, пароха в Любичах-Князях. Разом вони виховали щирими українськими патріотами шістьох дітей.
Діяльність о. Савойки дуже не подобалася польській адміністрації і вона залякувала, карала за вигадані провини, забороняла організовувати фестини та святкування національних подій, намагалася завадити діяльності українських організацій.
Уже на початку Першої світової війни всю родину о. Савойки заарештували, а сам панотець і два його сини були запроторені в сумнозвісний концентраційний табір смерті в Телєрґофі, що неподалік Ґрацу в Австрії. Табір який був створений у вересні 1914-го і діяв до травня 1917 року. Туди в основному садили жителів Галичини та Буковини. В його браму увійшло більше 14 тис. людей, 85 % із них — українці. Більшість загинула від епідемії тифу, голоду, тортур і нелюдських санітарних умов. Отцю Савойці та його синам вдалося пережити це пекло і 12 листопада 1914-го вони вийшли на волю. До 1916 року священик працював духівником у шпиталі у Відні, згодом був духівником в австрійській армії, служив на італійському, румунському та сербському фронтах.
У свою парафію в Селиськах повернувся аж після закінчення війни. Важкі пережиття неволі й війни не зламали стійкого духа о. Савойки, він не склав рук, а продовжив свою працю для добра Церкви й українського народу. 1939-го на українські землі Закерзоння вперше прийшли більшовицькі окупанти. Вони зруйнували церкви в Селиськах і Володжі та приходство в Селиськах. Рятуючи своє життя, о. Теодор був змушений утікати зі своєї парафії в Ряшів, там і дочекався відступу совєтів у червні 1941 року. Восени 1941-го о. Савойка переселився до Бірчі в повіті Перемишль, де жила його донька Наталія, заміжня за о. Іваном Лебедовичем. 14 липня 1942 року Бог покликав о. Теодора до Царства Небесного. Священик похоронений на цвинтарі в містечку Бірча. Вічна Йому пам’ять!

Анізія Путько-Стех

 

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...