Новини для українців всього свту

Sunday, Sep. 15, 2019

До 15-х роковин смерті о. Андрія Шаґали

Автор:

|

Березень 19, 2015

|

Рубрика:

До 15-х роковин смерті о. Андрія Шаґали

Андрій Шаґала

Андрій Шаґала запам’ятався тим образним свічником, що освітлював довкілля. Особливо ця пам’ять є близька всім тим, хто мав змогу слухати блискучі проповіді панотця. То були не лише слова, а щось безконечно вище, на що чекали вірні. І це був один із найкращих засобів релігійного виховання. Своїм змістом слова доходили до глибин людських почувань, а через почуття викликали зворушення, яке було найціннішим і безпосередньо розбуджувало людську свідомість як у релігійній, так і національній площині. Слухаючи такі глибоко продумані проповіді, люди могли удосконалюватися та пізнавати те, що правдиве, прекрасне і Боже.

Минають роки, а панотець, мов той світильник, освітлює дороги в нашому житті. Своїм палким, глибоко ораторським і розсудливим словом він наповняє наші серця Божою благодаттю і закликає чинити добро для своїх ближніх. Дехто каже, що саме небо подарувало о. Андрія нашій Церкві й українському народові, інші стверджують, що це був священик за покликанням.
Володимир Шаґала народився 13 грудня 1925 року в селі Клоковичах біля Перемишля. До 1939-го там жило близько 350 українців, котрі мали греко-католицьку церкву Покрови Пресвятої Богородиці, збудовану 1859 року, яка після 1956-го використовується для вірних православного обряду.
Володимир прийшов на світ у середньо заможній селянській родині. Початкову школу закінчив у Нижанковичах. Вже змалку він виявляв велике зацікавлення та природний нахил до теологічного навчання. Допомагав у місцевій церкві дякові при богослужбах, позичав релігійні книги і знайомився з релігійною тематикою. Коли підріс, часто їздив на богослужіння до Перемишля і брав участь у культурно-освітній праці товариства «Просвіта».
Зі своїми ровесниками в першу неділю після Зелених свят за традицією брав участь у процесійній ході на свято героїв до села Пикулучів, де у 1920-х рр. у таборі військовополонених загинуло кілька тисяч воїнів УГА й УНР. Там, на місці загибелі та захоронення полонених воїнів, під впливом патріотичних промов пробуджувалися перші іскорки національної свідомості у Володимира.
Молоді роки хлопця припали на воєнні події. Наприкінці 1945 року частину етнічних українських земель Сталін подарував Польщі, почалося переселення українців з тих теренів до УРСР. Якимсь чином родині Шаґалів вдалося уникнути цього переселення. Зате згодом їх було депортовано під час акції «Вісла» 1947 року на західні землі Польщі. Тоді почалися репресії проти українців, комуністичний уряд заборонив діяльність УГКЦ і в Польщі.
Юнак вирішує вступити у латинську Малу семінарію товариства Христового в Познані, яку закінчив 1951 року. Далі в тому ж місті продовжував студії у Вищій семінарії товариства Христового. У квітні 1958-го Шаґала прийняв дияконські свячення.
Але він аж ніяк не хотів стати латинським священиком і весь час думав і мріяв повернутися в лоно свого віросповідання. Принагідно дізнався, що у Варшаві є Василіянське згромадження. Поконавши певні труднощі, зголосився туди у червні 1959 року і вступив на новіціят. 8 вересня 1960-го у Варшаві прийняв ієрейські свячення з рук єпископа Єжи Модзелєвського. А відтак, обітниці склав 30 січня 1961 року і прийняв ім’я Андрія, ставши ченцем Василіянського чину.
Спочатку він допомагав у душпастирській праці у Варшаві та Старому Курові. Довічні обітниці склав у Варшаві 30 січня 1964-го. У жовтні того ж року о. Андрій переїхав до Перемишля, де провадив душпастирську працю на Перемищині. Згодом були відновлені греко-католицькі богослужіння в м. Ярославі.
У Перемишлі о. Андрій він провадив місійні науки, реколекції, релігійне навчання з малими дітьми та молоддю. Участь у тих науках брали і мої діти, і тим ще більше закріпилися мої контакти і зв’язки з о. Андрієм. Він мав феноменальний підхід до дітей, вони радо ходили на ці науки, бо священик провадив їх цікаво і навіть знаходив час пограти зі своїми учнями в м’яча.
1968-го о. Андрій повернувся до Варшави, потім протягом кількох років душпастирював в Круглянах, а з 1974-го по 1981 рік — у Старогарді Щецінському. Новий етап в душпастерстві о. Андрія розпочинається 1981-го, він виїжджає на лікування до Чикаґо (США) і перебуває в еміґрації до 1992-го. За його словами, то були найкращі у його житті роки. Тут о. Андрій виконав величезну місійну роботу, пов’язану з відзначенням тисячоліття Хрещення Русі-України, а також виїжджав на місійні науки по різних містах Америки та Канади.
Мені на все життя запам’яталося дві зустрічі з о. Шаґалою в Торонто. 1982-го там проходив з’їзд українців Перемищини з Америки та Канади. Цей з’їзд проходив у залі Інституту св. Володимира. Перед з’їздом відбулася урочиста свята літургія, яку правив о. Андрій в церкві Св. Отця Миколая.
Під час літургії священик виголосив палку релігійно-патріотичну проповідь. «Пам’ятайте, — казав він, — так як хліб насушний потрібен для піддержання нашого тілесного життя, так усне освідомлення, живе рідне слово, молитва і пісня є конче потрібні для здорового прокормлення і розросту нашої національної душі! Як кожен із нас знає, який його рідний батько та яка мати, як кожен знає і пам’ятає, яке його ім’я, так кожен повинен знати і пам’ятати, що він є сином перемиської землі і одночасно – членом Великого Українського Народу, в якого є своя рідна мова, культура, традиція, національна слава. І в нас є свої святі Мужі та Герої та своя старовинна багата і славна історія». Ці слова глибоко зворушили учасників з’їзду.
1983 року з ініціативи єпископа Ізидора Борецького в Торонто за співучастю українських організацій та Управи Конґресу українців Канади було вирішено відзначити і вшанувати мільйони жертв Голодомору 1932-1933 рр. Це сумне 50-річчя розпочалося св. літургією на Онтаріо-плейс за участю загальнонаціонального здвигу, на який прибуло близько 7 тис. осіб. Було присутнє духовенство та вірні обох наших українських Церков.
По завершенні релігійних торжеств спонтанно зібралася 65-особова група хлопців і дівчат, котрі вирішили організувати велопробіг із Торонто до Оттави. Перед виїздом до учасників звернувся о. Андрій. Він щиро привітав цю ініціативу та поблагословив молодь.
Отець Шаґала в Торонто відправляв богослужби у Василіянській церкві. Запам’яталася остання наша зустріч у Торонто 1992-го, коли священик повертався до Польщі. Всі присутні тоді пам’ятають, із якою радістю панотець говорив, що врешті-решт відновилося наше державне українське життя. Що ми стали повноцінною нацією, яка вже не буде ніким принижувана й очорнювана.
Коли священик повернувся до Польщі, то спочатку був призначений маґістром новіціяту у Варшаві, а згодом о. протоігумен Василій Медвід погодився на звільнення о. Шаґали з цієї посади, і 3 травня 1993 року о. Андрій переїхав до Крехівського монастира в Україні. Там він до кінця свого життя сповнював роль духовника і місіонера. Лише кілька разів приїжджав на богослужби до Василіянської церкви в Перемишлі, яку дуже любив.
Його душпастирська праця завжди відзначалася цілковитою посвятою Василіянському чину та прославі рідного народу. Священик залишив нам по собі цінну письмову спадщину. Його статті, особливо на релігійні теми, друкувалися у виданнях «Світло», «Календар світла» (Торонто), «Америка» (Філадельфія), «Свобода» (Нью-Йорк), «Нова зоря» (Івано-Франківськ) і «Місіонер» (Львів). Своєрідним підсумком різнотематичних духовних наук є збірник «Родитися з висот», який вийшов друком 1999 року у видавництві «Місіонер».
Вже хворий, о. Андрій ще кілька разів приїжджав на богослужби до Василіянської церкви в Перемишлі й саме тоді рішив відвідати рідне село Клоковичі. Був палким патріотом рідної перемиської землі. Помер о. Шаґала 14 березня 2000-го у Львові. Похорон відбувся 17 березня, похоронні відправи правило три владики — Кир Софрон Мудрий ЧСВВ, Кир Юліян Вороновський, Кир Володимир Ющак ЧСВВ із Вроцлава. Із ними співслижили протоігумен о. Йосиф Будай ЧСВВ, майже 30 ієромонахів ЧСВВ і священики УГКЦ, На похороні була присутня велика кількість ченців і вірних. Покійний був похований на монастирському цвинтарі у Крехові. Нехай пам’ять про ченця Андрія Шаґалу буде вічною серед українського народу, а його проповіді хай стануть нашими життєвими дороговказами.

Ярослав Стех

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...