Новини для українців всього свту

Tuesday, Nov. 19, 2019

До 125-річчя від дня смерті Михайла Малиновського

Автор:

|

Листопад 06, 2019

|

Рубрика:

До 125-річчя від дня смерті Михайла Малиновського

Михайло (Михаїл) Іванович Малиновський народився 20 листопада 1812 року в с. Новосілка (тепер — Підгаєцького району) на Тернопільщині. Середню освіту здобув у Бережанській та Львівській гімназіях. Вивчав філософію у Львівському університеті та богослов’я у Віденському університеті (1837). Викладав Закон Божий у Львівських гімназіях. Один зі засновників Головної руської ради. Із 1850-го аж до початку 1860-х обстоював право галицької інтелігенції на рідну мову. Підтримував широкі зв’язки з багатьма інтелектуалами та громадськими діячами, зокрема, з В. Копітаром, Ф. Міклошичем, А. Тайнером та іншими. Виступав проти спроб замінити кириличний шрифт на латиницю для галицьких українців. Як львівський канонік був обраний депутатом галицького сейму (1861-1866). Був членом комісії з укладання україномовних підручників для місцевих гімназій (1863).
Прикро визнати, але в другій половині 1860-х діяч припинив свою антимосквофільську діяльність і став на позиції, близькі до москвофільства. У його житті було два етапи. В першому запам’ятався як талановитий священник-місіонер і з великим досвідом творчої праці, в якій використовував цитати зі Святого Письма, спадщини святих отців, а також легендарні та фольклорні надбання. Засуджував неморальні явища своїх земляків, особливо пияцтво, розпусту, надмірне жебрацтво та безпорадність. В другому етапі примовк і з конструктивно місіонерської праці почав схилятися до москвофільського дурману, який підтримувала Росія та Польща, яка тоді намагалася поширювати свої впливи на українську територію. Під впливом москвофільства о. Малиновський втратив весь свій попередній авторитет лікаря душ людських, невтомного слуги Божого та науковця на ниві українства.
У 1869-1870 рр. о. Малиновський виконував обов’язки адміністратора Львівської архієпархії. Він також відомий як автор праць із історії української греко-католицької церкви німецькою, російською, польською мовами, а також богословських студій латинською мовою. Видав працю М. Гарасевича Annales Ecclesiae Ruthenae (1863) зі своїми доповненнями. Виступав як популяризатор історичних джерел у періодичній пресі. Друкувався на сторінках часописів Augsburger Allgemeine Zeitung, «Зоря Галицька» та низки інших. У своїх численних публікаціях порушував різноманітні питання церковного, політичного, громадського та культурного життя Галичини. Діяв у таких культурно-освітніх товариствах, як Ставропігійський інститут, Галицько-руська матиця, Народній дім, Общество ім. М. Качковського, співпрацював із виданнями «Слово», «Галичанин», «Страхопуд», «Лада» й іншими. 1870-го став співорганізатором заснування Руської Ради, політичної організації, яка мала продовжувати традиції Головної Руської Ради.
Спроби пов’язати українців Галичини з російською ідеєю викликали значний опір нової генерації інтелігенції, так званих народовців. Серед них відзначалися активністю Володимир Шашкевич (син Маркіяна Шашкевича), Федір Заревич, Ксенофонт Климкович, Євген Згарський, Данило Танячкевич та інші. Вважаючи своїм ідеалом Тараса Шевченка та «Руську трійцю», галицькі народовці виступали за єдність українських земель, розвиток української літератури на живій народній основі, створення єдиної літературної мови, обстоювали ідею окремішності українського народу. Поряд із цим вони залишалися лояльними до австрійської влади. Народовці писали, видавали книжки і часописи народною мовою, творили народну літературу, намагалися наблизитися її тематику до народу. Першим їхнім друкованим органом став журнал «Вечорниці», який виходив упродовж 1862-1863 рр. Видавали також журнали «Мета», «Нива», «Русалка», «Правда», газети «Батьківщина», «Діло» тощо. На сторінках цих видань друкували найкращі твори як наддніпрянських, так і галицьких і буковинських авторів. Важливою подією суспільно-політичного життя Галичини стало створення 1868 року «Просвіти», яка поклала крах антиукраїнським рухам.
На схилі свого життя о. Малиновський зрозумів аґресивність і підривну діяльність Росії, в чому їй допомагала Польща в Галичині та доводив, що тим країнам йшлося про те, щоб дискредитувати українську ідею відродження українства, яке, на їхню думку, послаблювало їхні впливи. Помер церковний діяч, греко-католицький священик, львівський крилошанин, посол до Галицького сейму й адміністратор Львівсько- архиєпархії 25 лютого 1894 року у Львові, похований на Личаківському цвинтарі.

Ярослав Стех

About Author

Meest-Online

Loading...