Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Thursday, Sep. 21, 2017

До 100-річчя від дня смерті отця Григорія Косара

Автор:

|

Квітень 06, 2017

|

Рубрика:

До 100-річчя від дня смерті отця Григорія Косара

Григорій Косар народився 19 березня 1867 року в селі Пакошівка Сяноцького повіту на Перемищині в родині місцевого війта Олександра (Олекси) Косара (1828-1889) і Маргарити з дому Кучми (1835-1904). Олекса був сином Василя Косара (1787-1855) і Катерини Коциловської (1806-1864), котра була сестрою Андрія Коциловського, діда Перемиського єпископа Йосафата Коциловського (1917-1947), котрого 21 вересня 1945-го вперше ув’язнила польська влада і передала радянським органам, які у січні 1946 року звільнили владику з-під арешту, і той повернулися до Перемишля. Від єпископа Коциловського вимагали, щоб він очолив керівництво «Собору» у Львові для «воз’єднання» Української греко-католицької церви (УГКЦ) із Російською православною церквою. Коли він категорично відмовився від такої негідної пропозиції, 25 червня 1946 року його знову арештували і закатували 17 листопада 1947-го у Київській в’язниці. Принагідно розкажу, що в селі Пакошівці на Лемківщині жив близький родич Григорія Косара — Петро Коциловський, заможний український селянин-землероб і водночас провідний громадсько-політичний діяч, відомий на всю Лемківщину. Він був батьком єпископа УГКЦ Йосафата Коциловського, а мама владики Катерина походила з роду Косар. У цей час в Пакошівці жило близько 300 греко-католиків, котрі належали до парохії сусіднього села Ялина. На той час жили люди різних віросповідань разом, без серйозних конфліктів, нерідко спільно брали участь в церемоніях як українських, так і польських. Разом ходили на паломництво до місць відправлення культу до костелу чи до церкви. Але польські ультранаціоналісти разом із комуністами вигадали злочинну акцію «Вісла». Нищили церкви, придорожні пам’ятники, та й досі паплюжать українські пам’ятники на українських могилах.
Повертаючись до нашої теми варто нагадати, що згодом частина родини Коциловських купила маєток в с. Глинному біля м. Ліська і там Петро Коциловський став землевласникам, статки котрого дозволяли дати гідну освіту своїм дітям і матеріально допомагати чужим бідним, але талановитим дітям в освіті. Григорій Косар своє навчання почав в школі у Сяноці, після цього продовжував вчитися у Перемишлі та Львові в німецькій гімназії. Закінчивши середню освіту, спочатку студіював теологію в Перемишлі, а закінчив навчання в духовній греко-католицькій семінарії у Львові. Під час студій Григорій був дуже здібним і талановитим учнем. Студіюючи теологію, він одночасно вивчав історію і літературу, в першу чергу українську, щоб у разі потреби вміти довести своє національне походження. Закінчивши семінарію, Григорій одружився з донькою урядника Собору Святого Юра з Анною-Амалією Деконською (1873-1946). Відразу після висвячення о. Григорію пропонували залишитись у Соборі Святого Юра у Львові.
Однак після висвячення панотець вирішив податися до села Войткової, але незабаром перейшов катехитом до Сянока, де працював один рік. Відтак, він перейшов до Львівської єпархії, спочатку до с. Гарбузова, потім служив у Чистопадові та Ратишах. В с. Ратищі о. Косар подарував копію ікони, оригінал якої був знищений під час Першої світової війни. Ця ікона була великою реліквією, бо впродовж довгих років служила в місцевих церковних урочистостях, до якої вірні молилися. Понад те о. Григорій прославився у своїй парохії як культурно-освітній діяч. Він проводив серед парафіян просвітницьку діяльність за допомогою «Просвіти», закладав гуртки читання літератури та молодіжні хори. Понад усе боровся з пияцтвом. У селі було створене «Товариство тверезості». В результаті цієї діяльності селяни перестали відвідувати корчми і в результаті шинкарі змушені були закривати свої заклади. З Ратуш о. Косар переїхав до Білого Каменя, місцевий парох якого о. Копач перебував у війську. А через рік о. Григорій перевівся до Бужка, де місцевий о. Щебець також був покликаний до війська капеланом. Варто також зазначити, що в родині о. Григорія й Анни Косарів було десятеро дітей.
Старша Марія (1895-1966) була заміжня за священиком Василем Чижом (1889-1970), Наталія (1898-1974) за священиком Миколою Бураком (1893-1965), Галина (1904-1960) за священиком Михайлом Панчишином (1900-1978). Усі діти отримали належну освіту і добре патріотичне українське виховання. 1918 року, виконуючи свій душпастирський обов’язок, о. Косар сповідав смертельно хворих на «іспанку», сам при сповіді заразився і помер 19 жовтня 1918-го на 51-му році життя. Відійшов прекрасний душпастир, котрий усім своїм серцем уболівав за долю своїх парафіян і долею визвольних змагань українського народу. Похований на кладовищі в с. Бужку Золочівського району. Помер взірцевий батько дітей, його наймолодшому тоді синові Антину (також майбутньому священику) було неповних шість років. Тому в його вихованні та навчанні взяли активну участь митрополит Андрей Шептицький і двоюрідний брат отця Косара, перемиський владика Йосафат Коциловський. Вічна йому пам’ять!

Ярослав Стех

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...