Новини для українців всього свту

Friday, Oct. 18, 2019

До 100-річчя від дня народження о. Михайла Зубрицького

Автор:

|

Квітень 03, 2019

|

Рубрика:

До 100-річчя від дня народження о. Михайла Зубрицького

Михайло Зубрицький

Михайло Зубрицький народився 22 жовтня 1856 року в с. Кіндратів (тепер — Турківського району Львівської області) в родині дрібного шляхтича Івана Зубрицького. Був дев’ятою дитиною в сім’ї. Шкільне навчання Михайло розпочав 1866-го в Турці, потім два роки вчився у Розборі, а з осені 1868 року став навчатися у третьому класі початкової школи Дрогобича. У цьому місті познайомився зі своїм ровесником Іваном Франком. Подібно до багатьох представників свого покоління, юнак «поглинав» праці руських чи малоруських авторів без огляду на їхню культурну чи політичну програму. Читав Шевченка, Квітку-Основ’яненка, Марка Вовчка та багатьох інших. На п’ятому році навчання ґімназії Зубрицький узявся збирати книжки, придбав львівське видання творів Шевченка 1867 року. Крім цього, став читати часопис «Правда» — друкований орган галицьких народовців.
1876-го Зубрицького рекрутували до війська, але незабаром відпустили на прохання батька допомагати в господарстві. Михайло мріяв студіювати філософію, але батько наполягав, щоб пішов у семінарію вчитися на священика. Юнак поїхав до Львова, де ще більше зблизився з Іваном Франком. Навчався у Львівській і Перемиській духовних семінаріях.
Скінчивши останній рік навчання у Перемишлі, 27 вересня 1883 року одружився з Ольгою Борисевич, сестрою знайомого з семінарії Володимира Борисевича та донькою о. Івана Борисевича, пароха Кривок над Сяном і декана Порохницького деканату. Невдовзі після весілля священика призначили сотрудником при парафії о. Антонія Назаревича, дідуся дружини. З 17 вересня 1883-го до 25 квітня 1914 року Зубрицький мешкав на цій парафії у Мшанці, а 1889-го після смерті о. Назаревича став її парохом.
У бойківському селі Мшанець (тепер — Старосамбірського району Львівської області), о. Зубрицький служив упродовж 30 літ. 1892-го домігся відкриття у селі читальні «Просвіти» (зараз там музей). І саме тут о. Михайло вступив у вир життя, яке зробило його відомим в усій Україні.
Михайло Зубрицький — це ціла академія наук. Він досліджував релігієзнавство, історію, етнографію, фольклористику, пісенну творчість. Його багатогранна спадщина налічує понад 325 публікацій, однак твори були розсіяні по десятках різних джерел — «Життя та слово», «Зоря», «Записки НТШ» тощо.
Улітку 1911-го у Відні відбулися наради президій польського й українського парламентських клубів, щоб підготувати виборчу реформу. Восени цього ж року відбулася маніфестація на честь митрополита Шептицького. Останній підтримував о. Зубрицького і твердив, що праця для народу — це наше спільне завдання.
1914-го о Зубрицький переїхав на парафію у Берегах Долішніх і став там деканом. Після початку Першої світової війни й арешту 7 вересня 1914 року його мали доправити до Талєрґофу, австрійського табору для інтернованих, але йому вдалося втекти до Словенії, де він пробув до весни 1916-го. За час перебування там встановив зв’язки зі словенськими науковцями. Повернувшись на парафію, священик був задіяний у становленні української держави в листопаді 1918 року.
6 листопада 1918-го в Ліську відбулися збори представників громад, повітовим комісаром обрали о. Василя Мисика, пароха Ванькович. Mихайло Зубрицький цікавився також подіями в сусідніх повітах, сприяв утвердженню в них української влади. Та після приходу польських окупаційних військ 25 листопада 1918 року о. Зубрицького було заарештували. Кілька днів потримали разом із іншими бранцями в неопалюваних вагонах у Старяві, Хирові, Перемишлі, а після цього передали арештантів польській жандармерії.
Поляки особливо зневажливо ставилися до українських священиків. Та 30 листопада 1918-го о. Зубрицького відпустили. Додому він з труднощами зміг дістатися аж на п’ятий день. Невдача із спробою відновити українську державність у Галичині священик пережив украй болюче, це справило неґативний вплив на його здоров’я. Адже панотець свято вірив в успіх відродження суверенної України.
Його життя зупинилося 8 квітня 1919 року в Берегах Долішніх, поховали пароха на місцевому кладовищі. Під час похорону польські леґіонери кілька разів заходили до церкви, дуже докладно оглядали всіх, аби пересвідчитися, чи немає між ними синів, котрі за прикладом батька взяли активну участь в українському визвольному русі.

Ярослав Стех

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...