Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Monday, Dec. 11, 2017

Бог предвічний народився

Автор:

|

Грудень 31, 2014

|

Рубрика:

Бог предвічний народився

Звізда ясна над вертепом...

Хоча у багатьох католицьких країнах народне благочестя й досі відводить Різдву головне місце. Ми любимо це свято з дитинства. І здається, все-все про нього знаємо, усю історію, традиції та перекази. Дехто з нас і всі різдвяні служби Божі знає напам’ять. А «Міст», тимчасом, розповість деякі маловідомі факти про Різдво Христове.

Чому злякався Ірод?
У ті часи очікування Месії в юдейському народі були особливо сильні. Юдея перебувала під владою язичників-римлян, а Месію сприймали як царя, який би скинув ворогів і відновив царство Ізраїлю. У тому, що саме така Його роль, були впевнені всі віруючі юдеї — і нащадки царів, і прості рибалки та хлібороби.
Але Ірод таким не був — його приналежність до віри юдейського народу була формальною, суто політичною. Ірод взагалі не міг бути легітимним царем Юдеї, оскільки не був нащадком царя Давида. За походженням Ірод був ідумеянином, а не євреєм. Юдаїзм прийняв не він сам, а його дід Антипа, і не за покликом серця, а підкорившись Хасмонейському Юдейському царству.
Батько Ірода Антипатр отримав посаду прокуратора Юдеї і місце опікуна тодішнього юдейського царя і первосвященика Гіркана II з династії Маккавеїв. Згодом він захопив царський престол. Але Антипатр і сам став жертвою змови. Його син Ірод знищив змовників і взяв владу у свої руки.
Щоби надати легітимність своєму правлінню, він одружився з онукою Гіркана II, а зарекомендувати себе благочестивою людиною —реконструював храм. Але його жорстокість і підозріливість (він убив свою дружину і синів Олександра, Аристобула і Антипатра, звинувачених у змові), його співпраця з окупантами (владу він отримав не без допомоги римлян. заручившись підтримкою Марка Антонія, і був обраний сенатом у самому Римі ) призвели до того, що популярним серед народу він не був.
Підозріливість царя зростала. Звістка про народження Месії його не потішила — Ірода цікавило не звільнення юдейського народу (і тим більше, не осяяння інших народів світлом істинної віри), а збереження влади.
Потяг до влади вже неодноразово перетворював Ірода ще й в жорстокого вбивцю — і вбивство немовлят (за переказами,  їх було 14 тис.)  лише доповнило його колишні злочини. Та після цього він прожив не більш ніж три роки.

Син Божий народився…
Нібито все зрозуміло: відлік нової ери ведеться від Різдва Христового, від народження Ісуса. Але одразу в обчисленнях була допущена похибка: римський укладач пасхалій абат Діонісій Малий (працював у VI ст.) помилився на кілька років.
Точно визначити дату народження Ісуса Христа складно: із Євангелія від Матвія відомо, що під час винищення немовлят Йому було не більш ніж два роки. На тлі всіх звірств царя Ірода Великого ця подія в невеликому місті в околицях Єрусалима не була чимсь особливо значним для всієї країни, тому в документах її не відображено.
Ірод Великий помер 750 року від заснування Риму. За нашим літочисенням, це — 4 рік до н. е. У цей час Спаситель був іще дитиною, як каже апостол і євангеліст Матвій: «Коли ж Ірод умер, — ось Янгол Господній у сні являється Йосипу в Єгипті й каже: Уставай, візьми Дитятко та матір Його і йди в землю Ізраїлеву… Він устав, узяв Дитятко та матір Його, і прийшов у землю Ізраїлеву» (2:19-21). А в іудейській традиції хлопчиків вважають дітьми до 13 років.
Ще одна зачіпка — дата виходу Іоанна Предтечі на проповідь. Лука вказує його точно: «У 15-й рік правління Тиверія кесаря» (3: 1). Це – 28 рік н.е. У цей час (чи трохи пізніше) Ісусу було близько 30 років – тому що на проповідь він виходить після Хрещення від Іоанна. Рівно 30 Йому бути не могло, бо тоді Різдво Христове відбулося вже після Ірода Великого, але це саме «близько тридцяти», а не «близько сорока». Якщо припустити, що 28 року Христос виходить на проповідь у, щонайменше, 32-, а щонайбільше – 35-літньому віці, то рік Його народження коливається в проміжку між 7 і 4 роками до н. е.

Звідки ми знаємо про печеру Різдва?
З Євангелія від Луки нам відомо, що замість колиски для Немовляти Пречиста Діва Марія використала ясла — годівницю для худоби.
Католицька церква дбайливо зберігає в римському храмі Санта Марія Маджоре частину різдвяної святині – дерев’яні дощечки, які вважаються фрагментами ясел Христових. Щоправда, про їх історичну автентичність говорити складно. По всій Святій Землі й зараз можна побачити печери в скелях, до яких у давнину заганяли худобу, але ясла там зроблені з каменю, адже в цій місцевості дерево не є поширеним матеріалом.
Але, у кожному разі, ясла у Святому Письмі згадуються. А ось про печеру не сказано ані слова. Звідки ж ми знаємо про місце народження Спасителя? Перші письмові згадки про вертеп (стара назва печери), у якому народився Христос, зустрічються в джерелах середини II ст.: в апокрифічному «Протоєвангелії» Якова та в «Діалозі з Трифоном Юдеєм» святого мученика Юстина Філософа.
Якщо «Протоєвангеліє» рясніє великою кількістю історично недостовірних подробиць, то Юстин Філософ фіксує усний переказ, що, загалом, не відрізняється від викладеного в Євангелії: «Коли ж Немовляті настав час народитися у Вифлеємі, то Йосип, за браком в тому селищі місця, де можна зупинитися, прийшов у одну печеру неподалік селища. І коли вони були там, Марія народила Христа й поклала Його в яслах». Точного місця святий Юстин не називає.
Зате дуже точно визначає місце Різдва грецький християнський теолог Оріген (приблизно 185–254 рр.), що відвідав святі місця. «Найбільша печера Вифлеємська вказує, де Він народився, а також і ясла печерні свідчать про те, де він був повитий пеленами, — повідомляє він у праці «Проти Цельса». — У тих місцях живе ще переказ про цю подію, відомо навіть і ворогам віри, що в тій печері народився Ісус, що Його шанують і подивляють християни».

Різдвяний символ — ялинка
Від історії перейдімо до легенд і народних звичаїв. Багатьом знайома добра казка про ялинку, яка, коли дерева прийшли поклонитися Немовляті Ісусу, тихенько стояла при дверях, не маючи подарунків і боячись Його вколоти, поки інші дерева не дали їй своїх плодів – горіхів, квітів, яблук, помаранчів, аби вона могла обдарувати Спасителя (за іншою версією, ялинку прикрасив зірками Янгол). Ісус з усмішкою потягнувся до деревця, і так ялина стала символом Різдва.
А ось чому виникла ця легенда, відомо не всім. У німецьких племен задовго до прийняття християнства вічнозелені рослини вважалися символом життя: вони захищають домашнє вогнище від злих духів, мороку й холоду. У Середньовіччі німці всю зиму прикрашали будинки ялівцем або ялиною.
За ще однією легендою, чернець Боніфацій у VIII столітті, намагаючись навернути друїдів у християнську віру, зрубав величезний дуб, який був їхнім божеством. Дуб, упавши, підім’яв під себе безліч дерев, проте одна невелика ялина залишилася недоторканою. Боніфацій сказав друїдам, що це — диво, а ялина є деревом Христа.
В історичних джерелах різдвяна ялинка вперше згадується 1419 року: у Фрайбурзі місцеві пекарі прикрасили дерево фруктами, горіхами й булочками, залишивши дітям на «розграбування» в Новий рік.
Різдвяні ялинки з’явилися в Україні завдяки німцям, що приїжджали й осідали в країні, на початку XIX століття. Спочатку цей звичай перейняли багаті верстви.
У народі ж різдвяне дерево прижилося не відразу, і річ зовсім не в протистоянні старого з новим. Ялин у Київській Русі не любили: вона росла на болоті, була неприємна на дотик (колюча, з вологим моховитим стволом) і символізувала, на противагу західноєвропейській традиції, нечисту силу і смерть. Звідси зберігся донині звичай накривати свіжі могили ялиновими гілками (правда, в останні століття він переосмислений вже в християнському ключі, багато в чому завдяки перейняті у західних християн поданням про ялинку — символі життя).
А сьогодні різдвяну та новорічну ялинку можна зустріти навіть у православних християн Сходу – і в рідному місті Спасителя, оточеному пустелею Вифлеємі, на вітринах крамниць стоять прикрашені ялинки та Санта-Клауси зі саньми й оленями.

Доброслава Хміль

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...