Новини для українців всього свту

Wednesday, Oct. 16, 2019

Архієпископ Євстратій: «Українська церква — наріжний камінь нового балансу православ’я»

Автор:

|

Липень 24, 2019

|

Рубрика:

Архієпископ Євстратій: «Українська церква — наріжний камінь нового балансу православ’я»

Владика Євстратій був одним із творців Православної церкви України (ПЦУ), архієреєм, котрому доручали працювати над її засадничими документами, вести частину перемовин із Вселенським престолом, взаємодіяти з громадськістю, готовою зубами вигризати томос і через те — не вельми толерантною до не завжди зрозумілих їй кроків єпископату чи патріарха.

Перед Собором Філарету прописали ліки, які катастрофічно знижували його працездатність
— Ситуація із патріархом Філаретом давалася вам важко. Ви були з ним понад 15 років, формували наше ставлення до нього, довгий час були його голосом. Коли збагнули, що Філарет відходить, закривається від Церкви й від вас, і що ви не здатні змінити його думку?
— Серед ієрархів, котрі були в українському православ’ї, Філарет мав найбільше заслуг, щоби очолити нову Церкву. Якби так і сталося, то, можливо, ситуація б розвивалася дещо інакше. Але цілком очевидно, що ті, хто дивився на майбутнє ПЦУ з інших точок зору, були переконані, що його особистість та позиція будуть зупиняти об’єднавчі процеси.
— І мали рацію?
— Гадаю, що саме цим мотивувався Вселенський патріарх, коли написав листи до патріарха Філарета та митрополита Макарія з рекомендацією не висувати кандидатури на посаду предстоятеля. Це був дуже важкий період. Було дуже важливо було зберегти єдність Київського патріархату (КП). Бо потужні сили працювали на її руйнування, спрямовували свої зусилля і проти патріарха Філарета як предстоятеля. На Покрову минулого року патріарх разом із митрополитом Макарієм служили на Софіївській площі молебень. Там він виголосив проповідь і почувався чудово. А за кілька тижнів відбулася пресконференція — абсолютно інший стан. Таке враження, що він постарів на десять років, через силу говорив, погано виглядав. Це було пов’язано з рекомендацією вживати певні медичні препарати.
— А хіба не ви контролювали те, що він приймає?
— До медичної частини я ніколи не мав жодного стосунку. Біля патріарха є його небога, за фахом — лікар. Несподівано він почав різко втрачати працездатність: гірше говорити, гірше рухатися. Ми взялися шукати причину, і єдиний наш висновок: дія нового препарату. Як тільки він перестав його приймати, за тиждень повернувся в у нормальну форму. Потужні сили, які працювали проти єдності КП, намагалися використати всі можливі засоби, щоби не допустити проведення об’єднавчого Собору. Бо зрозуміло, що для Москви це болюча подія, яка б’є по її планах. Але простежувалася й політична мета Президента Порошенка — успіх чи неуспіх означали долю держави.
— Ви не перебільшуєте?
— Аж ніяк. Згадайте, якраз тоді відбулася пряма військова атака проти українських кораблів. Російські війська знову сконцентрувалися на кордоні. Уявіть, що Собор зривається останньої миті. Якою б була ситуація в суспільстві, в державі? До виборів кілька місяців, а Президента вже ніхто не слухає. Настає управлінський і політичний хаос. Рівень емоційного піднесення, який був викликаний очікуванням собору, наданням томосу, у випадку неуспіху міг би викликати депресію на три-чотири порядки вниз. І без того депресивна атмосфера, пов’язана із війною, поглибилася би колосально. Я своє завдання, серед іншого, бачив у тому, щоб максимально зберегти авторитет, положення і місце патріарха, бо він був «точкою зборки».
— А став «точкою доступу» для російських пропагандистів…
— Реально від нього залежало дуже багато. І не можна зараз кидатися в крайнощі. Є люди, котрі працювали проти Церкви, а тепер зневажливо пишуть проти патріарха Філарета, його ролі та місця у світовому православ’ї. Але не треба відкидати того, що без згоди та жертви патріарха Собор би міг не відбутися. Як він бачив, як він планував собі — інша справа. Але якби сказав: «Ні!», то КП розділився б, якась частина відійшла б, якась залишилася б із патріархом. Єдиної Церкви не було б і навряд чи був би томос. Замість трьох конфесій, виникли б чотири. І те, що патріарх поступився, підписав документи, погодився з умовами, провів помісний Собор, на якому ухвалив рішення про припинення діяльності КП та об’єднання в Єдину помісну церкву, — кроки, без яких подальший рух був би неможливий.

«Ми незалежні тією мірою, якою здатні цю незалежність забезпечити»
— Ви намагалися його переконати, що не варто бунтувати?
— Через півтора-два тижні після Собору я виклав патріарху свій аналіз. Я переконував, що ключове завдання — підтримати нового предстоятеля, утримати єдність Церкви, не робити речей, які працювали б проти цієї єдності. Патріарх уже тоді почав висловлювати думку, що його бачення інше. Мовляв, КП отримав томос, а до нього приєдналися Українська автокефальна православна церква (УАПЦ) і дехто з Московського патріархату (МП). І тому це Церква КП із усіма відповідними наслідками. Я відразу ж заперечив: «Ваше бачення не сприймуть УАПЦ і ті, хто прийшов із МП. Не сприйме й Константинополь». І тоді я почув, що це не має значення; хто сприйме — буде в єдиній Церкві, хто не сприйме — їхня справа. І це був перший момент, коли я усвідомив, що у нас різне бачення. Я почув, що 1992 року, ми збудували КП попри всю протидію і перемогли. Я кажу: «Ваша святосте, тоді вам було 63. У нас попереду нема 26 років, щоб починати з нуля. Та й навіщо все починати заново». Патріарх це не сприйняв.
— Більше не спілкуєтесь?
— Востаннє сам на сам спілкувалися у березні. Він казав: «Ви повинні зробити тільки так, як я кажу, інакше побачите наслідки». Крім цього, градус розмови був дуже високий, я мусив припиняти це, бо не хотів, щоб хтось потім звинуватив мене у погіршенні його стану. Наш патріарх раніше міг чути інших, був таким, хто слухав навіть те, що йому не подобалося. Коли він каже, що українська Церква повинна мати статус патріархату. Це правильно, бо ми — одна з найбільших Церков. Але якщо робимо це самі й зараз, а не за згодою Вселенського патріархату, то Константинопольський патріарх це зразу відкине і ми замість мати потужного союзника, відкриємо другий фронт. Наша єдність і наше положення значною мірою коріняться в томосі, і все це маємо зруйнувати? Заради чого? Почеснішої назви?
Ми незалежні тією мірою, якою здатні цю незалежність забезпечити. Лише союзи, гарантії, взаємодії з іншими дають можливість зберігати суверенітет. Нас закликають боротися з Константинополем, як ми боремося з Москвою. Але ж Константинополь не хоче нас підпорядкувати собі. Якби хотів, то би утворив тут свою митрополію. Натомість видав документ про автокефалію. А що ще каже патріарх? «Ми не приймемо цей томос», замість того, щоб сказати: «Я не приймаю цей томос». Леонід Кравчук колись казав: щоб у повноті побачити людину, треба пройти три етапи: пообіцяй владу, дай владу та забери владу. Прикро, що через третій етап — бути почесним патріархом, а не повновладним формальним керівником, наш патріарх не зміг пройти і став перетворюватися на когось іншого. Від дуже професійних людей я чув думку про його вікові зміни. Бо якщо вважати, що наш патріарх робить усі кроки з повним усвідомленням наслідків, — це сприйняти набагато тяжче.

Українська церква є і буде, тому що є потреба українського народу в ній
— Владика Іосаф, котрого Синод виключив із єпископату, кажуть, російський шпигун?
— Згадайте, що казав патріарх Філарет. У радянські часи неможливо було діяти як церковний діяч і не бути пов’язаним із КДБ. Сучасна Росія — відтворення СРСР. Неможливо без наслідків для себе бути церковним діячем, формально опозиційним до Російської православної церкви, і не бути заарештованим, вигнаним, позбавленим храму. Он владику Климента позбавляють храму в Криму. А владика Іосаф ніколи на утиски Росії не скаржився. В з останніх дописів, які зробив після його виключення з єпископату ПЦУ, сказав прямо: я не належу до українського народу, я росіянин. Якщо не належиш до українського народу, то чому втручаєшся в життя його Церкви? Він єдиний із усього єпископату зайняв позицію «відновлення КП». Москві вигідно підірвати томос, Єдину помісну автокефальну українську церкву, а потім і першість Константинополя та замістити МП. Перетворити Москву на глобальний центр християнства, подібно до Ватикану.
— Це ж перетворення всього православ’я на «ордєна Лєніна Московський патріархат»…
— Московська патріархія так і хоче. Але чи хоче цього Господь? Одна з головних проблем діячів такого типу, як патріарх Кирило — вони занадто зосереджені на політичних, економічних, інших розрахунках — і забувають, що Бог діє. Згадайте лишень, рік тому, скільки вони говорили, що не буде ніякого томосу, ніякого визнання автокефалії. Москва сильна, ми слабкі, у них купа грошей, у нас немає. Вони мають шалену мережу в помісних церквах своєї відвертої агентури. На їхньому боці — шалена потуга, а на нашому боці — правда. І вона перемагає. Ми стикаємося з проблемами, з викликами. Але Українська церква є і буде, тому що є потреба українського народу в ній, і більше того, — є потреба Вселенського православ’я в ній. Бо лише автокефалія Української церкви вносить спокій і баланс у взаємини між помісними православними церквами.
Розмовляла Лана Самохвалова, «Укрінформ»

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...