Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Friday, Nov. 17, 2017

Андрій Щегельський і вертеп у Нью-Йорку

Автор:

|

Січень 14, 2016

|

Рубрика:

Андрій Щегельський і вертеп у Нью-Йорку

Вертеп у Нью-Йорку

Цього року український у найбільшому місті Сполучених Штатів зявився український вертеп. Його організатором виступив місцевий активіст Андрій Щегельський. Частину наколядованих грошей учасники дійства віддали «кіборгам».
— Ви не організовували вертепу торік?
— Ні, це було зроблено вперше. Ідея виникла досить спонтанно, в розмові з друзями. Я згадав, як у дитинстві ходив у вертепі і дуже хотілося відродити народні традиції тут, в Америці. Сконтактувавшись із друзями в Україні вдалося дістати сценарій одного з найкращих вертепів Львова, в якому колись брав участь і я. З цим сценарієм мої друзі досить успішно виступали у фестивалі вертепів у Львові.
— Скільки приблизно сімей відвідали?
— На жаль, ми не змогли відвідати всіх, хто хотів, аби ми до них завітали. Проживаючи на чужині, українці дуже сумують за своїми традиціями. Ми хотіли подарувати людям щастя та радощі на весь рік. Щоб вони згадали нашу славну Батьківщину через наш вертеп. І щоб їм було легше тут жити. Були моменти, коли люди просто на вулиці підходили до наших акторів і плакали, просили дозволу сфотографуватися з ними. Саме тому ми не змогли відвідати всіх бажаючих, адже вертеп ходив усього три дні. Враховуючи те, що більшість із нас працює, ми мусіли сформувати розклад так, аби задовольнити не тільки сім’ї, які хотіли, щоб ми до них завітали, а й організувати виступи таким чином, аби й більшість учасників могли взяти у ньому участь. Саме тому в нашому вертепі було задіяно понад 30 людей, не враховуючи технічного персоналу (камера, фотографи, режисер, дизайнер тощо), щоб завжди була заміна в команді, якщо хтось не зможе виступити. Загалом же було 37 людей. У нас конкретні люди відповідали тільки за свою роботу. Хтось тільки співав, хтось тільки виступав як актор, а хтось тільки на інструменті грав. Декотрі люди вивчали ще й ролі про запас і був розклад, якого дня учасники братимуть участь у виставі. Трапилася халепа, коли наш скрипаль потрапив в автомобільну аварію та кілька днів пролежав у шпиталі. У цей час репетиції тривали. Дякуючи такій системі наш вертеп зміг відбутися. Крім того, нас виручила Христина Баланетська, Miss Ukrainian New York, котра також грає на скрипці. До виступів він вже одужав і коли ходив вертеп, у нас уже були дві скрипки.
— Як сприймали вас на вулиці американці?
— Чудово! З нами всі фотографувалися, вітали і, звісно, розпитували про цю подію, адже в Америці Різдво святкують 25 грудня. Коли дізнавалися, що наше Різдво — 7 січня, перехожі дивувалися і заздрили, що ми можемо святкувати два Різдва. Це — вдвічі більше щастя, принаймні вони, так вони це розуміють. Завжди приємно розповідати іншим людям про наші традиції та культуру. Мені здається, коли люди бачать запал у твоїх очах, вони, може, й не розуміють всього, але спалахують у серці також. І нічого не знаючи про Україну, хочуть більше дізнатися про культуру нашого народу. Особливо після того, як чують виконання «Щедрика» в устах наших колядників. При цьому ми їм розказуємо. що це — українська колядка. Відразу ж виникає цікавість і повага до нашої культури та розуміння того, що в нас є щось особливе.
— Де ви взяли такі гарні костюми?
— Нам допомогла дизайнер Іра Лиса. Саме вона на благодійній основі, пошила для нас деякі костюми. Дехто з учасників мав свої, або хоча б елементи костюма. І це все ми зібрали докупи, для загального чудового результату. Зірку нам зробила Оля Бо та Петро Лотоцький.
— Назви учасників вертепу — не за іменами людей, а за ролями…
— У нас було 15 акторів зі словами, але окремо виступали учасники хору «Думка», котрі тільки співали, а також були актори без слів. Наприклад Йосип, Марія й Ісусик грала молода сім’я зі своєю дитинкою, котрій виповнилося усього три місяці. До вертепу приєдналася команда з радіо «Домівка» та більше п’ятьох учасників Драматичної студії міста Нью-Йорк під керівництвом народного артиста України Івана Бернацького, а також члени Організації оборони чотирьох свобід України (ООЧСУ), від імені якої й був організований цей вертеп. До дійства було долучено представників майже з усієї України. Наприклад, Євгенія Борідка, Miss Ukrainian Diaspora, походить із того ж самого села на Полтавщині, де народився Микола Гоголь. Також долучилися хлопці з Донбасу, один — із Донецька, а інший — зі Слов’янська. Було чудово бачити, як наші традиції об’єднують Україну від Заходу до Сходу. Моя мама — з Харкова і саме дякуючи їй я розмовляю українською. Бо є російськомовні українці, а є й англомовні, такі, як я. Наша мова, наша культура — це ті цінності, які передавалися нам із покоління в покоління. Саме тому ми маємо їх цінувати та берегти, щоб передати наступним поколінням так, як вони були передані нам, де б ми не жили — в Україні, чи в Америці. Адже Україна — там, де є українці. І любов до нашої Батьківщини, особливо в такі скрутні часи, як зараз, об’єднує як ніколи. Mи повинні діяти на благо Вітчизни, саме тому й вирішили організувати цей вертеп і частину коштів відати на благодійність. За три дні було зібрано 3612 USD, частина коштів пішла на адміністративні витрати — бензин, матеріали для пошиття костюмів, хімчистку тощо. Частину коштів ми віддали ООЧСУ, а частину передаємo в Україну пораненим «кіборгам» із Донецького аеропорту. Хто жертвував гроші за вертеп, також віддавав нам свою контактну інформацію, щоб потім ми могли надіслати їм свій звіт.
Наостанок хочу закликати всіх об’єднуватися. До цієї події долучилося багато людей, не пов’язаних із ООЧСУ, адже справа не в організаціях, а в любові до України, яка нас об’єднує. І саме це дає нам всім натхення ставати кращими і робити добрі справи для того, щоб допомогти там, де це справді потрібно.
Це все не можливо було зробити без команди. Люди повністю віддавали себе справі. В декого діточки дома чекали. Дехто з роботи відпрошувався, щоб не тільки взяти участь у вертепі, але й упродовж півтора місяця приходити на репетиції. Хтось уже з ніг валився і майже втратив свій голос. Та команда повністю присвятила себе ідеї запалити серця людей на цілий рік не тільки в Нью-Йорку, але — завдяки розголосу — і в самій Україні.
Коли йдете гуртом по Другій авеню в Мангеттені і в людей аж сльози з’являються від того, що тут, на далекій чужині, є молодь, яка підтримує українські традиції, культуру та мову. Тоді в цих людей прокидається позитивне бачення майбутнього. Вони радіють, що всі ці події, крізь які проходить наш народ, не є даремними.
Дякуючи ось такій молоді, яка люблячи Україну повністю віддає себе заради неї, нас чекає світло в кінці тунелю. Адже там де є українці, там є й Україна. Інколи звідсіля ми можемо набагато більше допомогти нашим рідним удома, ніж коли б були там. Мабуть, Господь розкинув нашого цвіту по всьому світу, щоб у такі скрутні часи діаспора могла б допомогти нашій Неньці розквітати разом. Це можливо зробити тільки в єдності, так, як ми показали власним прикладом.

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...