Новини для українців всього свту

Tuesday, Oct. 15, 2019

Сольвейг ХХ століття

Автор:

|

Січень 31, 2013

|

Рубрика:

Сольвейг ХХ століття

Під вечір 21 лютого 1942 року окупаційний Львів швидко накрила темрява. Вступав у свої права комендантський час, і вулиці міста вмить спорожніли. Лише на Театральній площі віддавав луною стукіт чобіт німецького патруля. А в залі театру йшов балет «Пер Ґюнт» норвезького композитора Едварда Ґріґа. І як же було львів’янам пропустити цю подію, коли головну партію в балеті виконувала найкраща Сольвейг ХХ ст. — Валентина Переяславець?!

Хто ж вона, ця видатна артистка, значна частина життя й діяльності якої назавжди пов’язалася зі заокеанськими берегами Америки?
Валентина Переяславець народилася 10 лютого 1907 року в Ялті. Про своїх батьків балерина розповідала дуже мало. Тільки якось у Нью-Йорку сказала, що, коли вони жили в Києві, її батько був суфлером у театрі Миколи Садовського й міг без проблем замінити на сцені будь-кого з артистів.
Ще в ранньому віці в дівчини проявився неабиякий талант танцівниці, і до того ж – до балетного танцю. І нічого їй так не хотілося, як стати балериною. Чи то в хаті, чи на веранді їхнього будинку вона часто вправлялася в танцювальних рухах. У сім років Валя пішла до школи, де відвідувала танцювальний гурток. Але то було зовсім не те, до чого прагнула її душі. І коли доньці виповнилося дев’ять років, мати повезла її в Москву, у балетну школу при Великому театрі.
Ще 1952 року в інтерв’ю кореспондентці журналу «Наше життя» Ірині Домбчевській балерина казала: «Моя мати твердо вірила в мій успіх. Коли я пішла на іспит, вона чекала в коридорі та хвилювалася. Ось зачитують імена неприйнятих. На самому початку називають ім’я Валя. Мати здригається й у розпачі вбігає до залу. Та мене підводять до неї й вітають з успіхом. Виявилося, що то була якась інша Валя».
Сім років п. Переяславець була ученицею цієї балетної школи, а по її закінченні 1923-го її було зараховано до трупи Харківського театру опери та балету. Ще три роки тренувань і впертої праці над собою, і навесні 1926-го Валентина дебютувала в партії Сванільди в балеті «Копелія» Лео Деліба, але не в Харкові, а в Києві, куди Харківський театр приїхав на гастролі. Її партнером був відомий артист, він же й хореограф, В. Рябцев.
Виступ пройшов на славу, а наприкінці спектаклю на сцені з’явився великий кошик із квітами та стрічка з написом: «Весь балет вітає дорогу Валю з дебютом!» Це було великою радістю для неї. Та ще більше балерина була здивована, коли побачила на площі перед театром натовп киян, які зустріли її вигуками «Браво!» То був справжній тріумф артистки, якій на той час виповнилося лише 19 літ.
Із дня в день набиралася Валентина досвіду. Але набувався він у тяжкій праці над собою. Працелюбність і самодисципліна завжди були найвагомішими рисами характеру артистки. До 1935 року В. Переяславець працювала в Харкові, виконуючи головні партії в балетах «Лебедине озеро» й «Спляча красуня» П. Чайковського, «Корсар» і «Копелія» Лео Деліба, «Дон Кіхот» і «Баядерка» Л. Мінкуса, «Лавренсія» О. Кейна, «Маруся Богуславка» О. Свешнікова, «Червоний мак» Р. Глієра, «Пан Каньовський» М. Вериківського, «Бахчисарайський фонтан», «Кавказький бранець» і «Втрачені ілюзії» Б. Астаф’єва та «Пер Ґюнт» Е. Ґріґа. У складі балетної групи театру вона виступала майже в усіх містах України.
1935 року в Баку було засновано театр опери й балету Азербайджану, і Валю запросили туди. Однак там вона пропрацювала лише рік і переїхала до Свердловська на Уралі. Коли ж балет цього театру приїхав із виступами до Ленінграда, то у вільний час балерина відвідувала школу Агрипіни Ваганової. А з побаченого там зрозуміла, що їй іще багато чого потрібно набути.
Три роки навчалася балерина в школі Ваганової, та після її закінчення це вже була інша Переяславець. Головне, що інакшим стало мислення та підхід до улюбленої справи. Відтоді кожен відтворений нею образ балетного персонажу отримував ідеальну досконалість. Сила музики, руху, хореографії, внутрішнє переживання ролі ставало в її виконанні цілісним, відточеним образом, єдністю простоти й витонченості, правди та якості, а синтез мистецького відображення — суцільним згустком. Вона не просто танцювала – кожен штрих, кожен рух її руки чи тіла мали своє конкретне значення та єдину фіксацію.
1939 року В. Переяславець з’явилася у Львові. Вона приїхала туди на запрошення хореографа Вігелева, із яким була добре знайома. Саме в місті Лева балерина засяяла всім своїм талантом і єством. За її участю тут було поставлено балети «Дон Кіхот», «Пер Ґюнт», «Копелія», «Серпанок П’єретти». Гідними уваги були й партнери – М. Тригубів (він же й балетмейстер) й О. Ярославців.
Побувавши на кількох її виставах у жовтні 1943-го, поважний знавець хореографії Марія Пастернакова писала: «У виставі Львівського театру партію П’єретти чудово виконала прима-балерина В. Переяславець. Вона завжди дотримується змісту та сюжетної лінії розвитку балету й була то втіленням ніжності та ліризму, що в танку, наче мрячкою, розпливалася у просторі, то – рішучою й героїчною, розпаленою жаром андалузької крови й готовою до бою в «Лавренсії», то – вірною любкою в «Дон Кіхоті». Словом, балерина була такою танковою одиницею, яка вміла чужі хореографічні концепції перелити через власне почуття. А чи можна собі уявити кращу Сольвейг, як її виконала прима-балерина? Зворушлива, наскрізь ліризмом просякла постать. Любов, терпіння, дівочі мрії та довгу тугу, що крізь усе життя снувалася, вона танцювала так, мов мережила на розквітлому класичному ґрунті картину життя».
Залишається лише шкодувати, що пік мистецького розквіту балерини припав на роки нацистської окупації України. Але це від неї не залежало. Востаннє у Львові вона виступила 3 червня 1944 року. Саме так записано в альбомі Роми Прийми з приміткою: «Танцює прима-балерина нашого балету В. Переяславець, яка крім сольного виступу виконувала ще й обв’язки балетмейстера. Ця наша неперевершена класична танцюристка має таку технічну досконалість, таку знамениту вимову рухів, що нам залишається тільки дивуватися».
А вже наступного після виступу дня В. Переяславець подалася на Захід і невдовзі опинилася в Німеччині. Там їй якийсь час довелося попрацювати на заводі, а по війні балерина знову взялася до улюбленої справи. 1946-го в місті Інгольштадті вона відкрила балетну студію. Її вихованцями були переважно діти українців, які проживали в таборах для переміщених осіб. Навчання там проводилося безплатно. А 5 квітня 1948 року її вихованці взяли участь у концерті з нагоди тижня української культури в Мюнхені та продемонстрували німецькому населенню й представникам американської окупаційної влади талановитість української нації. Та й сама балерина за ці роки взяла участь у 86 виставах.
Восени 1949-го Валентина Переяславець еміґрувала до США й оселилася у Філадельфії. «Цього року серед тисяч наших скитальців, — повідомлялося в газеті «Свобода» від 19 жовтня 1949 року, — що прибули до Злучених Держав, числиться низка мистців і мистецьких колективів. Побіч репрезентативних груп із різних видів мистецтва, як драматичний театр, опера, хор, капела бандуристів, сюди прибула нещодавно знаменита представниця балетного мистецтва Валентина Переяславець — зірка українського балету театрів у Харкові, Києві, Одесі та Львові».
Гарно писалося, але не так усе склалося, як би хотілося. Аби заробити на хліб насущний, балерині довелося кілька місяців попрацювати пакувальницею на тютюновій фабриці. Та світ – не без добрих людей. Невдовзі Роман Савицький, із яким вона зналася ще зі Львова, посприяв їй із влаштуванням на роботу в балетну студію при знаменитому «Карнеґі-голлі». А вже за рік балерина заснувала свою балетну школу, до того ж відразу в Нью-Йорку та Ньюарку. Цю школу було відкрито 11 березня 1950 року. А невдовзі про В. Переяславець заговорили як про визначного педагога-балетмейстера, яка не просто ставить танці, а й будує цілі балетні композиції. Так, у часописі «Свобода» за червень 1953 року писалося: «6 червня ц. р. відбувся показовий виступ балетної школи В. Переяславець. На ньому було показано одноактні балети «Чудові квіти», «У приставі», «У темпі раз-два-три» та хореографічну картину «Ой, ходила дівчина бережком». Тут варто нагадати, що серед її вихованців було багато дітей з українських сімей, праця з якими дарувала їй велику насолоду. «В американців – гарне тіло, а в українців крім тіла є ще й душа», — неодноразово повторювала балетмейстер».
Не залишалися в боргу перед балериною й українська громадськість. 19 жовтня 1950 року в Літературно-мистецькому клубі відбулася врочиста подія з нагоди 25-літнього ювілею її мистецької роботи. На вечорі виступали як учні школи, так і запрошені мистці, серед яких були актор Йосип Гірняк, віолончелістка Зоя Полевська та композитор Ігор Соневицький.
Вагомі симпатії та визнання відчувала балерина й із боку американських хореографів і критиків. У липні 1952 року в нью-йоркському «Статлер-готелі» на прохання представників Всеамериканської корпорації балетних шкіл вона провела зі своїми учнями показове заняття для 170 педагогів-фахівців США. І здійснила це на такому високому рівні, що після закінчення заняття присутні вітали її стоячи. Восени того ж року Люція Чейс запросила Валентину до своєї досить престижної балетно-театральної школи, де вона, пропрацювавши 25 років, вийшла на заслужений відпочинок.
Неодноразово бувала балерина й у Європі. 1963-го та 1964 року В. Переяславець два сезони працювала як консультант у Лондонському королівському балеті. Слід відзначити, що вона була й талановитим хореографом, автором танцювальних композицій «Іспанія» з музикою Еммануеля Шабріе, «Мелодія» Крістофа Глюка, «Весільна сцена» Лео Деліба. Знаменитими стали її постановки танців у виконанні Нори Ковач і Іствана Рябовського, дуети в балетах «Копелія», «Баядерка» та «Дон Кіхот» виконані Алісією Альонсо та Джаном Кризою. Її консультаціями користувалися такі відомі світові майстри балету, як Марго Фонтейн, Рудольф Нуреєв і Антонет Сіблей, а учнями були Наталя Макарова, Алісія Альонсо, Михайло Баришніков, Мелісса Гайден, Оксана Войновська й інші. З екрану довго не сходив поставлений за її допомогою фільм-балет «Лебедине озеро» П. Чайковського.
Восени 1997 року в залі Народного дому в Нью-Йорку представники української громадськості, учні та приятелі врочисто відзначили 90-річчя визначної балерини. На вечорі виступали відомий журналіст і балетний критик Роберт Ларкін, керівник Американського балетного театру Чарльз Ділінгем, представники Українського інституту Америки Володимир Назаревич і Рома Прийма-Богачевська. У мистецькій частині Юрій Богачевський заспівав для неї пісню «Із сліз моїх, любко, зродись».
Померла Валентина Олександрівна Переяславець 4 січня 1998 року, на 91-му році життя, у Нью-Йорку. Дітей у неї не було, тож, згідно із заповітом, похороном займався її улюблений учень і помічник Юрій Герасим.
О, граціє від Бога і людей,
Ти слава вільної великої родини.
Земля хай буде пухом тій Сольвейг,
Яка не забувала України!

Анатолій Житкевич

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...