Новини для українців всього свту

Sunday, Oct. 25, 2020

Соловейко з Угерського саду

Автор:

|

Грудень 25, 2013

|

Рубрика:

Соловейко з Угерського саду

Він дебютував на українській сцені 1 квітня 1950 року, у день проведення українського музичного фестивалю в Чикаґо. Тоді зі сцени у виконанні Василя Мельничина лунали арія Рудольфа з опери «Богема» Д. Пучіні та «Повій, вітре, на Вкраїну» в обробці В. Заремби. А невдовзі в українській пресі писалося, що в співака – приємного тембру тенор, щоправда, невеликого діапазону, але з тих голосів, який може виробитися при подальшому його вишколі. І справді, уже 24 серпня 1952 року, після виступу на святі Українського дня, кореспондент газети «Чикаґо Трибюн» назвав його голос милозвучним і сяючим.

Василь Мельничин народився 2 серпня 1922 року в с. Угерську, що поблизу Стрия. 1944-го він разом із батьками виїхав до Німеччини та кілька років перебував у таборі для переміщених осіб неподалік Мюнхена. Перші уроки вокального співу йому дав славетний український тенор Орест Руснак, котрий одразу зрозумів, що з Василя може вийти першорядний співак. Але їхня зустріч відбулася в такий несприятливий час, що не було змоги займатися далі, тим більше що після інфаркту 1946 року О. Руснак призупинив свою мистецьку та педагогічну практику. А Василь почав вивчати економіку в Мюнхенському університеті й водночас приватно навчався співу в славетної оперної співачки Ельзи Бомбергер.
1949-го родина Мельничиних еміґрувала до США й оселилася в Чикаґо. 1952 року Василь вступив до музичного коледжу, де провчився чотири літа. А ще ж були заняття в оперній школі І. Вольмута та приватні лекції в професора Х. Рінгеля. Набирався він досвіду й від відомих співаків детройтського оперного ансамблю Богдана П’юрка — М. Мінського, І. Зайферта та М. Ольхового, коли його запрошували для спільних виступів на сцені. А 1957-го, виборовши стипендію на навчання вокального мистецтва в Європі, В. Мельничин виїхав до Рима, де студіював спів у славетного Тіта Скіпи.
То були роки справжнього розквіту його мистецької діяльності, що почалися зі сольних концертів у Відні та Римі й закінчилися виконанням партій Сполетто в «Тосці» Дж. Пучіні, Арлекіно в «Паяцах» Р. Леонкавалло, Оттокара в «Циганському бароні» Й. Штрауса, Пана Дамази в «Страшному дворі» Ст. Монюшка, Герцога Мантуанського в «Ріголетто», Альфреда в «Травіаті» (обидві опери авторства Дж. Верді), Турідо в «Кавалерії Рустікана» П. Масканьї та Рудольфо в «Богемі» Дж. Пучіні. Постійного контракту В. Мельничин не підписував із жодним із театрів. Він виступав як вільний артист на запрошення, і найчастіше співав у Відні, Римі та Женеві.
Навесні 1958 року співак вирішив повернутися до США. На прощання він виступив із самостійним Шевченківським концертом, що відбувся 9 березня в залі Брамса, що був тоді одним із найкращих у столиці Австрії. Програму склали твори українських, італійських, німецьких і американських композиторів, зокрема арія Васко да Гами з опери «Африканка» Дж. Меєрбера, «О, раю!» Ф. Шуберта, «Думка» М. Лисенка, «Як почуєш вночі» Д. Січинського, «Надії» Я. Лопатинського, «Мамо моя» А. Гнатишина й «Тече вода в синє море» М. Фоменка. А вже наступного дня Василь співав у церкві Св. Варвари «Вірую» й «Отче наш» у супроводі церковного хору під орудою Андрія Гнатишина.
Наприкінці того ж року Василь Мельничин повернувся в США й підписав контракт із «Чикаґо Сівік Опера». Про це в газеті «Свобода» від 10 лютого 1959-го сповіщалося: «Повернувшись із мистецької подорожі до Італії, молодий співак (тенор) Василь Мельничин, відомий із своїх концертів у Чикаґо й інших містах США та Канади, підписав контракт з американською концертною агенцією «Волтерс» і буде протягом двох років виступати з концертами та в операх на терені Америки». Наприкінці цього повідомлення висловлювалася думка, що «співак буде постійним пропагандистом українського вокального мистецтва, а через те – й українського імені».
Слід зазначити, що на той час у В. Мельничина був надзвичайно гарного тембру теплий голос, рівний у всіх регістрах. Його виконавське мистецтво вирізнялося особливою музикальністю, глибиною інтерпретації творів і артистичною стриманістю. Уже тоді в його концертному репертуарі були твори Лисенка, Січинського, Лопатинського, Матюка, Гнатишина, Воробкевича, Степового, Китастого, Фоменка, Соневицького, які в його виконанні часто звучали на українських сценах «Союзівки» в Кергонкстоні, «Верховині» та легендарній «Ксені» в Гантері.
Окрім того, його часто можна було почути на літніх сценах курортного містечка Лейксанду (штат Огайо), де він співав у супроводі симфонічного оркестру під батутою Вільяма Гакера. Та скільки би він не виступав із концертним репертуаром, українцям усе хотілося почути його в українській опері. Уперше це сталося 28 жовтня 1962 року в Клівленді, де завдяки зусиллям Українського хору імені Т. Шевченка та його керівника Ярослава Барнича в залі «Парма Сеньйор Гай Скул» відбулася постановка опери «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського. Василь Мельничин співав партію Андрія. Інші головні партії виконували Наталя Носенко з Детройта (Одарка), Соня Сахно з Торонто (Оксана), а також Яків Сідельник (Карась), Петро Зелений (Імам), Володимир Боднар (Султан) і Михайло Задойний (Селіх-Ага) — усі з Клівленда.
Постановка цієї опери справила справжній фурор у місті, а українська преса писала, що такого божественного голосу, як у Василя Мельничина, на американській землі ще не чули. Коли ж він виконував молитву «Владико неба і землі», то у багатьох слухачів блищали на очах сльози, а як закінчував спів, то буря оплесків не втихала доти, доки молитву не було повторено вдруге. Цю ж оперу, але з деякими змінами солістів було поставлено в Клівленді ще й 24 жовтня 1965-го, лише того разу партію Одарки виконувала відома оперна співачка Оксана Бринь.
Наступною українською оперою за участю Василя Мельничина була «Катерина» Миколи Аркаса. Її постановка відбулася 14 березня 1965 року в тому ж залі та силами того ж хору імені Т. Шевченка. Головні партії виконували солістка «Метрополітен-опери» в Нью-Йорку Шарлотта Ордассі-Баранська (Катерина) і Василь Мельничин (Андрій). В інших партіях були задіяні солісти хору Вікторія Зелена (Мати), Яків Сідельник (Іван-Москаль) і Петро Зелений (Батько). Дириґував Ярослав Барнич.
1973-го В. Мельничин випустив у світ свою першу платівку. Це було здійснено в співпраці з філармонічним оркестром Лексингтона (штат Кентуккі) під орудою Джорджа Зака та піаністки-акомпаніаторки Жонеллі Повп. Основу записаних творів складали арії з італійських опер «Богема», «Тоска», «Еліксир кохання» й українські пісні «Крилець, крилець» В. Матюка, «Жита», «Люблю» та «Пісня чабана» А. Гнатишина, «Рідне слово» О. Бобикевича, «Чую пісню» І. Соневицького й інші.
1977-го Василь Мельничин завершив свою професійну діяльність у «Сівік Опері» та вийшов на заслужений відпочинок. Того ж року він покинув Чикаґо й переїхав до міста Франкфорта (Кентуккі). Тут він наспівав свою другу платівку з назвою «Думка», куди ввійшли пісні українських композиторів М. Лисенка, С. Людкевича, О. Лопатинського, А. Гнатишина, Я. Ласовського, Г. Китастого та В. Тритяка. Що ж до вокального виконання, то воно було ідеальним. «Голос співака – рівний, чистий та дужий, але й м’який, ніжний у моментах ліричної експресії, — писала про це в журналі «Наше життя» Оксана Мостович. — Приємно вражає те, що ці пісні співає батько, а фортепіанний супровід забезпечує йому донька».
Восени 1988-го В. Мельничин оселився на постійно в Норт-Порті на Флориді. Чи не найбільше зраділи йому хористи хору «Україна» зі сусіднього Ст. Пітерсбурга, очолюваного колишнім учасником популярного квартету «Каравана» Богданом Бемком. Уже тоді велися розмови про концерт співака в цьому місті. Заплановане дійство відбулося 8 січня 1989-го в просторій залі української католицької церкви Св. Богоявлення Господнього.
Чи то молодість пригадалася, чи теплий і лагідний вітер Атлантичного океану так припав йому до душі, але співак давно не співав із таким запалом, емоціями й натхненням. Усі присутні були просто заворожені його голосом і співом. «Рідко коли можна бачити на концерті, — зазначив присутній на імпрезі Михайло Кріль, — щоби публіка так пильно й уважно слухала виконавця. Задоволення та вдячність було помітно в очах кожного слухача, а особливо після виконання співаком молитви «Владико неба і землі» з опери «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського».
На жаль, це був один з останніх виступів співака. А найостанніший відбувся 21 жовтня 1991 року, коли Василь Мельничин узяв участь у концерті за участю української групи студентів «Медикус» зі Львова, котрі приїхали до США на гастролі. Він помер 14 липня 1992-го від розриву серця, не доживши до свого 70-ліття всього 19 днів.
В останню путь на український цвинтар у Веніс-Фла в Норт-Порті його проводжали дружина Оксана, доньки – Андріяна із чоловіком Юрком Цікало, Христина з чоловіком Беном, онучки Наталка й Ангеліна, а також друзі та знайомі, котрих родина просила замість квітів скласти пожертву у фонд «Діти Чорнобиля».
Таких співаків, як Василь Мельничин у нашого роду було небагато, але даних про нього в українських енциклопедіях і Вікіпедії досі немає. Будемо сподіватися, що вони з’являться там після опублікування цього нарису. А те, що співак був щирим українцем, ми відчуваємо в його піснях, словах і діяльності.

Анатолій Житкевич

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply