Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Friday, Nov. 16, 2018

Слово про Василя Кардаша

Автор:

|

Жовтень 31, 2018

|

Рубрика:

Слово про Василя Кардаша

Василь Кардаш із владикою Кир Ізидором Борецьким

У цьому субтильному, нижче середнього зросту чоловікові було стільки енергії, що залишалося лише дивуватися, звідки він її брав, коли щороку на початку листопада, парадом до могили невідомого українського воїна, що в Торонто біля перехрестя Еґлентон-Скарлетт, вів свої мистецькі колективи — оркестр «Авангард», жіночий хор «Левада» та чоловічий хор «Оріон». Це був Василь Кардаш. Цього року йому могло б виповнитися 95.
Життя і творча біографія Василя Кардаша до краю наповненими незвичайними подіями, що мали в собі сліди героїчної боротьби за волю Батьківщини, жахливих буднів у фашистських концтаборах, упертої праці над собою та світлих днів радості від здобутих перемог. Про нього написано багато, бо це була людина великих організаторських здібностей. За всю історію української спільноти в Торонто таких діячів було лише троє — Лев Туркевич, Володимир Колесник і він.
Василь Кардаш народився 22 січня 1923 року в с. Новосілки на Підгаєччині. П’ятирічним хлопчиною опанував азбуку, а як пішов до школи — став співати в шкільному хорі. Слухаючи його спів, учителі казали: «Гарний голос маєш, дитино!» І саме ці лагідні слова стали для нього втіленням віри в майбутнє, віри в те, що його життя має бути пов’язане з музикою. У 13 років Василь став учасником сільського духового оркестру, а коли з’явилася нагода вчитися дириґентської справи на курсах товариства «Просвіта», записався туди одним із перших. А незабаром прийшли перші здобутки. Навесні 1940-го він стає переможцем Фестивалю хорового мистецтва на Підгаєччині. Представниками республіканського журі запропонували йому поїхати на навчання до Москви.
Та Василь обрав підпільну боротьбу з окупантами. 26 серпня 1943 року його разом із батьком і братом Михайлом заарештували. Настали жахливі дні. Жорстоких знущань зазнали Кардаші в тюрмах Бережан, Тернополя, Львова та в казематах німецьких концтаборів містечок Авшвіц, Мавтгаузен, Мельк і Ебензее. Це були табори смерті, вихід із яких, як казали в’язні, був лише через комин. Але хлопцеві судилося вижити. 6 травня 1945-го ледве живих Кардашів визволили американські війська. Лихою міткою залишилося на руці Василя число в’язня концтаборів № 155108.
Опинившись на волі Василь узявся вивчати право, економіку та музику в Українській економічній вищій школі Мюнхену. Там йому навіть вдалося організувати студентський хор, із яким він найперше вивчив «Марсельєзу» та бойовий марш УПА «Вже досить мук».
Восени 1948 року Василь Кардаш еміґрував до Канади й оселився у Ванкувері, де впродовж року був культосвітнім референтом осередку Спілки української молоді, чиїм обов’язком було влаштування святкових імпрез і театральних вистав для української громади міста. Вже тоді він мав намір зайнятися організацією хорів, але українська громада в місті була нечисленною, і, коли 1952-го йому запропонували очолити чоловічий хор у Вінніпезі, Василь прийняв цю пропозицію та ще й створив жіночий, а потім і мішаний хори.
З того часу й почалася епопея хорового дириґента. 1952 року він одружився з Ларисою Хоменко, а невдовзі у них народилася донечка Вірляна. Водночас про Кардаша заговорили як про рішучого та темпераментного дириґента, котрий знається на музиці. Дисципліна, працьовитість і висока вимогливість до хористів стали визначальними рисами дириґента. У пресі писали, що «Кардаш — це завжди точність хвилина в хвилину». А те, що в репертуарі хорів з’явилися духовні концерти, літургії, служби Божі та твори української й західноєвропейської класики, свідчило про неабиякі знання та дириґентську вправність. Почули про нього й у Торонто. Мабуть, не випадково 1961-го на ювілейному Шевченківському вечорі, при розмові з приятелями Лев Туркевич сказав: «Якщо б прийшлося передати «Прометей» в інші руки, то я би вибрав В. Кардаша. Це — один із небагатьох дириґентів із Божою іскрою й тонким музичним відчуттям». Так і сталося.
У січні 1965 року Василь Кардаш, вже після закінчення Оттавського університету (славістика й історія) і Монреальського університету очолив у Торонто відомий у Канаді та США хор «Прометей», ще й створив жіночий хор «Діброва» та духовий оркестр «Батурин».
Завдяки наполегливій праці маестро та відданості хористів і музикантів його колективи добилися небувалих успіхів у виконавській практиці. І задзвеніла-полинула Америкою слава про нього та про його мистецькі здобутки. Його колективи стали постійними учасниками всіх важливих подій і святкувань, що відбувалися в Торонто, його околицях і інших містах Північної Америки. Особливо додалося слави після виступів на ЕКСПО-67 у Монреалі, де керовані маестро Кардашем мистецькі колективи виступили на відзначенні 100-ліття Країни кленового листка.
Подальшим здобутком було запрошення хору «Прометей» на освячення Українського католицького собору Св. Софії в Римі. А невдовзі відбулося велике турне колективів країнами Європи. 1972 року хори «Прометей», «Діброва» й оркестр «Батурин» в кількості 250 осіб під орудою Василя Кардаша, здійснили гастролі Англією, Бельгією, Німеччиною й Італією. Тоді ж, уперше в історії Канади, ці мистецькі колективи з Торонто приймав Папа Павло VI, а радіо Ватикану транслювало літургійні відправи за їхньої участі. Того ж року «Прометей» і «Діброва» стали переможцями Фестивалю хорів Східної Канади, а в додаток випустили в світ кілька платівок зі записами духовної та світської музики.
Відзначаючи заслуги маестро В. Кардаша, Микола Климишин у журналі «Екран» за 1982 рік писав: «Виховання молоді — його улюблена ділянка праці. Він її любить і досконало знає, що найкращим способом захопити українську молодь на еміґрації є спів».
Праця мистця не залишалася непоміченою. Серед його нагород є Похвальна грамота Апостольської Візитури (1948), Почесна грамота вихователя СУМ (1974), Грамота Ліґи визволення України і Шевченківська медаль КУК (1980), Грамота Блаженнійшого патріарха Йосипа Сліпого, Бронзова медаль міста Садбурі, пам’ятна медаль уряду провінції Онтаріо та багато інших.
Однак улітку 1985-го, як пише С. Лантух «у зв’язку з несприятливими обставинами, що повстали» Василь Кардаш покидає працю в СУМ і засновує самостійну мистецьку одиницю під назвою «Українські молодіжні ансамблі», до складу якої ввійшли хори «Оріон», «Левада» й оркестр «Авангард». Більша частина його колишніх хористів не зрадила свого улюбленого керівника й стала основним ядром новостворених колективів. І саме це сприяло тому, що в скорому часі керовані ним хори досягли високого рівня виконавства, апогеєм якого стала подія першої важливості — поїздка в Україну.
Це сталося влітку 1990 року, коли вже розвалювалася комуністична система правління. 220 осіб, очолені Василем Кардашем і духовним наставником владикою Кир Ізидором Борецьким, вирушили літаком до Гельсінкі, а далі двома літаками до Львова. Це було тріумфальне турне, що глибоко вразило українців величавими маніфестаціями вулицями міст і виступами перед великою кількістю слухачів на стадіонах і в найкращих залах України. Концертні виступи молодіжних ансамблів відбулися у Львові, Івано-Франківську, Стрию, Коломиї та Тернополі. У Києві стрункі та вродливі юнаки й дівчата крокували Хрещатиком. А потім співали біля пам’ятника Тарасові Шевченку та на Володимировій горі.
Заключним був концерт у Палаці культури «Україна» в Києві. А співати на столичній сцені пісні повстанської тематики, зокрема «Вкраїно-Мати, кат сконав», «Засяло сонце золоте», «В Карпатах сум і жаль настав», «Зродились ми з великої родини», чи «Марш сіроманців» було щось нечуване й небачене. І не випадково мистців із Канади слухали стоячи часто зі сльозами на очах, сприймаючи їх, як подих свіжого вітру.
Повні вражень, збуджені, заквітчані, осяяні українським сонцем повернулися кардашівці з тієї поїздки в Україну. Із новими силами взявся Василь Кардаш до того, що вмів, що любив, чим жив. Він завжди дбав про формування світогляду ансамблістів. Із його уст молодь отримувала найправдивішу інформацію, як доповнення до змісту виконуваних творів. А це було неабияким національно-патріотичним вихованням і духовністю. Одне те, що до репертуару керованих ним хорів входили шедеври Д. Бортнянського, О. Кошиця, М. Лисенка, К. Стеценка, М. Леонтовича, високохудожні обробки М. Гайворонського, Д. Січинського, М. Вербицького й А. Гнатишина свідчать, що маестро був високохудожнім майстром дириґентської справи. Нерідко він включав до репертуару хорів і популярні пісні сучасних українських композиторів, зокрема, «Пісню про рушник» і «Пролягла доріженька» П. Майбороди, «Стоїть курган», І. Шамо та «Степом, степом» А. Пашкевича.
Варто сказати, що Кардаш був автором багатьох із виконуваних його колективами творів. Кантата «Україні» написана на слова повстанського поета Марка Боєслава, хоровий твір «Святий вечір» — на слова Б. Лепкого, була ще чимала кількість аранжувань народних і революційних пісень.
Довгий час усе це берегла його дружина Лариса. А з приводу їхньої вартості відомий канадський композитор українського походження Мирон Федорів у листі до мистця писав: «У Вас є великий талант не тільки організаторський, але й музичний із умінням доводити все до перфекції, і Вам це вдається».
1989 року Папа Іван Павло ІІ нагородив Василя Кардаша орденом Св. Григорія Великого — найвищої нагороди, якими нагороджували цивільних осіб. Жити б таким людям та жити! Але далося взнаки важке минуле — Василь Кардаш помер 22 березня 2002 року. На похороні співали колективи заснованих ним хорів і жалібно грав духовий оркестр «Авангард». Тлінні останки мистця поховано на українському цвинтарі Св. Володимира в Оквіллі, поруч із батьком Іваном і братом Михайлом.
15 років минуло з того часу, як перестало битися серце мистця. Та залишилася людям його справа, його пісня. Хорові колективи «Оріон» і «Левада» після деякого спаду, продовжують свою діяльність. За керівництво ними знову взявся Ігор Магега. Продовжує свою діяльність і оркестр «Авангард». Надіємось, що й цього року 4 листопада його марші звучатимуть біля могили невідомого українського воїна в Торонто.

Анатолій Житкевич

About Author

Meest-Online

Loading...