Новини для українців всього свту

Friday, Oct. 18, 2019

Сіяюча й ясна, немов весна

Автор:

|

Грудень 20, 2012

|

Рубрика:

Сіяюча й ясна, немов весна

То було в Нью-Йорку. Післяобідньої пори 27 листопада 1965 року в престижному готелі «Статлер-Гілтон» завершив свою роботу з’їзд Союзу українок Америки. Досить продуктивно попрацювавши, союзянки з гарним настроєм зібралися в конвенційному залі, де мала відбутися велика святкова імпреза за участю відомої солістки «Метрополітен-опера» Шарлотти Ордассі-Баранської. Усіх цікавило, що ж для них заспіває уродженка сусідньої з Україною Угорщини.

Граціозна й елегантна у білій сукні та з усмішкою на вустах з’явилася співачка на сцені, і після кількох тактів вступу фортепіано залою попливла весняна мелодія Кирила Стеценка з поетичними рядками Лесі Українки:
Стояла я і слухала весну,
Весна мені багато говорила,
Співала пісню дзвінку, голосну
То знов таємно-тихо шепотіла.
Легко, як саме дихання весни, лилися звуки пісні. Вони ніби просилися в обійми. І коли стихли останні акорди, зала «вибухнула» бурхливими оплесками. Це було так захоплююче, що залишалося тільки дивуватися, як простенькою мелодією та лагідними словами можна так зворушити людські серця. А ще слухачі були здивовані досконалою вимовою співачки. Мабуть, кожен із присутніх подумав, що, коли захотіти, то можна й нашу мову вивчити. Невдовзі про цей виступ артистки в журналі «Наше життя» писалося: «Величний і повний голос співачки, зокрема його високі блискучі тони та рівне звучання протягом усієї робочої шкали, просто полонили слухачів».
Шарлотта Ордассі народилася 2 травня 1921 року в Будапешті. Там же навчалася в музичній академії Ференца Ліста, по закінченні якої (1949) її в числі групи молодих співаків було скеровано на стажування до театру «Ла-Скала» в Мілані. І вже після кількох місяців навчання в класі З. Сігна вона успішно дебютувала в опері «Чарівна флейта» В.-А. Моцарта. Та так уже склалося, що саме там, у цій же групі, стажувався американець українського походження Володимир Баранський. Там вони познайомилися, а незабаром і одружилися й уже разом приїхали до Нью-Йорка. Було це 1950 року.
Невдовзі після приїзду Шарлотту було запрошено солісткою відомого українського чоловічого хору «Думка», солістом якого був Володимир. Саме із цим хором співачка вперше виступила перед українською аудиторією, про що в газеті «Свобода» від 1 квітня 1953-го відомий піаніст Роман Савицький повідомляв: «У прегарній, насиченій мистецькою атмосферою залі Гантер Колегії Нью-Йорка чоловічий хор «Думка» дав 22 березня прегарний концерт, який слід зачислити до найбільш успішних із усіх дотеперішніх програм. Хорову музику Стеценка доповнили солісти концерту Шарлотта Ордассі-Баранська (сопрано) і Володимир Баранський (бас-баритон). Співоча універсальність, чутливість і темперамент співачки дозволили їй влитися в українську музику й правильно інтерпретувати твори Стеценка. Вона майстерно заспівала «Ой, не дивуйсь», «Плавай, плавай, лебедонько» та «Вечірню пісню» й показала свій високий професіоналізм в арії «Андреа Шеніс» Джорджано, бетговенській концертовій арії «Ар Перфідо», блискуче засяяла своєю колоратурою в арії з «Травіати» Верді та неперевершено відтворила «Інфляматус от Акцензус» Дж. Россіні в супроводі хору. Сімейний дует пречудово виконав дует із «Травіати» Дж. Верді. У програмі хору були твори Л. Бетговена, Ф. Шуберта, К. Стеценка. Дириґував хором Леонтій Крушельницький».
У січні 1955-го співачка підписала контракт із «Метрополітен-опера», а вже через два роки посіла чільне місце в групі провідних солістів цього театру. Про це в «Свободі» від 30 січня 1957 року писалося: «У вівторок 22 січня ц. р. Шарлотта Ордассі-Баранська, дружина відомого українського співака Володимира Баранського, виступила на сцені «Метрополітен-опера» в Нью-Йорку в партії Гергільди з опери «Валькірія» Р. Вагнера».
Можна було тільки радіти такому успіху співачки, а також гадати, чи не залишить вона поза увагою свої виступи перед українською громадою? Та згодом стало зрозуміло, що українська пісня надовго вкоренилася в її життя. Уже 9 грудня 1956 року вона разом із чоловіком заспівала на концерті в середній школі Стоузал у Нью-Йорку. 28 грудня 1958-го їх слухали в Торонто. Цікаво, що там вони вперше виконували пісні відомої співачки (матері знаменитої балерини Роми Прийми-Богачевської) Іванки Прийми «Молюсь Тобі, мій Боже» на слова С. Зореслава та «Марія — Мати Христа Бога» зі словами Романа Купчинського.
Наступного разу українська спільнота почула Шарлотту 5 грудня 1962-го на концерті до Дня пам’яті основоположника української класичної музики Миколи Лисенка, де крім неї в концерті виступили хори «Думка» з Нью-Йорка, «Кобзар» із Філадельфії, «Трембіта» з Ньюарка та соліст Канадської оперної компанії в Торонто Йосип Гошуляк. Відзначаючи величність цієї мистецької імпрези, Євген Цигельський писав: «Зразки прегарних сольних творів М. Лисенка подали професійні солісти — сопрано Шарлотта Ордассі-Баранська й бас Йосип Гошуляк. То темпераментно та пристрасно співачка виконала пісні «Чого мені тяжко» й «Ой, одна я, одна», то знов легко й граціозно проявила себе в «Садку вишневому» та «Хустині». Її бездоганне музичне виконання зачарувало зал. Як наддаток вона виконала ще й арію Венери з опери Лисенка «Енеїда».
Відгукнувся з приводу цієї події й композитор Антін Рудницький, зазначивши, що «як програмою, так і виконанням цей концерт був без сумніву найвеличнішим і найкращим із усіх українських, що відбулися на американському континенті».
А ще якось співачка стала учасницею концерту, який відбувся з нагоди відзначення столітнього ювілею від дня уродин митрополита А. Шептицького 12 грудня 1965-го в Нью-Йорку. Цього разу Шарлотта Ордассі-Баранська високопрофесійно виконала «Богородице діво» А. Гнатишина та «Спи, дитинко моя» С. Людкевича. Її колоратурне сопрано просто полонило слухачів своєю рівністю звуків. Акомпанував їй відомий дириґент, композитор і піаніст Ігор Соневицький.
Камерний спів став невід’ємною часткою концертної діяльності співачки, але найчастіше вона виступала в концертах релігійної музики, які за її участю відбулися майже в усіх великих містах США. Ось кілька свідчень цього.
«Свобода», ч. 195 від 20 жовтня 1966-го: «У неділю 23 жовтня ц. р. у великій залі Народного дому Джерсі-сіті відбудеться концерт творів релігійної музики. Виступатиме хор української католицької церкви І. Хрестителя з Ньюарка під дириґентурою М. Добуша і О. Микитюка. У програмі з творів видатних українських та чужоземних композиторів передбачається участь солістів Осипа Стецури, Зіновії Бундзяк і Шарлотти Ордассі-Баранської».
«Свобода», ч. 144 від 12 серпня 1976-го: «У п’ятницю 7 серпня 1976 року в залі «Академік оф Мюзік» відбувся концерт релігійної музики з творів українських композиторів. У програмі взяли участь солісти Шарлотта Ордассі-Баранська та Андрій Добрянський (солісти «Метрополітен-Опери»), піаністка Марта Цибик, скрипаль Андріян Британ, мішаний хор «Кобзар» і чоловічий хор «Прометей» із Філадельфії (дириґенти Роксолана Герасимович і Михайло Длябога) і хор української церкви Івана Хрестителя з Ньюарка під орудою Михайла Добоша». Цього разу Шарлотта співала «Богородице діво» Андрія Гнатишина, «До Тебе, Господи, взиваю» Т. Шегедина та «Чашу спасення прийму» Максима Березовського.
На цих концертах Шарлотта найчастіше виступала з бас-баритоном Осипом Сцецурою та чоловічим хором церкви Св. Івана Хрестителя з Ньюарка. Із ними вона побувала у Філадельфії, Ньюарку, Нью-Джерзі, Чикаґо й інших містах.
Та не тільки для української публіки співала Шарлотта. Вона пропагувала українську пісню й у американському середовищі, зокрема в серії концертів «Із культурної україніки в американському світі» та на радіохвилі WR у недільній серії програми «Світ завтра».
Частим гостем була співачка в українській «Союзівці» в Кергонксоні (штат Нью-Йорк). І завжди, де би не лунав її голос, крім вокальної техніки та вродженої музикальності їй була притаманна правдива інтерпретація творів, які вона наповнювала чудовою кантиленою та дикцією, особливо в піснях «Спи, дитинко моя» С. Людкевича, «Де ж ти, листочку» В. Безкоровайного та «Думка» Д. Бонковського. Із властивим їй шармом вона виконувала вальс Мюзетти з «Богеми» та разом із Андрієм Добрянським — дует з опери «Сила долі» Дж. Верді й «Не забудь юних днів» М. Лисенка.
До 1977 року Шарлотта була солісткою «Метрополітен-опери». За свою 20-річну кар’єру вона здійснила 760 виходів на сцену в таких операх, як «Валькірія» Р. Вагнера, «Лючія ді Ламмермур» Г. Доніцетті, «Ріголетто», «Травіата», «Трубадур», «Аїда», «Набукко» Дж. Верді, «Норма» В. Белліні, «Кавалерія Рустікана», «Продана наречена» Б. Сметани, «Богема», «Тоска», «Чіо-Чіо-Сан» Дж. Пучіні. До кінця днів своїх вона залишалася солісткою мішаного хору «Думка» в Нью-Йорку.
Мабуть, у читачів виникне запитання: чи брала співачка участь у постановках опер українського репертуару? Так! 14 березня 1965 року вона виконувала партію Катерини в однойменній опері Миколи Аркаса. Це відбулося з ініціативи й за підтримки хору імені Т. Шевченка та його керівника — композитора Ярослава Барнича. Із цією партією Шарлотта впоралася успішно. Окрім неї в опері були задіяні Василь Мельничин (Андрій), Яків Сідельник (Іван-москаль), Петро Зелений (Батько). У масових сценах тоді взяв участь названий раніше хор у складі 130 осіб і симфонічний оркестр міста Парми. Режисерувала оперу Ярослава Барнич.
Тривалі мистецькі традиції поєднували співачку з хором імені Т. Шевченка з Клівленда. Разом із ним вона побувала з концертним виступом у Торонто, що пройшов 24 жовтня 1965 року.
Вийшовши на заслужений відпочинок, Шарлотта любила проводити дні й вечори на природі у своєму новозбудованому будинку в містечку Гантері. Там їй було затишно та приємно, а коли в цьому місті відбувалися міжнародні музичні фестивалі, її можна було побачити разом із синами, завжди одягнутими в українські вишивані сорочки.
Померла співачка 11 жовтня 2006-го, на 86-му році життя, залишивши в смутку чоловіка Володимира й синів Володимира та Юрія. Були й люди інших національностей, які примножували славу українського мистецтва. Такою була Шарлотта Ордассі-Баранська. Українській пісні віддала вона частку свого серця й, прикрасивши її звучанням свого голосу, донесла до мільйонів людських сердець. Пам’ятаймо про неї й про той її вартісний внесок у збагачення нашого національного надбання в царині музичної культури.

Анатолій Житкевич

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...