Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Wednesday, Nov. 14, 2018

Шляхами долі дириґента Лева Туркевича

Автор:

|

Жовтень 17, 2018

|

Рубрика:

Шляхами долі дириґента Лева Туркевича

Було колись у Торонто, дзвеніли литаври, валторни, гуділи фаготи й гобої, співали скрипки, віолончелі, а за дириґентським пультом стояв незворушний і натхненний Лев Туркевич, колишній дириґент Львівської опери. Це була людина великого творчого потенціалу та геніальних здібностей. За короткий час після прибуття до столиці Онтаріо, він зумів організувати тут український симфонічний оркестр і здійснити його виступ разом із зведеним хором у 200 осіб.
Лев Туркевич народився 4 травня 1901 року в містечку Броди що на Львівщині в сім’ї священика, просвітителя й активного громадського діяча Івана Туркевича. Музикальність у нього проявилася ще в трирічному віці, коли міг годинами стукати пальчиками по клавішах фортепіано та сяяти радістю. Побачивши це, матері нічого не залишалося, як давати синові уроки музики. Так було в Бродах, так продовжилось і в мальовничому подільському містечку Заліщики, куди невдовзі перевели о. Івана.
У п’ятирічному віці малий Льоньо уперше виступив перед публікою, а в сім років, коли Туркевичі вже жили у Львові, блискуче виконував на фортепіано, здавалося б, недосяжні для його віку твори Шопена, Бетговена, Моцарта. Відомий оперний співак Михайло Голинський у своїх спогадах згадує, що саме о. Іван і 11-річний Льоньо акомпанували йому пісню «Минули літа молодії» О. Нижанківського на одному з Шевченківських концертів у Львові. Це був час, коли Льоньо вчився в українській гімназії і водночас у Музичному інституті імені М. Лисенка.
Як у гімназії, так і в інституті хлопчина завжди був серед відмінників, особливо виділявся знаннями з математики. Бувало, що в молодших класах вирішував такі складні завдання, які були не до снаги товаришам із старших класів. Сам отець мітрат Лев Туркевич (дідусь Льоні) навчав його літургії, катехизму та псалмів.
Із початком Першої світової війни Туркевичі виїхали до Відня, де Лев навчався в німецькій гімназії, а з 1922 року — у Віденському університеті на факультеті філософії та музикології.
Повернувшись до Львова, Лев учився у Львівському університеті (математичний факультет) і водночас керував мішаним хором церкви Св. П’ятниць. А за якийсь час він уже — заступник дириґента Львівського оперного театру, де легко долає досить великий за кількістю й складністю репертуар світових опер «Мадам Батерфляй», «Лоенгрін», «Галька», «Зіґфрід», «Янушек», «Князь Ігор», «Казки Гофмана» й інших.
Коли Леву виповнилося 33 роки (1934), він одружився з Кароліною Гірною, родом із Самбора, яку при зміні віросповідання назвали Ольгою. Невдовзі сім’я поповнилася донькою Таїсою. Та тільки налагодилося життя, як Європу охопило полум’я війни. На цей час маестро був на посаді дириґента та музичного керівника Львівської опери. Там же перебував за московської та німецької окупації, що загалом тривало п’ять років. Це був час його найбільшого зростання, що сягав вершин професіоналізму. Таланту маестро був великого, а пам’ять дозволяла керувати оркестром, не користуючись клавіром. Не випадково преса зазначала, що якби це було в інший час, то про нього говорили б як про одного з найгеніальніших оперних дириґентів світу. Однак, то був той час, що поламав людям не тільки душі, а й долі.
Навесні 1944-го родина Туркевичів виїхала до Німеччини, де Лев організував у пересильних таборах чоловічий хор «Ватра», який за свідченням багатьох знавців і шанувальників пісні, за короткий час досяг вершин виконавства. Виступали в таборах переміщених осіб і перед військовими на території французької окупаційної зони. Хор із легкістю виконував твори вищої категорії, зокрема, кантату Й. Гайдна «Створення світу» та Дев’яту симфонію Л. Бетговена. Однак, усе це було без надії на майбутнє. Жили в очікуванні країни, яка б погодилася прийняти колектив у себе. Таких країн виявилося дві — США та Канада. І довелося колективу виїздити за океан у роздвоєнні.
В лютому 1949-го на запрошення оо. Василіан із Едмонтону Лев Туркевич прибув до провінції Альберта, а 1 березня приступив до роботи з хором і оркестром народного дому. У липні того ж року маестро Туркевич здійснив постановку опери «Катерина» М. Аркаса. Про це в книзі народного дому зазначалося: «Головну партію Катерини співала Діана Путенко-Майорова, яка заблистіла своїм меццо-сопрано з надзвичайною силою та майстерністю. Прегарно звучало й м’яке сопрано О. Піньковської в дуеті з милим і в прощальній сцені з батьком і матір’ю, а особливо в «Колисковій».
Наступним визначальним успіхом Лева Туркевича була постановка новорічної містерії «Різдво Христове» авторства о. Марка Дидри. У виставі, що була представлена 26 і 27 грудня, взяло участь 60 осіб співаків, акторів і хористів. Інсценізація настільки сподобалася жителям Едмонтону, що колектив був змушений повторити її ще й 14 січня 1950 року. Не меншого успіху досяг колектив і при постановці драми «Ой не ходи Грицю» М. Старицького, прем’єра якої відбулася 15 квітня на сцені Народного дому. Для української громади міста це було великим святом.
Провівши з тріумфом ще й великий концерт на честь Богоматері, що відбувся з хоральними співами, соло, оркестровими відступами, декламаціями, Лев Туркевич узявся за відновлення діяльності чоловічого хору «Ватра». І хоча це вимагало великих сил та енергії, справу було здійснено успішно. Перший виступ новоствореного колективу відбувся в серпні 1950-го в Едмонтоні, після чого хор здійснив концертне турне містами США та Канади. Турне закінчилося 23 березня виступом у престижному «Тавн-голі» в Нью-Йорку. Однак після повернення до Едмонтону хор розпався.
У квітні 1951 року до Л. Туркевича звернулися представники філії УНО з пропозицією праці в Торонто. Саме в той час українська громада міста готувалася гідно відзначити 60-річчя поселення українців у Канаді. І вже на початку травня маестро прибув до столиці Онтаріо й активно та творчо приступив до роботи. Святкування відбувалося 29-30 вересня 1951-го. Концерт, підготовлений дириґентом, виправдав усі сподівання: виступили організований ним симфонічний оркестр і співав великий зведений хор. 23 жовтня маестро здійснив постановку оперети «Чорноморці» М. Лисенка, а 9 листопада у концертній формі представив фрагменти опер «Тоска» Д. Пуччіні та «Кармен» Ж. Бізе. Співали колишні співаки Львівської опери Лідія Горн, Василь Тисяк, Лідія Черних і Лев Рейнарович.
Приваблювала маестро й педагогічна практика. Разом із скрипалем Іваном Ковалівим і за підтримки Владики Преосв. Кир Ізидора Борецького в Торонто було відкрито Музичний інститут імені М. Лисенка, а в співпраці з Мартою Кравців-Барабаш — «Український музичний фестиваль». Їхні відкриття стали великим здобутком української громадськості міста. Часто виступав із концертами й керований ним хор церкви Божої Матері, репертуар якого, крім творів релігійного змісту, поповнився колядками, щедрівками й обробками народних пісень.
1954 року керівники СУМ запросили маестро очолити чоловічий хор «Прометей». І він узявся за цю справу з охотою. Практику роботи з таким типом хору мав ще віддавна. Тож за короткий час колектив набув великої популярності та став одним із кращих у Канаді та США. Його спів звучав по радіо Сі-бі-сі на весь світ і його могли чути навіть у рідній Україні.
Керував Л. Туркевич ще й жіночим хором «Чайка», дитячою хоровою групою при організації СУМ, чоловічим квартетом «Славута», литовським камерним оркестром «Трінітари». А 31 березня 1953-го очолений ним колектив співаків і музикантів здійснив постановку опери «Купало» Анатоля Вахнянина. Це сталося в «Мессей-голі». Партії виконували оперні співаки Михайло Голинський (Степан), Роксолана Росляк (Одарка), Йосип Гошуляк (Батько), Леонід Скірко (Максим).
Знали маестро Туркевича й як блискучого акомпаніатора. Про цю його грань таланту співак М. Скала-Старицький писав: «Співати з Туркевичем було легко й приємно. Він умів ловити співака на піввіддихові, у сотій секунді та відчував виконавця дуже тонко й глибоко. Л. Туркевич ніколи не заглушав співаків оркестрою, фортепіаном, достроювався до акустики приміщення і до сили голосу співака».
У червні 1961 року Л. Туркевич, хоч і почувався не зовсім здоровим, з радістю відгукується на пропозицію Вінніпезького КУК очолити мистецьку програму на святі з нагоди відкриття у Вінніпеґу пам’ятника Тарасові Шевченку. То було величне святкування, на закінчення якого маестро дириґував великим симфонічним оркестром, що виконував увертюру до опери «Тарас Бульба» М. Лисенка та симфонічну поему «Тарас Шевченко» К. Данькевича. Тож повернувся до Торонто з піднесеним настроєм, вдоволеним собою та зробленою справою. Навіть хвороба дещо притихла. На жаль, не надовго.
Наприкінці жовтня прийшли до нього члени хору «Прометей», розмовляли, жартували, їм хотілося підбадьорити господаря, а на прощання взялися співати «Многая літа», але маестро зупинив їх кволою рукою, сів за фортепіано і заграв вступ до своєї, ще 1920-го написаної «Панахиди». Хористи підтримали його дужим співом «Благословенний той, хто приходить в ім’я Твоє Господнє».
Лев Туркевич помер 4 листопада 1961 року в Торонто. Тлінні останки покійного поховали на кладовищі «Проспект». А навесні 1965-го в Торонто вийшла в світ книга «Лев Туркевич» авторства Любові Левицької й Івана Бодревича, де на 355-х сторінках ґрунтовно було описано його великий, творчо-продуктивний, щасливий і тривожний життєвий шлях.
Як композитор Л. Туркевич більше працював на інших, ніж на себе. Оркестрував балет «Пер Ґюнт» Е. Ґріґа, дитячі опери «Коза Дереза» М. Лисенка, «Серце Оксани» С. Туркевич-Лукіянович, оперу «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського, кантати «Єднаймося» К. Стеценка, «Кавказ» С. Людкевича, «Радуйся, ниво неполитая» М. Лисенка й інші. Він — автор 160-х хорових обробок народних пісень, 49-ти аранжувань фортепіанних творів, 62-х власних оригінальних композицій, музики до вистави «Довбуш», «Служби Божої» та «Панахиди».

Анатолій Житкевич

About Author

Meest-Online

Loading...