Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Thursday, May. 23, 2019

Шевченкова спадщина опинилася в музеї

Автор:

|

Квітень 17, 2014

|

Рубрика:

Шевченкова спадщина опинилася в музеї

Тарас Шевченко. Катерина

Часи, коли жив Тарас Шевченко, були періодом жахливого лихоліття в Україні. Феодально-кріпосницький лад позначився експлуатацією українського селянства. Шляхта примушувала селян-робітників до послуху, забороняла їм без дозволу лишати домівки чи втікати від поміщиків. Перехід бідняків від одного пана до іншого суворо карався. Народ, позбавлений усіх прав, відчуваючи на своїх плечах тягар кріпосницького гніту, виступав проти поміщиків. Одне з таких повстань очолили Залізняк і Гонта, а також був опір на чолі з Устимом Кармелюком. Це тривало до 1835 року, тобто вже за молодих років життя Тараса Шевченка.

Кріпосницьке право в найгрубіших формах, що нічим не різнилося від рабства, викликало неабиякий гнів і бунт у серці молодого Тараса. Він почав писати. Баладу «Причинна» написав, маючи 23 роки. Після цього було ще майже 300 поезій, чимало повістей і інших художніх творів, у яких описується незавидна доля українського народу, що довгими роками мучився в царському ярмі.
Тарас Шевченко був і неабияким художником-малярем і графіком. Понад 800 його витворів образотворчого мистецтва збереглося до наших днів, але майже 500 — загубилося. Після смерті Кобзаря в друзів народилася думка про необхідність зібрати якнайбільше його особистих речей — малярського приладдя, предметів повсякденного вжитку, рукописів тощо. Українська громада в Петербурзі та шанувальники спадщини Шевченка поза столицею царської Росії ініціювали опис різноманітних речей і збір його малюнків, офортів і рукописів із метою створення музею або подібного закладу в майбутньому.
Лев Жемчужников, маляр реалістичного напряму й друг Шевченка, Михайло Лазаревський, приятель поета, Григорій Честахівський, також друг Шевченка, були власниками кількох його художніх робіт й інших матеріалів і дорогих реліквій. Вони стали чи не першими добродіями, котрі передали на зберігання свою колекцію Андрієві Козачковському, лікареві та близькому знайомому Шевченка з 1841 року. Таким чином він став власником колекції Шевченкових малюнків.
Щирим шанувальником Шевченка за життя був Василь Тарновський (1837-1899), котрий у грудні 1857-го купив 17 його малюнків. Переважну частину цього доробку художника становили пейзажі та краєвиди, виконані аквареллю й олівцем. Качанівський поміщик-колекціонер і меценат зібрав понад півтисячі речей, що мали стосунок до поета й маляра. На схилі літ усю колекцію старовини Василь Васильович подарував Києву. І коли там не спромоглися знайти відповідне для них місце, ані збудувати для тієї колекції окремого будинку, то її було перевезено до Чернігова, де й було створено Музей українських старожитностей імені В. Тарновського.
Перед відкриттям музею в Чернігові колекція шевченківських експонатів нараховувала 324 оригінальних картин і малюнків.
Збір творів Шевченка постійно тривав. До тих осіб, котрі дбали про це, належав і Максим Горький. Маючи 46 Кобзаревих малюнків, він передав їх у Галерею картин Т. Шевченка в Харкові. Мистецтвознавці Микола Біляшівський і Данило Щербаківський багато сил віддали пошукам і збиранню рукописів та мистецької спадщини Шевченка. До 50-х роковин від дня смерті маляра вони організували в Київському міському художньо-промисловому та науковому музеї Шевченківську виставку з художніми творами, оригінальними фотографіями, документами, автографами та поезією. По її закінченні музеєзнавці домоглися, щоби частина експонованого матеріалу залишилася у фондовій колекції музею, який 1924 року отримав назву «Всеукраїнський історичний музей імені Тараса Шевченка».
Створення в Харкові, тодішній столиці України, Інституту Тараса Шевченка, дало підстави заснувати й Харківський музей Шевченка. До фондів обох установ 1929-го надійшло сім малюнків із Російського музею в Ленінграді, згодом — іще понад 20 творів. Того ж року в Надії Смоляк, доньки колишнього коменданта Новопетрівського укріплення Іраклія Ускова, було куплено ще сім малюнків Шевченка і 15 фотографій. Крім мистецьких творів Тараса Григоровича до музею в Харкові імузеї з інших міст передавали картини різних малярів. Художні твори Шевченка впорядкували, що призвело до організації кількох виставок, присвячених 120-річчю від дня народження Кобзаря.
Насувалася 125-та річниця, до якої в будинку Академії наук України в Києві організували ювілейну виставку, що складалася з великої кількості найрізноманітніших матеріалів. Наявність понад 900 експонатів цього вернісажу уможливила створення окремою постановою 20 вересня 1940 року Центрального державного музею Тараса Шевченка в Києві. Колекція його картин збагачувалася, приватні особи продавали або й передавали в дар музею оригінальні мистецькі твори Шевченка, книги й ілюстрації до його поетичних творів. До початку Другої світової війни збірка музею налічувала близько 10 тис. експонатів. Через неповний рік діяльність музею припинилася з огляду на воєнне лихоліття. Найцінніші музейні речі евакуювали до Новосибірська. Жодного твору не було втрачено, але музейну бібліотеку в приміщенні колишнього царського Маріїнського палацу в Києві за німецької окупації було розграбовано.
Попри перешкоди праця деяких працівників музею продовжувалась, а збірка – поповнювалась. 27 березня 1943-го чиновники Києва вирішили надати право на зміну назви музею на «Державний літературно-художній музей Т. Шевченка». Усю колекцію готувалися перевезти з Новосибірська до Харкова, що мало посприяти відновленню постійної діючої Шевченківської експозиції. Експонати таки доставили й розмістили в Музеї образотворчого мистецтва, де директором був Микола Мацапура. Звернення міністра культури України Павла Тичини до головного уряду УРСР із проханням розмістити музей у Києві, а в Харкові створити його філіал, підтримало багато діячів української культури, науки й мистецтва.
Напівзруйнований Маріїнський палац не підходив для колекції. Її передали на тимчасове зберігання в будинок на вулиці Б. Хмельницького. Клопотання заступника голови уряду Миколи Бажана 1947 року призвели до передачі музеєві будівлі на бульварі Т. Шевченка, 12. Спершу споруда, що була збудована наприкінці першої половини ХІХ ст., належала генералові, потім – київському міському голові, й остаточно відійшла до цукропромисловця та мецената Миколи Терещенка. Той перетворив перетворив її на чудовий палац, оздоблений гранітними колонами й сірим мармуром у вестибюлі, розписаними плафонами й живописними панно тощо. У двоповерховому будинку містилиося 47 кімнат. Найкращі його зали пристосували для художньої колекції. У просторих кімнатах розпочалися ремонтні роботи й упорядковування фондової колекції. Було підготовлено нову виставку різних експонатів, яку відкрили 24 квітня 1949-го. Відтоді почав постійно діяти спершу Державний, а потім – Національний музей Тараса Шевченка.
У 24 залах музею зберігається майже 73 тис. експонатів. Там є «Автопортрет», намальований узимку 1840 року, у період навчання Шевченка в Академії мистецтв у Петербурзі. Неоціненний витвір подає правдивий образ 26-річного художника, сповненого фізичних і духовних сил.
Тема дівочої долі завжди хвилювала поета. Спершу він написав поему «Катерина» (1838-го), а влітку 1842 року, створив картину на її тему. У ній виразно домінує центральна постать дівчини з глибоким смутком на обличчі, що виник через розлуку з вояком, котрий від’їжджає від неї на коні, залишаючи її вагітною. Автор зобразив покритку сумною, проте шляхетною, вона навіть у розпачі не втратила своєї краси та ґрації.
До серії олійних картин художника належать «Селянська родина» (1843), «На пасіці» (1843), «Портрет Платона Закревського» (1843), «Портрет Маєвської» (1843), «Портрет Пантелеймона Куліша» (1843-1844), «Портрет Варі й Василька Рєпніних» (1844), «Портрет Й. Рудзинського» (1845) і кілька інших, що зберігаються в постійній колекції музею.
Завдяки здібностям у науці малярства з-під пензля Шевченка народжувалися прекрасні мистецькі твори, виконані аквареллю. Такі роботи, як «Портрет Катерини Абази» (1837), «Портрет невідомого» (1837), «Портрет М. Луніна» (1838), «Портрет дівчини з собачкою» (1838), «Портрет Антона Лагоди» (1839), а також малюнки «Одаліска» (1840), «Жінка в ліжку» (1839-1840), «Марія» (1840) і низка інших указують на велике вміння майстра орудувати водяними фарбами. Не диво, що художник Карл Брюллов високо цінував свого учня та вважав його своїм улюбленим студентом.
У першій виставковій залі музею серед десятків картин українських художників довгими роками експонувалися рисунок Тараса «Хата батьків» (1843), картина «Катерина» — у п’ятій, а «Автопортрет» (1845) — у сьомійзалі. Останні прижиттєві роботи художника — офорти «Мангишлацький сад», «Сама собі в своїй господі», «Старець на кладовищі», «Дуб», «Автопортрет» (1861) і кілька інших — розташовані у 12-й залі. Там виставлялися ще й стільчик, мольберт, палітра, пензлі, фарби, граверське приладдя й інші речі великого художника.

Павло Лопата

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...