Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Sunday, Dec. 17, 2017

Шевченко в родинному колі

Автор:

|

Липень 09, 2015

|

Рубрика:

Шевченко в родинному колі

Тарас Шевченко

Книга Миколи Лисенка «Коріння Шевченкового роду» не має прецедентів в українській культурі. За масштабами, обсягом та вичерпністю викладу це — унікальна праця, виконана однією особою, а не кількома науковими інституціями. Прикметно, що таке дослідження зробив не літературознавець чи письменник, а інженер. В історії української культури надзвичайно мало є документальних праць, які би висвітлювали життя як окремих осіб, так і їхні родоводи.
Важливі дослідження родинних хронік, здійснені Валерієм Шевчуком, є радше винятком, який увиразнює обсяги української документальної пустелі. На це є об’єктивні причини: сотні років окупації України не тільки не сприяли зацікавленню родинописом, цілеспрямованому та регулярному фіксуванню дат і подій камерного, сімейного масштабу, а навпаки — інтерес до власної родинної історії ставав таким же небезпечним, як заангажованість історією України.
Значення цього видання — неоціненне. Микола Лисенко зняв табу на особисту пам’ять, страх перед вивченням свого родоводу. Його книга переконливо доводить, що особа є не ізольованою у часі, а міцно прив’язаною до багатьох поколінь і за бажання може відстежити цей зв’язок, узявши за точку відліку не обов’язково знаменитого предка, а себе.
Власне, саме так, з інтересу до свого прадіда Трохима — хрещеника й племінника Т. Шевченка — розпочалася багаторічна подорож Миколи Лисенка шляхами його численної родини. Таким чином, автор «Коріння Шевченкового роду» реставрує почуття власної гідності особи, уражене колонізацією України, повертає особі усвідомлення власної значущості. Не всі члени розгалуженого Шевченкового роду є відомими людьми, але разом вони складають одну з найславніших сторінок української культури упродовж 200 останніх років.
Микола Лисенко розгорнув перед нами тканину свого роду, на якій, як на полотнах художників, постає у всій красі, величі, трагічності й незнищенності історія України та її синів і доньок. Дослідник був не першим, хто звернувся до вивчення історії цього роду. Інші члени численної Шевченкової родини в різні часи збирали матеріали й документи про нащадків Кобзаря, про їхні долі — від Олександра Лазаревського до наших сучасників. Микола Лисенко називає їх і їхні праці: Дмитро Филимонович Красицький із племінницею Людмилою Красицькою написали «Гілки Шевченкового роду», Дарія Соловеївна Бондар та Олександер Андроникович Відоменко вивчали творчість Шевченка та простежували життя його нащадків. Робота цих і багатьох інших людей отримала гідне вивершення у колосальній праці, виконаній Миколою Лисенком за більш як 30 років.
Багато цікавих, талановитих, працьовитих людей примножило славу Шевченкового роду, але також і рід як цілісність має неабиякий вплив на долі окремих людей. Під цим кутом зору, показовим є життя Валерія Анатолійовича Красицького. Доля не була прихильною до нього, життя давало більше випробувань і прикрощів, ніж радощів. Він був «пересічним радянським російськомовним ремісником від мистецтва». Знайомство з родичами по материнській лінії, усвідомлення своєї приналежності до великого славного роду трансформували Красицького. Він спілкувався з родичами-киянами, узяв участь в організації родинної громади «Шевченкові нащадки», художніх виставках, заснуванні «Фонду Т. Г. Шевченка». Вся ця діяльність піднесла його дух, наповнила почуттям власної гідності.
І таких прикладів — чимало. Серед талановитих членів Шевченкового роду не бракувало художників. Природно, вони зверталися до образу їхнього великого предка. Фотій Красицький, Дарія Бондар, Анна Шевченко й інші малювали портрети Кобзаря. Та з-поміж усіх Микола Лисенко виокремлює Якова Шевченка — молодого художника, чиє життя обірвалося трагічно рано: «Особливо своєрідно й талановито Яковом Шевченком виконаний портрет Тараса Григоровича. Багато митців малювали Шевченка, але не всі змогли передати духовну напругу і силу волі геніального поета так, як це зробив його родич — Яків Шевченко. На його портреті — поет без шапки, в кожусі, з твердим, несхитним поглядом. Така вдала інтерпретація — не від завченості прийомів, не від знання правил компонування обличчя на папері або розуміння людської психології, а від природного органічного зв’язку митця з поетом. З переказів нащадків відомо, що Яків також малював дуже красиві ікони».
Важливу частину книги складають світлини, які автор зібрав з архівів і приватних колекцій. По суті, за ними можна простежити історію українського фотопортрету — від портретів Йосипа Григоровича та Микити Григоровича Шевченків (кінець 70-х рр. ХІХ ст.), Варфоломія Григоровича Шевченка (1890) через урочисті родинні портрети, які робилися у спеціалізованих салонах-ательє. Люди на них — святково одягнені, виструнчені, для багатьох це була подія на все життя (кінець ХІХ — поч. ХХ ст.); крізь аматорські невиразні моментальні знімки підрадянських часів аж до сучасних кольорових фотографій Шевченків рід постає галереєю особистостей, в обличчя котрих ми пильно вдивляємося з надією розгадати магію цього роду.
Микола Лисенко заслужено пишається своїм родом, усіма людьми, котрі належть до нього, — як відомими діячами науки і культури, так і трудівниками в найрізноманітніших галузях. Він навчає нас цікавитися своїм родоводом, досліджувати долі близьких людей, а через них – відчувати кровну спорідненість із долею України. Свято спілкування із чудовими людьми, котрі «брали участь у розбудові нашої самостійної України, примножували та зберігали традиції; плекали українську культуру і мову; були послідовними і незалежними у свої національних переконаннях та ідеях» подарував нам Микола Павлович Лисенко — славетного прадіда правнук достойний.

Галина Костюк

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...