Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Tuesday, Dec. 12, 2017

Сепія в образотворчому мистецтві Шевченка

Автор:

|

Вересень 25, 2014

|

Рубрика:

Сепія в образотворчому мистецтві Шевченка
Т. Шевченко. Церква всіх святих у Києво-Печерській лаврі (1846)

Т. Шевченко. Церква всіх святих у Києво-Печерській лаврі (1846)

Мистецький талант Тараса Шевченка щасливо проявився у ранніх його роках життя та зробив його самого невмирущим майстром слова-поетом і майстром пензля — малярем. Як справжній народний поет і художник, Шевченко з глибокою людяністю та щирою любов’ю, дуже реалістично розкривав у своїх живописних і графічних творах життя простого українського народу.

Маляр утвердився як справжній знавець народного життя, його минувшини й, загалом, історії України. Він послуговувався різними мистецькими засобами й технікою — від рисунків, створених олівцями, до акварельних робіт й творів, виконаних олійною технікою. Художник створив високоякісні зразки живопису, використовуючи сепію — фарбу сіро-брунатої барви, що виготовлялася з морських молюсків.
Зараз сепія виробляється штучно. Цим кольором можна передати найтонші градації світлотіней у дуже широкому діапазоні. Отже, сепію маляр застосовував для ілюстрацій, пейзажів і портретів сучасників.
Шевченко почав малювати сепією під час навчання в Петербурзькій академії мистецтв. До цієї категорії малюнків належить «Визволення апостола Петра з темниці» (1836). У творі бачимо ув’язненого царем Іродом апостола Петра, котрого визволяє янгол Господній.
Шевченко мав сентименти до дітей і тому вдало попрацював над картиною «Хлопчик-жебрак, який хлібом годує собаку», за котру у вересні 1840-го отримав срібну медаль. Інший дуже цікавий малюнок художника – ілюстрація до повісті Миколи Гоголя «Тарас Бульба» (1841). На ній зображено зустріч батька із синами за хатою в саду, біля великого старого дерева, у присутності матері та дружини.
Через два роки з-під пензля маляра з’явилася робота «Сліпий». Інший варіант цього малюнка датується тим же роком під назвою «Бандурист». Сюжети обох малюнків передають слова однойменної поеми, яку Тарас написав наприкінці 1845-го в селі Мар’їнському. Персонажі в поемі, як і в малюнках, — старий козак, його донька Ярина та син Степан, котрий повернувся з турецької неволі додому сліпим і став кобзарем на вулиці. Жанрову сценку з життя українського селянства Шевченко зобразив на картині «Старости» (1844). Це — обряд сватання молодої пари.
Під час подорожі селами України у 1845-1846 рр. маляр створив такі роботи, як «Т. Шевченко малює селянське подвір’я», «В Яготині», «Косар», «Капличка», «Воздвиженський монастир у Полтаві», «Коло Седнева» та «В Решетилівці». Село Решетилівку, де маляр побував у серпні, він зобразив двічі. Обидва пейзажі виконано мішаною технікою – тушшю й аквареллю, де переважає сепія тонкого переходу від одного до іншого тонів.
Малюнок «Чумаки серед могил» був зроблений у квітні 1846 року в Седневі під час перебування Шевченка в маєтку Андрія Лизогуба. Самою сепією виконано і два малюнки «Андруші» (1845), в яких маляр майстерно передав лінійно-повітряну перспективу.
Мандруючи селами Полтавської губернії, Шевченко зупинився у поміщика Степана Самойлова, власника села В’юнища. Тут Тарас намалював картину «У В’юнищі», що ввійшла до альбому 1845 року. Чимало часу маляр присвятив українським монастирям. Також він удало зобразив «Чигиринський дівочий монастир», його архітектуру, хати та дерева поблизу нього. Малюнку притаманна легкість замальовок, артистизм і краса самої техніки виконання.
Влітку 1846-го Шевченко перебував у Києві, де познайомився з Миколою Костомаровим, Опанасом Марковичем, Михайло Максимовичем, Дмитром Пильчиковичем та іншими киянами. З будинку Сухоставського, що поблизу Хрещатика, художник виходив на вулиці міста, робив замальовки краєвидів, історичних пам’яток і околиць Києва. До числа малюнків, виконаних сепією, належить три — «Церква всіх святих у Києво-Печерській лаврі», «Васильківський форт у Києві» й «Аскольдова могила». Обстежуючи пам’ятки Київщини, Волині та Поділля, Шевченко у вересні-жовтні змалював «Синагогу», але в якій місцевості — не встановлено й досі.
Десятирічне заслання зі суворою забороною писати й малювати не зупинило Шевченкового бажання займатися образотворчістю, а навпаки — стимулювало. Від нього, як знаного художника, вимагалося багато замальовок різних місцевостей під час кількох експедицій, зокрема Аральської, яку організувало Військове міністерство у 1848-1849 рр. Будучи членом експедиції, Шевченко часто малював пейзажі аквареллю, а також сепією. Цією технікою він створив такі картини, як «Спорядження шхуни», «Шхуна «Костянтин», «Укріплення Раїм», «Казахи в юрті», «Біля вогню», «Хлопчик розпалює грубку», «Казахи», «Казахський хлопчик дрімає біля грубки», «Автопортрет», «Портрет невідомого з гітарою», «Портрет Хоми Вернара», «Укріплення Кос-Арал взимку», «О. Бутаков і фельдшер О. Істомін під час зимівлі на Кос-Аралі», «Шхуна «Костянтин» на ремонті» та ще кілька автопортретів. Малюючи киргизів і їхнє життя та побут, художник мав на меті професійно виконувати ці картини, академічно та досконало моделюючи тіла з анатомічно точною будовою у різних станах і рухах.
На початку другого періоду заслання Шевченко намалював на маленького формату аркуші картинку «Розп’яття» з метою збільшити її згодом для запрестольного образу, що мав бути приміщений у збудованому костелі в Оренбурзі. Тарас зобразив містичну смерть Ісуса Христа з двома розбійниками по боках. У темних відтінках майстерно передано бурю, яка зловісно тріпає білим полотном, що вкриває Христове тіло.
До релігійної тематики належать ще й такі малюнки маляра, як «Св. Апостол Петро», «Воскресіння», «Благословення дітей», «Самарянка», «Св. Себастіян» та інші. Послуговуючись однотонною сепією, художник створив досить складні композиції, в яких передано інтер’єри житлових приміщень казахів і засланців-поляків: «Шевченко серед товаришів», «Шевченко малює товариша», «Шевченко і байгуші», «Байгуші під вікном», «Киргизка», «Тріо», «Пісня молодого казаха», «Казахський хлопчик, що грається кішкою», «Щасливий хлопчик» і «Казашка Катя». Ця картина має ще й назву «Молитва за померлими» (1856-1857). Її художник виконав у Новопетровському укріпленні. На картині зображено вродливу дівчину в національному казахському вбранні. З-під тюрбана на плечі звисаює дві товсті коси. Лівою рукою вона затуляє світильник, вогник якого освітлює правий бік обличчя, рамена і груди та надгробок із прекрасним національним орнаментом. Композиція належить до найкращих картин у мистецькому доробку Шевченка.
Те саме можна сказати і про малюнок «Портрет Агати Ускової з донькою Наталею». Агафія Ускова — дружина Іраклія, коменданта Новопетровського укріплення – та двоє їхніх дітей Наталочка й Дмитрик відіграли благородну роль у житті Шевченка. Майор Іраклій дав художникові свободу малювати, а той часто бував у його сім’ї, любив його дітей, особливо сина Дмитра. Коли хлопець помер, горе Ускових було і горем Тараса, про що він писав у листі до А. Козачковського 1853 року.
У товаристві молодої та привабливої Агати Ускової Шевченко знаходив спокій і теплоту. Про добрі між ними взаємини поет писав: «Эта прекраснейшая женщина для меня есть истинная благодать Божая» (Лист до Б. Залеського від 9.10.1854). Бажаним гостем поет почувався і в Миколи Бажанова та його дружини Катерини. Вони співчували йому й навіть захищали від переслідувань. Усі три згадані поясні портрети художник малював із натури.
До самостійних Шевченкових творів сепійної техніки належать міфологічні й історичні композиції, насичені античними темами. Малюнок «Телемах на острові Каліпсо» зоображає героя давньогрецької епічної поеми «Одіссея» Телемаха, сина Пенелопи й Одіссея, котрий опинився в печері на острові, шукаючи батька. Градацію тонів у творі передано просто віртуозно.
За мотивом твору «Робінзон-Крузо» англійського письменника Данієла Дефо Шевченко створив однойменний малюнок улітку 1856-го. З-під пензля мистця постали ще й такі твори, як «Мілон Кротонський», «Умираючий гладіатор», «Нарцис і німфа Ехо», «Діоген» та інші. В останньому творі зображено давньогрецького філософа, котрий, за легендою, жив у бочці й пропагував ідею, що людина повинна бути задоволеною найменшими життєвими благами. Своє життя в засланні поет порівнював із «діогенівським», під час нього задовольнявся мінімальними засобами для свого існування.
Останній період заслання художника позначений винятковим прагненням до створення серії малюнків, в яких знову він реалістично показав життя і побут казахського народу, зокрема байгушів (жебраків). Ця тема хвилювала художника й часто повторювалася у його малярстві. На шляху до волі Шевченко побував у Нижньому Новгороді, де технікою сепії намалював Благовіщенський та Архангельський собори. Протягом двох останніх років свого життя Шевченко користувався сепією для створення підготовчих малюнків для офортів. Картини «Притча про робітників на винограднику», «Дві дівчини», «Старець на кладовищі», «Русалки», «Сама собі в своїй господі», «Вечір в Альбано поблизу Рима» належать до цієї категорії. Ще два малюнки Шевченка — «Хлопчик-натурщик» і «Натюрморт» — збагатили досить велике число його робіт, створених сепією, що внесли новаторство в українське образотворче мистецтво.

Павло Лопата

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...