Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Monday, Dec. 11, 2017

Щедрикове безсмертя: до 140-річчя уродин Миколи Леонтовича

Автор:

|

Листопад 30, 2017

|

Рубрика:

Щедрикове безсмертя: до 140-річчя уродин Миколи Леонтовича

«Щедрик» — всесвітньо відома українська щедрівка, яку записав та аранжував для хору композитор Микола Леонтович. Його визнання в Україні почалося 1916 року після виконання хором студентів Київського університету св. Володимира під орудою Олександра Кошиця. Європа почула цю перлину 1919-го у виконанні Української республіканської капели. В Америці твір уперше прозвучав 5 жовтня 1922 року в знаменитому «Карнеґі-гол» у виконанні Українського національного хору О. Кошиця. Того ж року в Нью-Йорку його було записано на платівку, яку випустила в світ корпорація «Брансвік», знову ж таки у виконанні Українського національного хору. 1923-го в час гастрольної поїздки цього колективу в Південну Америку «Щедрик» звучав у Бразилії, Арґентині, Перу, Чилі, Колумбії, Венесуелі, Кубі. У Мексиці, на арені «Пляса де Торос», його слухали 36 тис. осіб.
Та ще більшої популярності в США «Щедрик» набув 1936 року як колядка Carol of the Bells. У цій та інших інтерпретаціях для хорів та оркестрів мелодію нашої української щедрівки використали в багатьох рекламах і кінофільмах.
Надзвичайно оригільним є використання «Щедрика» в композиції для 12 віолончель. Американський гурт Pink Martini виконав його українською для альбому Joy to the World, баскетболісти NВA вистукали його ударами м’ячів, а американський підліток Кент Дженкінс — на пристрої з водогінних труб. Мелодія «Щедрика» стала позивним сигналом американських космічних кораблів «Шатл».
Мимоволі пригадуються слова композитора Пилипа Козицького, котрий казав, що «Щедрик» — «не тільки розкладка пісні, а самоцінний твір, осяяний промінням генія». Композитор Станіслав Людкевич запевняв, що «коли б Леонтович не написав нічого більше крім «Щедрика», «Дударика», «Ой пряду, пряду», «Козака несуть», «Гра в зайчика», і тоді його значення в історії української хорової музики було б назавжди запевнене».
Отже, не випадково «Щедрика» названо піснею ХХ ст. Та виникає питання про те, що ж знали на заокеанських берегах Америки композитора Миколу Леонтовича?
Вперше про автора «Щедрика» тут дізналися з книги «Історія української музики» Миколи Грінченка, виданої в листопаді 1922 року товариством «Спілка» в Києві. Однак, інформації про нього було дуже мало, тим більше, що таких книг видали лише 3 тис. примірників.
Об’ємнішим у ракурсі музикознавства було наукове дослідження «Музична спадщина Леонтовича» в якому М. Грінченко писав, що «як композитор він створив свій оригінальний стиль, свою власну музичну мову, свій творчий метод. Його музикальна правда не закута в канонах механічного переносу народних музично-фольклорних формул у свій музичний стиль».
Українському загалу хотілося знати більше про життєвий шлях композитора. Про це могли розповісти лише люди, котрі знали його особисто. Одним із них був композитор Михайло Гайворонський, котрий прибув до Нью-Йорку 1923-го і, створивши там музичну студію, дав їй ім’я Леонтовича, а згодом ще й організованому ним українському робітничому хору. Їхня зустріч відбулася 22 жовтня 1919 року в Кам’янці-Подільському. Під час розмови Гайворонський познайомив присутніх із своєю хоровою обробкою пісні «Журавлі» братів Богдана і Левка Лепких, після чого Леонтович зробив у його нотах кілька правок, а примутній там Кирило Стеценко обіцяв створити свою версію хорового аранжування. Згодом з’явилася його обробка «Чуєш, брате мій», в якій він замінив галицьке «видиш» на звучніше «чуєш».
Уже в Америці, пригадуючи ту зустріч, Гайворонський писав: «В Кам’янці-Подільському був тоді з нами відомий композитор Микола Леонтович, всіма прямо обожуваний і улюблений. Він тоді сказав мені, що мою пісню «Їхав стрілець на війноньку» записав у Тульчині від полоненого українського стрільця й, аранжувавши для однорідного хору, включив до збірника як народну пісню. І Леонтович, і Стеценко дуже зацікавилися стрілецькими піснями. Обидва вони дивувалися й раділи, що в Галичині створено нову військову пісню, не чужу, а свою рідну».
Музична студія ім. Леонтовича в Нью-Йорку почала свою діяльність 1924-го й діяла до 1936 року. Як запевняє її організатор, він виховував своїх учнів саме на зразках музики Баха, Моцарта, Леонтовича. Гайворонський був одним із перших, хто писав про композитора в своїх статтях, а 1928-го зі своїм хором записав на платівку його обробку пісні «Ой з-за гори чорна хмара встала».
Тисячам українських поселенців хотілося знати більше про підле убивство композитора. Деякі подробиці, що сталися тієї трагічної ночі стали відомі зі статті Михайла Тележинського, опублікованої 1928 року в «Українській ниві» в Варшаві. Тут вперше повідомлялося, що композитора застрелив чекіст. Та минуло ще багато літ, перш ніж стало відомо, що вбивцею композитора став Афанасій Грищенко, інформатор Теплицького ЧК.
Після першого виконання в «Карнеґі-гол» «Щедрик» переважно звучав лише у виконанні Українського національного хору Кошиця, а після його розпаду в серпні 1924-го виконавцями стали хорові колективи під орудою колишніх учасників національного хору: Юрія Кириченка (хор «Бандурист» з Нью-Йорка), Лева Сорочинського («Міщанський хор» у Роджерсі), Юрія Бенецького («Український хор» у Чикаґо), Григорія Павловського (хор ім. Кошиця у Філадельфії), Юрія Гассана («Боян» у Торонто). Виконували «Щедрика» й «Думка» з Детройту, хор ім. Лисенка в Джерзі-сіті), «Боян» у Ньюарку, «Канада» у Вінніпезі.
Значні зміни сталися після появи радіо. Напередодні Нового 1936 року мелодія «Щедрика» задзвеніла в ефірі у виконанні американського жіночого хору з англійським текстом і назвою Carol of the Bells. Це був колектив під управою Пітера Вільховського, котрий приїхав до США 1910-го разом із батьками, уродженцями Західної України. Здобувши музичну освіту, Пітер став дириґентом оркестру Національної компанії радіомовлення США. Оскільки мелодія «Щедрика» нагадувала музиканту гомін дзвонів, він зафіксував це в своєму тексті.
Того ж року на арені «Медісон-Сквер-Ґарден» у Нью-Йорку під час церемонії відкриття з’їзду Національної асоціації учителів музики «Колядку дзвонів», як називали її в Америці, виконав дитячий хор із 1,6 тис. осіб.
Перше видання колядки Carol of the Bells здійснила фірма Карла Фішера в рік її появи, а ще через чотири роки перевидала відразу в Нью-Йорку, Бостоні, Чикаґо та Далласі. Зауважимо, що в цьому виданні є посилання на автора музики. Так само зробили й видавці понад 50 каталогованих записів американських хорів.
У травні 1941 року Ліґа української молоді Північної Америки з метою увічнення праці видатного композитора Олександра Кошиця виступила зі закликом зібрати кошти та випустити в світ десять альбомів із обробками українських народних пісень. Записати їх мав створений зумисне для цього новий хоровий колектив. З великими труднощами намір вдалося втілити в червні 1943-го в Нью-Йорку. Загалом записали 27 пісень. «Щедрику» серед них місця не знайшлося, але було записано обробки пісень Леонтовича «В полі, полі плужок оре» й «Ой, від саду та й до моря».
1943-го, вперше в Канаді та США, було видано збірник із творами Леонтовича. Здійснила це друкарня «Українська книгарня» в Саскатуні. А вже 3 жовтня того року в газеті «Свобода» було опубліковано статтю «Повний збірник народних пісень М. Леонтовича» М. Гайворонського, яку автор закінчив словами: «Микола Леонтович із роду — попович, із фаху — учитель, за покликанням — дириґент і композитор, а як цілість: один із найкращих синів України».
1947-го Теодор Пройс видав у Чикаґо збірку пісень для мішаного хору, до якої включив новий варіант американізованого «Щедрика». Це була ще одна зі спроб створити новий варіант українського твору. Тут, як і в більшості видань, було вказано, що це українська колядка, опрацьована композитором Леонтовичем.
Нової хвилі виконання набув «Щедрик» після Другої світової війни, коли за океаном з’явилася велика когорта українських мистців, які з охотою приступили до керівництва раніше створеними хорами, чи то створювали нові. Серед них — «Думка» (Нью-Йорк), «Кобзар» (Філадельфія), «Український хор ім. Т. Шевченка» і «Дніпро» (Клівленд), «Дніпро» (Твін-сіті), «Сурма» і «Трембіта» (Детройт), «Трембіта» (Ньюарк), «Хор ім. М. Леонтовича» (Вінніпеґ), «Дніпро» (Едмонтон) та інші.

Анатолій Житкевич

About Author

Meest-Online

Loading...