Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Saturday, Feb. 24, 2018

«Саундже» — сонячний талант митців Ґрузії

Автор:

|

Вересень 06, 2012

|

Рубрика:

«Саундже» — сонячний талант митців Ґрузії

У театрі «Міленіум» 15 вересня ц. р. відбудеться ювілейний концерт леґендарного грузинського тріо «Саундже» — братів Ніко й Рауля Надірашвілі та Ґіа Асанашвілі. Продюсер і композитор — Сергій Душенковський. З ідеї поєднання праці та таланту грузинських музикантів і українського композитора й народилося це свято музики. У концерті візьмуть участь чотири покоління тріо «Саундже»: діти, онуки та правнуки зі своїм власним патріархом грузинської сопілки — леґендарним Ґеорґієм Надірашвілі. Тут поєднуються дві визначні дати: виповнюється 40 років тріо «Саундже» і 50 років — від початку виступів Ніко Надірашвілі на професійній сцені. А йому ж усього — 53.

У три роки став учасником Державного оркестру

Коли Ніко мав два з половиною роки, батько подарував йому спеціально для нього виготовлену невеличку саламурі й почав навчати його гри. І з першого ж дня хлопчик уже не бажав розлучатися з інструментом ні вдень, ні вночі. Результат — не забарився. Ніко було три роки, коли він зі сцени зіграв на саламурі народну пісеньку. Виконав її так майстерно, що публіка довго не хотіла відпускати маленького музиканта. Успіх був таким очевидним, що номер одразу включили до програми концерту Грузинського державного оркестру народних інструментів.

Ніко не потрібно було змушувати вчитися музики. Він робив це захоплено, без зайвих нагадувань. У п’ятирічному віці він досяг настільки вивершеного виконання, що зрівнятися з ним міг далеко не кожен музикант, який учився гри довгими роками. Виступи Ніко завжди збирали повні зали, на якому б рівні та для якого би соціального прошарку не організовувалися концерти.

Майстерність Ніко шліфувалася швидко, репертуар урізноманітнювався та поповнювався новими творами. Але й цього талановитому хлопчику було замало. Жага нових звершень допомогла йому оволодіти вільним виконанням музичних творів не тільки на одній, а відразу на двох саламурі. Популярність юного музиканта зростала в геометричній проґресії. Скоро Ніко — єдиного хлопчика — запросили стати солістом у всесвітньо відомому дитячому вокально-інструментальному ансамблі «Мзіурі». Це був той самий «Мзіурі», із якого вийшла на велику сцену Тамара Гвердцителі. Ансамбль мав шалену славу, зокрема, завдяки яскравій барвистості обдарувань Ніко.

Такий початок не є дивним. Консерваторією для Ніко та Рауля Надірашвілі стали їхні батьки. Доля подарувала хлопцям щастя народитися в родині професійних музикантів. Батько Ніко — Ґеорґій Надірашвілі віртуозно грав на саламурі, багато років був солістом-інструменталістом Грузинського державного оркестру народних інструментів. Власне, він був піонером гри на цьому старовинному інструменті.

Саламурі — грузинський духовий музичний інструмент на кшталт української сопілки. Він належить до перших народних музичних інструментів, тому й назва відповідна — «флейта пастуха». Сам по собі інструмент є невеличким — завдовжки 240—390 мм, має всього 5—7 отворів із лицьового боку й один — із тильного. Але яка поезія звучання! Солодкі, ніжні звуки — немов освідчення в коханні. І навіть смуток саламурі виплітає у світлий щем душі за чимось прекрасним, високим і чистим. Недарма з грузинської «сала мурі» перекладається як «привіт» або «та, що вітає».

Закоханість у музику в поєднанні з досконалою технікою гри на багатьох народних інструментах надихнули Ґеорґія об’єднатись із Шермаді Дагеашвілі й Буча Шаламберідзе у творче тріо. Це було перше тріо грузинських народних інструментів. Щирість вкладених у виконання почуттів і фаховість виконання творів надзвичайно швидко зробили гурт популярним. Без нього рідко коли обходились «Блакитні вогники» в Останкіно, а запрошення на гастролі надходили з усіх куточків тодішнього Радянського Союзу. Випущені фірмою «Мелодія» платівки розкуповувалися майже миттєво. Артисти стали першими грузинськими музикантами, яких запросив із гастролями на Кубу Фідель Кастро. Багато тбілісців пам’ятає Ґеорґія Надірашвілі і як багаторічного незмінного керівника музичних колективів міського Палацу піонерів. Він плекав зі своїх учнів особистостей, сформованих на національній культурі. Багато з них стало відомими музикантами, а ще більше — визначними для країни людьми: знаменитими артистами, виваженими в дипломатичній мудрості політиками, активними громадськими діячами.

…І скрізь поряд із батьком і дітьми була мама Ніко — Єва Бічінашвілі, теж музикант Грузинського державного оркестру народних інструментів. Вона досконало володіла пандурі — щипковим струнним інструментом. Батько навчав Ніко гри на саламурі, а мама свою закоханість у пандурі передала Раулю. Брати почали виступати разом. Трохи пізніше до них приєднався однокласник Ніко — Ґіа Асанашвілі. Батьки Ніко й Рауля, вражені музичним хистом хлопця, відкрили Ґіа прекрасний світ повнозвучності пандурі. Так 1972 року народилося тріо «Саундже» («Скарб»). Назву придумала мама Єва.

Усі хлопчики були віртуозами, тому перший же концерт не пройшов повз увагу музичної спільноти. Доти ніхто не наважувався відтворювати світову класику на грузинських народних інструментах, навіть високого класу професіоналам це видавалося неможливим. А хлопчаки із «Саундже» легко, наче граючись, виконували складні твори Россіні, Брамса, Монті, Веласкеса та Джорджа Енеску. Глибоке осягнення закономірностей поєднання основ народної творчості й класики дало всі підстави Міністерству культури Грузії дозволити зарахування тріо на роботу в Грузинську філармонію, коли його учасники ще були школярами. А з 1976 року вони стали професійним колективом. Юні музиканти тріумфально покрокували спочатку на вітчизняну, а потім і на світову сцени.

Після їхніх гастролей відкривалися авіапредставництва

Талановитість виконання, різноплановість репертуару, ориґінальність аранжування тріо нікого не залишали байдужими. «Саундже» виступали в Кремлівському палаці з’їздів, у Колонній залі Будинку спілок, часто гостювали на Всесоюзному телебаченні, у Центральній концертній залі Москви, у залі Московської консерваторії. Звідусіль надходили запрошення відвідати ту чи іншу країну.

«Їм підвладний будь-який репертуар», — казав про них композитор Отар Тактакішвілі, тодішній міністр культури Грузії. Преса відгукувалася захопленими публікаціями, їх називали «Диво-трійцею». А про Ніко писали як про «Паганіні саламурі», «Соловейка Кавказу», «Короля Саламурі». Вони об’їздили з концертами 56 країн, на найвищому рівні майстерності представляючи унікальні надбання грузинської музичної культури. «Аерофлот» забезпечував їм безкоштовні перельоти, тому що після їхніх тріумфальних гастролей деякі країни відкривали в себе представництва цієї авіакомпанії.

Ніко заледве виповнилося 19 років, а йому вже запропонували створити Великий оркестр народних інструментів Держтелерадіо Грузії. І він не тільки його створив, а й понад п’ять років був його художнім керівником. І це — поряд із гастролями тріо «Саундже».

Їх першими запрошували на закриті концерти

Здавалося б, попереду — тільки світова слава й нові творчі звершення. Їх запрошували на всі ви­­знач­ні події, у тому числі на закриті урядові концерти для видатних політиків. Вони грали для Індіри ґанді, Луїса Корвалана, Едварда Кеннеді, Хафеза Асада, Джиммі Картера та Марґарет Тетчер.

Та настали інші часи. Із розпадом СРСР народні хвилювання струснули й Грузію. Горів проспект Руставелі, розпочалися погроми, убивства. І нескінченні політичні баталії. Артисти залишилися без роботи й засобів для існування. Та рук не опускали. Ніко створив першу творчу приватну компанію, куди запросив усіх зірок театру й кіно. Провели два фестивалі — балетний і оперний. Але в умовах політичного хаосу та руйнувань люди не йшли на концерти. Тому, коли під час гастролей 1998 року в Сполучених Штатах тріо запросили продовжити контракт, а потім — і залишитися у США, артисти погодилися.

Було створене тріо «Саундже-2». Його склали двоє синів Рауля, Ніко та Ґеорґій, і син Ніко — Арчіл. Так народилася програма «Батьки і діти», з якою об’єднаний «Саундже» гастролював Америкою. Вони були першими з-поміж усіх колективів радянського й пострадянського періоду, які давали концерт перед приміщенням Капітолію у Вашинґтоні та в головній залі Організації Об’єднаних Націй, куди їх запросили виступити перед главами всіх держав — членів ООН на концерті, що символізував проводи другого та зустріч третього тисячоліть.

Музичні суцвіття, найчарівніші з часів Паганіні

До нинішнього концерту «Саундже» пролягла непроста дорога — через пошуки свого глядача на просторах іншої держави, яку обрали собі за другу батьківщину.

…Інколи й гадки не маєш, де тобі приязно всміхнеться доля. Оселившись у новому помешканні, Ніко, за давнім грузинським звичаєм, зайшов познайомитися з найближчими сусідами. І яким же було його здивування, коли дізнався, що Сергій Душенковський — не тільки професійний музикант, композитор, а ще й має великий досвід з аранжування музичних творів і власну студію звукозапису. Так почалася співпраця, результатом якої став перший записаний на американських теренах компакт-диск і створення концертної програми, з якою артисти планують ознайомити глядачів і з інших штатів.

Поряд із цікавими новими доробками музиканти подарують публіці й виконання деяких відомих шедеврів із минулих програм. «Родзинкою» вечора має стати участь у концерті солістки Київського оперного театру, лауреатки міжнародних конкурсів Любові Щибчик. Діалог саламурі Ніко та вокалу Люби об’єднав пошуки філософського сенсу буття та злет мрії про звичайне людське щастя.

Леґендарне тріо — Ніко і Рауль Надірашвілі та Ґіа Асанашвілі — знову йде на зустріч із глядачами. Як зі зовнішньої простоти вчинків щоденної порядності виплітаються мудрі рядки Вічної Книги, так і з невигадливих інструментів митці «Саундже» видобувають музичні суцвіття, можливо, найчарівніші з часів Паганіні. І в цьому — висока мудрість Вищого Задуму осяяння нашого земного життя таїною прекрасного.

 Надія Бурмака

About Author

MiCT

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...