Новини для українців всього свту

Saturday, Sep. 19, 2020

Розповідь про співачку Ірену Яросевич

Автор:

|

Травень 01, 2014

|

Рубрика:

Розповідь про співачку Ірену Яросевич

Ірена Яросевич

Я знов — тобі. Я знов — для тебе.
І хай простить мене земля —
Мені краси її не треба,
Коли тебе на ній нема.

Завжди, коли чуєш ці лагідні слова поетеси Ганни Чубач, десь звідтам, від самого серця, випливають звуки музики, на яку покладено ці рядки, нашого славетного композитора Богдана Весоловського та незабутній голос його першого кохання, а згодом відомої співачки, театральної акторки й кіноактриси Ірени Яросевич. Дивну долю дарував Бог цій людині.
Ірена Яросевич народилася 12 травня 1917 року в австрійському містечку Фройденталі (тепер м. Брунталь у Чехії), у родині священика Миколи Яросевича, котрий у ті роки був капеланом українських вояків австрійській армії. Мати Олена з роду Нижанківських — рідна сестра відомого українського дириґента, композитора та громадсько-політичного діяча Остапа Нижанківського.
Напередодні розпаду Австро-Угорщини та проголошення Західно-Української Народної Республіки родина Яросевичів повернулася в Галичину, де о. Микола якийсь час був капеланом українських січових стрільців, згодом — парохом у селах Сапогові та Брині, що біля Галича, а від 1926 року провадив службу в церкві однієї зі львівських лікарень.
У місті Лева на Ірину чекало багато несподіванок, успіхів і здобутків. Вона почала навчатися в гімназії сестер-василіанок, торговельній школі та Вищому музичному інституті імені Миколи Лисенка (1929-1939), у класі фортепіано свого двоюрідного брата — композитора й піаніста Нестора Нижанківського, а згодом захопилася вокальним співом і брала уроки вокалу у відомих оперних співачок Лідії Улуханової та Марії Сокіл.
Родинна спадковість досить швидко нагадала про себе. Розпочавши з навчальних вправ, вокалізів, народних пісень і романсів, Ірена швидко перейшла до вивчення оперних арій і згодом виступала в постановках опер «Фауст» Ш. Гуно (Маргарита), «Євгеній Онєгін» П. Чайковського (Тетяна) і дитячих опер композиторів Цезаря Кюї та Кирила Стеценка.
Але ще більше дівчину захопила модна на той час музика легкого жанру. Вибираючи колектив вона надала перевагу гурту «Капела Яблонського», або, як його часто називали, «Ябцьо-джаз». Саме там вона зустріла своє перше дівоче кохання — композитора-початківця Богдана Весоловського. Тож не дивно, що Ірена стала першою виконавицею його пісень, які часто вони виконували в парі, як-от танго «Прийде ще час», «Ти і твої чорні очі», «Усміх» тощо.
Цей гурт, у складі якого на той час виступали Леонід Яблонський, Богдан Весоловський, Анатолій Кос-Анатольський, Євген Козак, Степан Гумінілович, бував у багатьох містах і селах Галичини, а найчастіше — у Зелем’янці, Криниці й так званій Палатці курортного села Черче, що на Рогатинщині. Так, після одного з виступів Ірени, що відбувся тут 1936-го, газета «Діло» писала: «Треба їй ще доброї школи, бо насправді голосові спроможності в неї – величезні. І шкода було б, якби такий голос пропав безслідно».
На жаль, 1938 року Богдан Весоловський виїхав до Відня для продовження навчання. Гадалося, що то буде ненадовго, а вийшло інакше, бо вже у вересні наступного року на Галицьку землю прийшли більшовики. Так і обірвалася не тільки пісня, але й кохання.
Ірені не залишалося більш нічого, як шукати іншого колективу. Тож восени 1939 року вона стала солісткою популярного польського гурту «Тео-джаз» під орудою Генриха Варса. Щоправда, тут співачка виступала під псевдом «Рената Богданська». «Тео-джаз» працював при новоствореній Львівській філармонії, і, згідно з розпорядженням нової влади, у серпні 1940-го його було відправлено на гастролі за маршрутом Одеса-Київ-Курськ-Москва-Ленінград-Ярославль-Львів. Під час виступів у Києві співачка вийшла заміж за соліста гурту Гвідона Боруцького. То було дивне одруження, бо після того, як її обікрали в Одесі, наречена йшла до ЗАГСу в артистичному костюмі й босоніж.
У березні 1941-го колектив виїхав у свою другу гастрольну подорож містами Тбілісі, Єреван, Баку, Москва, Свердловськ і Челябінськ. Дивно, але в Москві співачці дозволили записати на грамплатівку пісню «Перший знак» Г. Варса. Однак це відбулося за умови, що вона виконуватиме її російською мовою. У Челябінську гурт захопила звістка про початок війни.
Слід сказати, що й до того гурт долав чимало перешкод, пов’язаних із погодними умовами, а тут ще й далися взнаки голод і транспортні труднощі — артистам довелося 11 місяців жити в товарному вагоні, мандруючи від Пензи через Фрунзе, Сталінабад, Омськ, Бухару до Ташкента.
Ще восени 1941 року Ірена стала членом мистецької одиниці військового формування Владислава Андерса, що було створене в Радянському Союзі з числа польських полонених вояків. Їй було присвоєне звання поручика Війська польського та зачислено до створеного 1942-го ансамблю-театру «Польський парад», у складі якого вона пройшла через Узбекистан, Киргизстан, Іран, Ірак, Палестину та Єгипет аж до Італії, де після переможного бою при Монте-Касіно взяла участь у виконанні легендарної пісні «Червоні маки на Монте-Касіно» Фелікса Конарського.
1946-го Ірена Яросевич вийшла заміж за Владислава Андерса, котрий був на 25 років старший за неї. Після війни подружжя оселилося в Англії. Відтоді артистична діяльність Ірени Яросевич-Андерсен протікала в польській еміґрації, музичну потугу якої представляли Г. Варс, Ф. Конарський, М. Гемар і інші. Виступаючи під псевдонімом «Рената Богданська», співчака виконувала їхні старі та нові пісні на концертах і по радіо «Свобода» та «Бі-бі-сі». Значна частина цього репертуару була записана на грамплатівки.
Шлюб із генералом Андерсом зробив її національним символом. У Лондоні Ірена стала першою леді польської діаспори. Як стверджують деякі музичні діячі, її вважали іконою вільної Польщі. Ірена Яросевич, чи то Рената Богданська, з тріумом виступала у Великій Британії, Франції й Ізраїлі. Вона виконала понад тисячу пісень, близько сотні з яких було наспівано на платівки. 1948 року, як кіноактриса, вона знялася у фільмах «Велика дорога» та «Незнайомець у Сан-Марино».
Ірена Яросевич ніколи не приховувала свого українського походження, але дбагатолітнє перебування в таборі польської еміґрації й одруження з видатним польським діячем, що збіглося з піком загострення українсько-польських етнічних конфліктів, притаманних першій половині ХХ ст., дещо звузили коло її спілкування з українцями. У 1960-х рр. вона неперевершено виконала в супроводі оркестру Генриха Нойберта дві пісні Богдана Весоловського «Я знов тобі» та «Було високе чисте небо». Їх було включено до авторської платівки композитора «Мрії». Іншим разом співачка взяла участь у випуску платівки «Мій рідний край», наспівавши народну пісню «Ой, ходить сон», «Човен хитається серед води» Романа Купчинського, а разом із Володимиром і Лесею Луцівими – виконала «Тихо над річкою» та популярну на той час в Україні пісню «Як впаде в Чорногорі» Олександра Білаша.
У 1950-х рр. Ірена разом із чоловіком кілька разів відвідувала свою сестру Таню й брата Анатолія, котрі проживали в Нью-Йорку. Зрозуміло, що з не залежних від неї причин із концертами вона там не виступала.
В останні роки життя Ірену Яросевич-Андерс було відзначено багатьма польськими урядовими нагородами. 2007-го президент Лєх Качинський нагородив її Орденом відродження Польщі, а через рік присвоїв їй військове звання капітана. Померла співачка 29 листопада 2010 року в Лондоні, де її й було поховано. А 21 травня 2011-го її останки перепоховали на військовому цвинтарі Монте-Касино, біля могили чоловіка, котрий помер 1970 року, у день народження дружини. Їхня донька Анна-Марія Андерс, котра живе в Бостоні (штат Массачусетс), розповідала, що мама ніколи не заперечувала того, що вона – зі Львова й української родини.
І все ж це ім’я повертається в Україну, бо її внесок в українську пісню — помітний і значущий. Багато зробили для цього професор Львівської музичної академії імені М. Лисенка, фахівець галицької ретро-музики Олександр Зелінський і виконавець галицького ретро Орест Цимбала. Значне дослідження про неї здійснив британець українського походження, журналіст за фахом Богдан Нагайло. Нещодавно він, відшукавши україномовні записи співачки, уривки з кінострічок і досі не відомі фотографії, репрезентував свій документальний фільм «Рената Богданська». Посприяла цьому й книга колишнього депутата Верховної Ради трьох скликань, Надзвичайного і Повноважного посла України в Канаді Ігоря Осташа «Бонді, або повернення Богдана Весоловського», рік тому видана в київському видавництві «Дуліби». Зауважимо, що з презентацією цієї книги автор виступив не тільки в Україні, а й у містах Канади та США.
Виконані співачкою українські пісні включено до Золотого фонду української естради. Вони ще довго хвилюватимуть серця людей своїми романтичними поривами, душевністю та мелодійністю.

Анатолій Житкевич

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply