Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Thursday, Oct. 18, 2018

Загублене стародавнє українське місто Червоногород

Автор:

|

Липень 14, 2016

|

Рубрика:

Загублене стародавнє українське місто Червоногород
Усе, що залишилося від Червоногородського замку

Усе, що залишилося від Червоногородського замку

Не шукайте Червоногород у списку міст і сіл України — даремна праця. На сучасних мапах знайти його проблематично, хіба що вони дуже докладні. Від колись велелюдного міста залишилися лише вежі колишнього палацу, пустка старого костелу й офіційна назва «урочище Червоне».

Трішки історії
Коли виникло місто, достеменно невідомо. Але люди тут живуть із непам’ятних часів. Першими були мисливці на мамонтів. Бо в колишній наявності цих волохатих велетнів сумнівів немає. У Заліщицькому краєзнавчому музеї можна побачити уламок бивня одного з них, знайдений 1985 року при будові гіпсового заводу біля потоку Поросячка. Разом із бивнем знайшли два мамонтові зуби, фрагменти лопатки та ребра.
В урочищі «Червоне» жили й носії трипільської культури (V-II тис. до Р. Х.). Сліди їхнього поселення виявила археологи з того ж Заліщицького краєзнавчого музею.
У ІХ ст. тут могло бути якесь дерев’яно-земляне укріплення. В тому, що тут з’явилося поселення, нічого дивного немає, бо місце — дуже зручне: до Дністра — 4 км долиною річки Джурин. Ця височина майже з усіх боків охоплена петлею цієї річки. Навіть рову з водою копати не треба.
Червоногород був столицею краю, владу над яким отримали від великого князя литовського Ольгерда брати-князі Корятовичі. 1331-го вони заснували тут римо-католицький монастир отців-домініканців. 1351 року Ольгерд вирушив у похід, аби приборкати свого небожа князя Федора Корятовича. Той утік в Угорщину, а Ольгерд позаймав усі його «городи».
У 1395-1400 рр. Червоногород належав відомому на Поділлі польському магнатові Спиткові з Мельштина. Місто він отримав на підставі жалуваної грамоти Володислава II Яґайла (1395). Після загибелі Спитка у битві з татарами на Ворсклі 1399-го король викупив Західне Поділля у вдови Спитка.
За правління Теодора Бучацького Червоногород отримав статус «королівського міста» (1434). З утворенням Подільського воєводства з центром у Кам’янці (1435) у його складі з’явився Червоногородський повіт. Містечко протрималося в статусі повітового аж до 1774 року.
Упродовж усього ХІХ ст. містом володіли Понінські. На початку ХХ ст. Червоногород перейшов до князів Любомирських, котрі стали останніми власниками поселення. Але вони недовго тішилися своїм романтичним маєтком, бо незабаром почалася Перша світова війна.

Трішки порад
Потикатися на екскурсію до Червоногорода без власного авто — справа ненадійна. Від районного центру Заліщики до села Нирків автобус ходить лише двічі на день. Більшість відвідувачів дістаються Червоногорода, їдучи з Тернополя. Ті, хто сплавляються Дністром, роблять це пішки.
Якщо ви дісталися червоногородського «кратера», обов’язково зупиніться на його краєчку, щойно вашому погляду відкриються вежі замку. І не лише тому, що тут можна зробити чудові світлини. Поруч є ще одна місцева родзинка, про яку чомусь зовсім не згадують ні путівники, ні звіти мандрівників-туристів.
Це — скелі, що складаються з безлічі гіпсових кристалів. У променях сонця вони сяють, як якась коштовність. Аматорам екстриму настійливо не радимо дряпатися на ці каменюки, порода ця надзвичайно крихка. Що дозволяє привезти додому мінералогічний сувенір.
Праворуч від дороги, що веде в долину, розташований цвинтар, а на ньому — дві напівзруйновані споруди. В одній легко вгадується типова для Галичини та Поділля цвинтарна капличка. А от архітектура другої — абсолютно незвична. Походження топоніму «Червоногород» стає зрозумілим дорогою до замку. Тут майже усе червоне. І земля, і навіть мурашники, що визирають з-під трави.

Від замку до палацу
1430 року власником Червоногорода стає польський магнат, староста Кам’янця Теодор Бучацький-Язловецький. Він відбудовує та зміцнює старі дерев’яно-земляні укріплення, фундує домініканський кляштор із костелом Св. Миколая.
Дехто стверджує, що у 1576-1579 рр. на службі у власників Червоногороду перебував Михайло Хмель (Хмельницький) — батько знаменитого гетьмана. Він начебто одружився з матір’ю Богдана саме в цьому замку. Останнє аж ніяк не завадило Михайловому нащадку 1648 року взяти Червоногород на шаблю та незле пограбувати місто.
Але козаки Хмельницького штурмували вже не дерев’яне, а солідне муроване укріплення, зведене 1615 року львівським каштеляном Миколаєм Даниловичем. Як головну робочу сили на будівництві замку господар використав полонених кримців.
1672 року яничари султана Мехмета IV здобули замок. Під час майже 30-річного панування на Поділлі османів місто стояло пусткою. Коли ці землі повернулися до складу Речі Посполитої, довелося обживати руїни.
1772 року (перший поділ Речі Посполитої) Червоногород був центром однойменного повіту Подільського воєводства. Але 1774-го нова австрійська влада перенесла адміністративний центр до Заліщиків.
1763 року Марія-Терезія розпорядилася почати військово-топографічне картографування імперських земель. До цього докладної мапи Габсбурзьких володінь не існувало. Проект реалізували вже за Йосифа II. В історію картографії він увійшов як Josephinishe Landesaufnahme. Мапу коронного краю Королівства Галичини та Лодимерії створювали в 1779-1782 рр., вона отримала назву «мапа фон Міга» — за прізвищем інженера обер-лейтенанта квартирмейстерства австрійського генерального штабу, котрий керував проектом. Є на цій мапі і Червоногород, де детально позначено чотирикутний замок із наріжними вежами й однією надбрамною, садиби мешканців і костел Вознесіння Діви Марії.
1778-го Червоногород придбав князь Кароль Понінський. На той час місцевий замок жодного оборонного значення вже не мав. Його використовували винятково під резиденцію. 1820 року п. Понінський звелів розібрати дві з чотирьох замкових веж і частину стін. Отримане каміння пішло на спорудження палацу. Калікст Понінський, син Кароля, вирішив, що вцілілі замкові вежі надто занизькі й «не ґонорові». Тож наказав їх знести, а натомість звести нові, у неоготичному стилі.

Останні дні Червоногорода
Асфальт виводить до самісінької брами дитячого оздоровчого табору «Ромашка». Тут можна припаркувати авто, а далі йти пішки. Найпростіше потрапити до замку через територію табору. Колись екскурсанти так і ходили. Але віднедавна стороннім швендяти «Ромашкою», коли в таборі є діти, — зась. А от восени, взимку та навесні брама табору зачинена.
Стежка виводить до руїн костелу, біля якого — надгробок із польсько-українським написом про жертви якихось подій лютого 1945 року. Далі потрапляєш на територію замку. Від нього залишилося лише півтори вежі. Донедавна було дві, але 2013-го половина однієї завалилася.
До початку 1980-х рр. пам’ятка була у значно кращому стані. Навіть залишки палацу зберігалися. Більшу частину споруд Червонограду знищили у 1960-1970-х рр., коли якимось партійним мудрагелям на гадку спала «геніальна» ідея використати колишнє село, млин і палац замість каменоломень.
Найцікавіше, що як тоді, так і тепер ц. пам’ятку держава не охороняє! Комплекс «замок-костел» наразі належить Українській автокефальній православній церкві, але навіть якихось консерваційних робіт номінальні власники не ведуть.

Загадка водоспаду
Джуринський (він же — Червоногородський) водоспад є найбільшим рівнинним водоспадом України. Він складається з трьох каскадів загальною висотою 16 м і шириною до 20 м. Знайти йогодуже просто. Варто зщупинитися і прислухатися. Реве водоспад нівроку. Існують принаймні три версії його генези:
* «батьками» водоспаду стали яничари султана Мехмета IV, коли османи обложили Червоногородський замок, їм дуже дошкуляли води Джурина, що велетенською петлею огинав пагорб із фортеці. Аби осушити річище, турки нібито підірвали скелю й пустили води Джурина іншим руслом;
* водоспад виник на початку ХІХ ст., коли укріплений замок перебудували в палац. Тоді ж довкола палацу розбили величезний ландшафтний парк. Як елемент парку і створили водоспад;
* прорив перемички між «паралельними» ділянками річища був природним, і водоспад виник без людського втручання.
Водоспад і справді виник відносно недавно і справді внаслідок зміни річища Джурина. Та перші дві версії викликають великі сумніви. Туркам не потрібно було витрачати купу пороху й зусиль, аби відвести річку. Червоноградський замок на той час міг протистояти лише загонам без важкої артилерії. Для османської армії замок мав би вартувати лише кількох залпів важких гармат.
Версія з декоративним водоспадом — також безпідставна. Доказом цього є вже згадана «мапа фон-Міґа». На ній бачимо абсолютно повноводну петлю Джурина. Річище висохло десь у другій половині ХІХ ст.
Найімовірніше власникам поселення потрібен був млин. І що більший перепад рівнів води, то потужнішим він буде. З цією метою, мабуть, і «розділили» Джурин. Частину води пустили старим річищем, а частину — через новостворений водоспад. Саме використання енергії води для роботи млинів і стало основною причиною створення Джуринського водоспаду.

Дмитро Полюхович, «Збруч»

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...