Новини для українців всього свту

Sunday, Jul. 21, 2019

Як працює один із найстаріших водяних млинів України

Автор:

|

Червень 19, 2019

|

Рубрика:

Як працює один із найстаріших водяних млинів України

Ігор Новоселицький

На Авратинських пагорбах, біля с. Щаснівка Тернопільської області бере свій початок річка Збруч. Проходячи трохи більше, ніж 70 км вниз за течією, його води набираються сил, щоб привести в рух скрипучі механізми млина в Сатанові. Ці майже інтимні стосунки людини з природою, що дає відраду, надію і хліб, виниклу тут наприкінці XVIII-го — початку XIX ст. і зберігаються досі. Переживаючи, втім, не найпалкішу свою фазу.
Про багате єврейське минуле Сатанова нагадує лише відреставрована синагога-фортеця. Одна з місцевих леґенд ґрунтується на типово фольклорною логіці: свою назву Сатанів отримав через велику кількість євреїв, котрі жили тут. Мовляв, страшно далекі вони були від православних традицій, отже, приятелювали зі Сатаною.
Насправді диявол здружився з іншими: після «червоних» революцій і кривавих воєн в Сатанові не залишилося жодного юдея. Синагога тепер слугує музеєм, пам’ятником архітектури державного значення. Старе єврейське кладовище поросло бувальщиною і високою травою.
Руїни місцевої фортеці і міської брами — деякі збережені артефакти, що відсилають до нетривіального минулого крихітного Сатанова. Але головний, мабуть, із них — млин, що не припиняє свою роботу впродовж останніх двох століть.

Розпродаж «Україна»
Дерев’яні підлоги меланхолійно скриплять. Викликають повагу столітні сходи, масивні балки та перекриття. Щоб потрапити в минуле, не обов’язково сідати за кермо футуристичного DeLorean із трилогії Роберта Земекіса.
На сатанівському млині час зупинився. Не лише метафорично. На стіні в конторському її приміщенні навічно застигли іржаві ходики «Маяк» із репродукцією «Ранку в сосновому бору» Шишкіна, що ледь проглядає.
Тут приємна прохолода, як у винному погребі. Ніс лоскоче чудовий букет, в якому злилися запахи дерева, борошна, зерна, кукурудзи, побілки, пилу, вогкості, пташиного посліду і, здається, мишей.
Цей антураж захоплює кожного, хто опиняється тут уперше. Але не викликає пієтету у Ігоря Новосілецького, 30-річного жителя Сатанова. З млином у нього особливі порахунки. Те, захоплює туристів, Ігоря не вражає. Для нього це — буденна і, як він сам зізнається, не надто улюблена робота.
В усіх приміщеннях старого млина встановлені старі радянські таблички з нагадуванням про техніку безпеки
Останні кілька років Ігор — директор та єдина штатна одиниця млина, що дістався йому від батька.
«Млин був у колгоспі «Україна», — розповідає він новітню історію пам’ятки Сатанова. — Потім «Україна» занепала, її взялися розпродувати. Хто дужий — забирав землю. Хто слабший — трактор. А хто ще слабший — залишався без нічого. Мій тато вирішив купити млин на умові, що буде працювати доти, доки зможе, або доки не розвалиться.
Попередній досвідчений мірошник, котрий працював тут, кілька років тому став калікою. Так для Ігоря почалося нове життя. «Той мельник напився і скло розбив рукою. Вона у нього після цього, як у дитини стала, — всохлася. Так я сюди й попав, випадково. Мене тато попросив тут на жорнах помолоти. А потім я докупив сучасного обладнання на 5 тис. USD і взявся працювати, — згадує парубок.
Довелося йому встановити і камери відеоспостереження. Час від часу на млин залазять місцеві пияки.

Хлібна симфонія
У вільний від роботи час Ігор Новосілецький не схожий на мірошника. Джинси, кросівки Reebok, поло з логотипом Lacoste, зачіска майже під нуль і зухвало відстовбурчені вуха — його можна більше уявити членом клану футбольних фанатів, а не носієм стародавньої професії. Ігор знає про механізми млина все. Каже, що відчуває його, як шофер автомашину. Знає, коли потрібно піддати «газу», а коли — скинути оберти.
«Це турбіна — серце водяного млина, — підводить господар нас до важкого валу, який використовує напір Збруча. — Зараз знімаю турбіну з гальм. Вал запускається через поштовх води та набирає обертів.
Старий млин вмить оживає і наповнюється сенсом. Стіни і підлоги вібрують. Механізми, що прокинулися, стукочуть, скриплять, клацають і гуркочуть — ця симфонія залишається майже незмінною впродовж 200 років. Найстаріший збережений тут верстат — 1928 року. Він очищає зерна від лушпиння.
«А в цей ківш засипаємо зерно, — показує п. Новосілецький процес появи борошна. — Спершу — система грубої очистки. Забирається полова. Потім йде в станок із дрібною очисткою. Зерно попадає в льох. Там — іще одна очистка. А за допомогою системи елеваторів продукція потрапляє в станок. У першій парі валків подрібнюється приблизно на чотири частинки. Звідси зерно йде елеватор та горище, де ділиться на манку, ґрис і борошно.
На горищі потрібно уважно під ноги дивитися, щоб не провалитися в дірки між перекриттями. Скільки млинові років, у Сатанові не знає ніхто. Відомо, що останню велику її реконструкцію провели 1933-го. «Споглядаючи на принципи побудови, враховуючи перекази, можна сказати, що млин з’явився наприкінці XVIII-го, можливо на початку ХІХ ст. Гадаю, що це — найдавніший постійно діючий водяний млин не лише Хмельниччини, але й, можливо, всієї України, — розповідає Сергій Білоус, фахівець архівної справи місцевої сільради.
Наприкінці ХІХ ст.. в Сатанові працювали сім вітряних і водяних вітряків. Той, що залишився, — найстаріший і напотужніший. «Сатанів був прикордонним форпостом, — ділиться п. Сергій. — До приєднання Західної України 1939 року тут проходив кордон між СРСР і Польщею. Млин збудували євреї».
В перші десятиріччя радянської влади він виконував не властиві йому функції. На ньому збудували турбіну, яка забезпечувала струмом прикордонну заставу. Вона розташовувалася поруч. «Це сьогодні ми пішли до крамниці і купили буханку хліба, — продовжує п. Білоус. — А сто та навіть п’ятдесят років тому хліб випікала кожна господиня вдома. А щоб мати добрий хліб, треба мати добре борошно. Для цього був потрібен гарний млин».

Тимчасовий гість
Зараз Ігор Новосілецький мріє про менш клопітний і більш прибутковий бізнес. Свою високу місію хранителя історичного млина він не усвідомлює. Але ще знаходить сили і мотивацію обслуговувати всю околицю. «Люди привозять зерно з усього Городоцького району, — розповідає молодик про свої будні. — За світловий день можу переробити приблизно 2,5 т сировини. Кожен клієнт записується в чергу та приїжджає у свій час. Орієнтовано на одного витрачаю годину, якщо він привозить три центнери».
Помолоти 100 кг зерна коштує замовникові в 50 грн. Така ціна п. Ігоря цілком влаштовує — він тут єдиний працівник, а виробництво багато в чому ґрунтується на безкоштовній енергії Збруча. Тут можна було б проводити платні екскурсії, але складно отримати дозвільні документи, щоб розширити спеціалізацію підприємства.
Ігор Новоселицький згадує, що у нього була навіть ідея поставити трансформатор, щоб за допомогою водяної турбіни виробляти електроенергію та заробляти на ній. Але для отримання ліцензії потрібні колосальні гроші. «Там тільки на хабарі треба десь 1,5 млн грн», — махає він скрушно рукою.
Мірошник ніби відчуває, що тут він — лише тимчасовий гість, якого переживуть і води Збруча і колеса, яку річка приводяться в рух. На сатанівському млині висить символічний замок, тому пробратися злодіям досередини неважко. Млин збудували в зручному місці, де потік Збруча досягає достатньої сили, щоб запустити турбіну.
Впевненості в тому, що останній із решти млинів Сатанова незабаром не зникне, немає. Але на запитання, яке майбутнє його чекає, Сергій Білоус відповідає з обережним оптимізмом: «Гадаю, що краще зробити гарну туристичну атракцію. Щоб люди побачили, як працював млин кілька сотень років тому. Щоб побачили ці старі механізми, та почули їхні звуки. Коли по ньому йдеш, відчуваєш, що потрапив у минуле. Переживаєш такі приємні відчуття причетності до свого минулого. Гарного минулого України».

Євген Руденко, УП

About Author

Meest-Online

Loading...