Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Saturday, Oct. 20, 2018

Як Кременець почувається у статусі міста обласного значення

Автор:

|

Жовтень 27, 2016

|

Рубрика:

Як Кременець почувається у статусі міста обласного значення

Кременець

Галицько-Волинський літопис згадує про Кременець 1227 року. Тепер невелике, затишне і напрочуд зелене місто витягнулося поміж Кременецьких гір уздовж центральної вулиці, а тому чи не всі пам’ятки тут поряд: будинки-близнята, найстаріший в Україні ботанічний сад, від якого свою історію веде столичний, Єзуїтський колегіум…
Немов оберігає спокій Кременця гора Бона, де збереглися руїни стародавньої фортеці. Названо гору на честь правительки Речі Посполитої італійського походження Бони Сфорци, котра в ХVI ст., володіючи містом, зажила собі там слави жінки-Дракули… Хоча історики наполягають на тому, що польська королева ніколи в Кременці не була. У місті ви почуєте багато легенд і переказів, пов’язаних із його історією.
Кременець з давніх давен був одним із осередків європейської духовності й культури. Про це нагадує також будівля колишнього Єзуїтського колегіуму, де свого часу була розташована вища Волинська гімназія, а згодом — ліцей, на базі якого постав Київський національний університет ім. Т. Шевченка. У теперішній залі ім. Гуго Колонтая, який вирізняється чудовою акустикою, виступав із концертами Ференц Ліст. Зараз у старовинних стінах — обласна гуманітарна академія ім. Т. Шевченка. До речі, в Кременці український національний геній почав писати свого знаменитого «Варнака».
Місто подарувало світові генія польської літератури Юліуша Словацького та корифея української музичної класики Михайла Вериківського й інші знакові постаті, менш відомі широкому загалу. Тут народилися єврейський просвітитель Іцхак Бер Левінзон, американський скрипаль Ісак Стерн, українські письменники Юрій Покальчук і Галина Гордасевич. У Кременці розпочинав свій літературний шлях Улас Самчук. Мальовничими краєвидами цього краю захоплювалися Оноре де Бальзак, Гуго Колонтай, Микола Пржевальський і Максим Рильський.
Багато цікавого про місто можна дізнатися в музеях гуманітарної академії та Кременецькому районному музеї, який зараз набуває нового звучання щодо спілкування з відвідувачами. Він без перебільшення стає «живим» через численні майстер-класи, цікаві зустрічі та виставки. Якщо говорити про архітектуру міста, то кожна вуличка Волинських Афін — адже саме так ще величають Кременець — має свій шарм: від козацького до прованського. Архітектура не схожа на галицьку. Якщо можна так сказати, вона легша та повітряніша.
У Кременці тісно переплелися українська та польська культури. Зараз їх єднає не тільки спільне минуле, а й літературно-мистецький форум «Діалог двох культур», який відбувається в музеї-садибі Словацьких уже 12 років поспіль. Добре, що завдяки польській стороні музей належно облаштований, чого, на жаль, не скажеш про родинний будинок Михайла Вериківського, котрим в Україні особливо не переймаються.
Торік Кременець отримав статус міста обласного значення, але це аж ніяк не посприяло вирішенню фінансових проблем. Про українсько-польську історію також нагадують таблички на кав’ярнях і крамницях обома мовами. Безперечно, це свідчить про те, що туристи зі сусідньої держави — часті гості у Кременці. Активно діє тут і польське товариство.
Окрема тема — храми. Старовинний костел святого Станіслава та Богоявленський жіночий монастир, Собор святого Миколая та Покровська, або, як її ще називають, полкова церква — збудовані в різних стилях і належать до різних конфесій, але в Кременці немає міжконфесійних чвар. Місто просто живе і дарує свій позитив тим, хто сюди приїжджає, щоб відпочити від енергетичної тисняви великого мегаполісу і з розумом провести час.

Лариса Осадчук, «День»

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...