Новини для українців всього свту

Tuesday, Jul. 16, 2019

Відголосок Київської Русі. Найстарішою святинею Овруча є храм Святого Василія

Автор:

|

Червень 14, 2012

|

Рубрика:

Відголосок Київської Русі. Найстарішою святинею Овруча є храм Святого Василія

В Україні тільки в трьох містах збереглися храми часів Київської Русі: у Києві, Чернігові й Овручі. Уперше Овруч згадується в літописі під 977 роком. Тоді відбулася битва між синами князя Свято­слава, Олегом і Ярополком, у якій переміг Ярополк.

Несподіване явище

Дерев’яну церкву Св. Василія Великого в Овручі побудував 997 року князь Володимир, прийнявши християнську віру. Через 200 років — 1190-го — на тому ж місці Рюрик Ростиславович, який за літописом був «неситий до будівництва» та носив у хрещенні ім’я Василій, звів златоверхий кам’яний храм, розписаний фресками. Автором проекту вважають давньоруського зодчого Петра Мілонега. Вивчення залишків храму під час відбудови, а особливо пізніші дослідження вчених, додали впевненості в цьому висновку. Час Рюрика Ростиславича — це епоха, коли князі, розуміючи згубність усобиць, уже мріяли про єднання Русі. Вони дивилися на Софію Київську з її пишністю та хотіли спорудити щось схоже хоча б у малій формі. Для цього тип шестистовпного храму, що на межі ХІ—ХІІ століть прийшов на зміну соборам, подібним до Софії, уже видавався надто суворим. І от архітектори розробляють новий тип храму, що поєднує невеликі форми з пишнотою часів Ярослава Мудрого, коли Русь іще була єдиною. Собор у Овручі був одним із таких нових за стилем храмів, але унікальним у багатьох деталях, зокрема в тому, що мав дві вежі зі сходами на другий поверх: для церков Київської Русі ХІІ століття це — несподіване явище.

Шлях до відродження

Храм двічі руйнували татаро-монголи, а 1321 року він був повністю знищений литовцями. Згодом поміж людей пішли чутки, що іноді вночі на руїнах храму можна почути янгольські співи, відчути запах ладану та побачити Божу Матір із Миколаєм Чудотворцем. Було вирішено спорудити тут малу дерев’яну церкву. Та невдовзі вона згоріла. Тоді поставили ще одну, але її наприкінці XVІ століття спалили козаки. Третю зведену тут дерев’яну церкву було розібрано 1784 року, коли запідозрили, що ось-ось упаде частина давніх склепінь кам’яної споруди. Обвал таки відбувся, проте пізніше — 1842-го. 1860 року було розпочато збір коштів на заходи зі збереження залишків давньої святині. Овручани тоді вважали її збудованою ще за святого князя Володимира. Планувалося поставити біля руїн кам’яну каплицю, а самі руїни — укріпити належним чином. Але заплановані заходи вдалося реалізувати лише частково: 1876 року збудували каплицю, а руїни вкрили дерев’яним шатром.

На початку ХХ століття церкву вирішили відновити. 1903-го Імператорська археологічна комісія звернулася до духовенства з проханням сфотографувати та зробити креслення руїн, з огляду на їхній жалюгідний стан. 1904 року архієпископ Волинський Антоній Храповицький висунув ідею реставрації храму.

На давньо-руський зразок

Розробити проект було доручено архітектору Щусєву, відомому, до слова, за проектом мавзолею Леніна. Під час будівельних робіт залишки давньої церкви дослідив архітектор Покришкін. На підставі отриманих ним даних Щусєв скорегував свої креслення. Усі міцні частини руїн було включено до складу нової споруди без змін.

Від давнього храму майже повністю збереглася східна вівтарна стіна та частина північної. На місці ж зруйнованих стін обережно виймали цеглини та фіксували на кресленнях положення кожної з них. Потім, створюючи нову кладку стін, їх повертали на попереднє місце. Цеглу на кшталт давньоруської плінфи, потрібну для відтворення втрачених конструкцій, виготовляли на місцевому заводі. У товщі бічних стін, згідно з простеженими в руїнах залишками, відтворили вузькі проходи на рівні другого поверху. На випадок небезпеки вони могли правити за військові галереї для оборони споруди. Коли собор був готовий, художник Блазнов розписав його фресками.

На давньоруський зразок створили також іконостас і панікадило. Металеві балки, що забезпечують міцність склепінь, обкладено дошками, бо в Київській Русі подібні деталі були дерев’яними. У розписуванні інтер’єру також брали участь художники К. Петров-Водкін,

Ф. Волков, Б. Максимов і, за припущеннями, Микола Реріх. 16 вересня 1911 року собор був урочисто освячений. На церемонії був присутній імператор Микола ІІ.

Помилки та несподіванки

Учені вважають, що Щусєв, ставши заручником свого часу, коли даних про архітектуру Давньої Русі було менше, усе ж таки не уник помилки. Він не знав, що верхівка храму була більш високою, пірамідальною й спиралася на складну систему арок. Проте в цілому для початку ХХ століття овруцька реставрація була дуже вдалою.

1986 року, під час ре­ставраційних робіт, храм підготував архітекторам «сюрприз». Виявилося, що 14 ікон другого ярусу належать до новгородської школи XVI століття.

Нині у будівлях біля храму розташований жіночий монастир. Корпус обителі звели в стилі псковської архітектури.

Крім того, Овруч є місцем народження преподобного Макарія, який керував Канівським монастирем та прийняв мученицьку смерть під час турецько-татарської навали 1678 року. Частку мощей подвижника ще на початку ХХ століття було перенесено до Овруцького Спасо-Преображенського собору. На цьому місці в рік смерті святого Макарія з’явився єзуїтський костел. Він височів на горі, пануючи над Заручанським монастирем, який стояв поруч та не зберігся до нашого часу. Наприкінці XVІІІ століття костел став уніатським, а 1831 року був переданий православним. За 106 років потому храм був знищений радянською владою, а нещодавно відновлений на старому місці, але в новому архітектурному вигляді. Нині це — кафедральний собор Овруцької й Коростенської єпархії, утвореної рішенням Священного синоду Української православної церкви 1993 року.

 Дарина Галицька

About Author

MiCT

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...