Новини для українців всього свту

Wednesday, Sep. 18, 2019

Свідок важливих історичних подій. Арабат уважається однією з найбільш загадкових і таємничих фортець Криму

Автор:

|

Лютий 09, 2012

|

Рубрика:

Свідок важливих історичних подій. Арабат уважається однією з найбільш загадкових і таємничих фортець Криму

Біля Арабатської стрілки, на берегах Криму, поряд із соляним промислом, розташована стара, уже зруйнована турецька фортеця Арабат.

Турецька твердиня

Вона побудована, як уважають, у другій половині XVII ст. за два кілометри на північний захід від села Ак-Монай (Кам’янське) — на вузькій піщаній смузі між Арабатською затокою та Сивашем. Письмові джерела майже не залишили нам інформації про цю фортецю. А між тим, вона була свідком бурхливих і трагічних подій. Стіни твердині збереглися донині. Викладені з могутнього тесаного каменю, зараз вони тільки поросли дерезою та чортополохом. Фортеця оточена глибоким ровом і високим валом, а всередині зберігся зіндан для в’язнів. Кажуть, раніше існував лаз із фортеці, що виходив аж за 100 метрів у Азовське море. Турецькі бойові плавці лазили по ньому й зненацька нападали на кораблі, що тримали фортецю в облозі.

…1475 року Крим був окупований турецькими військами. Вони розгромили генуезькі фортеці, знищили крупне середньовічне князівство Феодоро в південно-західному Криму, підпорядкували своїй владі Кримське ханство. У всіх стратеґічно важливих пунктах півострова завойовники будували нові або зміцнювали старі фортеці.

Рабат — військовий пост

Уперше фортеця Арабат з’явилася на мапі 1651 року. Турецький мандрівник Евлія Челебі, що побував у Криму приблизно в цей час, розповідає у своїй «Книзі подорожей» історію виникнення цієї фортеці: «У місці рівнинному, травою й тюльпанами порослому звів її Мехмед Гірей-хан. Побудував він її з тієї причини, що якось раз кілька невільників козацьких, скориставшись зі слушної нагоди, перепливли з цього мису (мається на увазі Арабатська стрілка) море Азовське. Звідти вони до татар калмицьких дісталися».

Та якби ж ті хлопці просто втекли! Аякже: козаки, відчайдушні голови, повернулися, привівши за собою цілу орду калмиків. Напевно, останніх переконали розповіді про те, як легко було безлюдною косою дістатися до багатого Криму. «Таким чином несподівано вони до Криму вторглися, спустошуючи його та грабуючи». Хан Мехмед Гірей був змушений особисто очолити каральну експедицію. У підсумку калмики були розбиті й «узяті назад у полон всі невільники козацькі, а по поверненні до Криму відміряли їм справедливу кару…» А щоби ніхто більше по косі на півострів не розгулював, Мехмед Гірей поставив на південному краї коси фортецю з простенькою назвою «Рабат», що з арабської мови перекладається як передмістя або військовий пост. Із часом Рабат трансформувався в Арабат і подарував назву нинішній Арабатській стрілці.

Вхід до Криму замкнено!

Фортеця ця — воістину надійна й могутня. Її будував досвідчений військовий інженер. Складний периметр, що включає п’ять бастіонів і двоє воріт, припускав можливість довготривалої облоги й активних вилазок. Гарматні бійниці, орієнтовані на схід, північ, захід і розташовані в кілька рядів, давали оборонцям змогу одночасно використовувати знаряддя різних систем і потужності.

Отже, фортеця й гарнізон при ній остудили гарячі голови, і після тієї пам’ятної «втечі й набігу» таких інцидентів більше не траплялося. Не маючи «роботи», Арабат почав поступово занепадати. Цим під час російсько-турецької війни 1735—

1739 років скористалися російські частини, які без особливих зусиль двічі вторгалися до Криму саме по Арабатській стрілці. Хан Арслан Гірей, що трохи пізніше став правителем Криму, до справи оборони поставився серйозно й знову «замкнув» вхід до Криму, відремонтувавши та посиливши й Арабат, й інші фортеці. Тому наступний бій біля Арабатської твердині був доблесним і нелегким.

Фортеця здалася…

Одним із завдань чергового походу Росії в Крим 1771 року було «забрати фортеці з рук турецьких». Виконуючи цей задум, у ніч на 18 червня загін генерала Щербатова штурмом узяв Арабат. Сутичка була короткою та жорстокою. «Передні російські плутонги (взводи) кидалися в рів, а коли вони за допомогою пік і рогаток сходили на вал, задні плутонги й артилерія провадили безперервну стрілянину. Через півгодини росіяни були на валу, і фортеця здалася», — пише історик С. Соловйов.

Фортеця була настільки стратеґічно важлива, що радісну звістку про успішний штурм Арабата поспішили повідомити цариці Катерині. Зберігся її лист до генерал-аншефа Долгорукова: «Князю Василю Михайловичу! Отримала я приємну звістку від вас про взяття штурмом генерал-майором князем Щербатовим фортеці Арабата. Прошу виказати йому моє визнання за службу та працю…»

Протягом двох тижнів російська армія зайняла всі стратеґічні пункти Кримського півострова. Турецьких військ на півострові більше не було. Після приєднання Криму до Російської імперії фортеця втратила своє військове значення. Згадали про неї лише в Кримську війну 1853—1856 років: оновили, облицювали стіни тесаним вапняковим каменем. Гарнізон, озброєний 17 гарматами, запобігав висадці десантів на Арабатську стрілку й утруднював просування ворожих суден у Азові.

Героїчна й… кіногенічна

По закінченні Кримської війни гарнізон був виведений, і спорожніла, роззброєна фортеця поступово перетворювалася на каменоломню для жителів поблизу розташованої села. Але й напівзруйновані, стіни ще не раз (1920-го й 1941—1944 рр.) служили надійним щитом і білим, і червоним, і коричневим. Цікаво, що тут знімали одну з ключових сцен широковідомої за радянських часів кінокартини «Служили два товариші». Режисер Євген Карелов уважав фортецю Арабат більш кіногенічною, ніж її «рідну сестру» — Перекопське укріплення, де, власне, і відбувалися трагічні події пізньої осені 1920 року. Тому білі у фільмі утримували свій останній у Криму плацдарм саме тут. Пам’ятає Арабатська фортеця й одного з головних героїв фільму — поручика Брусенцова — у виконанні Володимира Висоцького: сцену з останнім патроном знімали теж тут.

Скільки битв відбулося в цих стінах, скільки разів цей клаптик суші переходив із рук у руки! Про недавнє воєнне минуле Арабата нагадує дот часів Другої світової війни. Верхня частина доту зірвана могутнім вибухом, але все одно продовжує мружитися вузькою щілиною бетонний ковпак, гострозоро наглядаючи за дорогою, що в’ється поруч.

Прикро, що українській державі немає ніякого діла до збереження пам’ятки історії. Була би фортеця в Туреччині, ближче до Анталії, — возили б до неї натовпи туристів, ще б і леґенду яку-небудь вигадали цікавеньку. А тут — нікому нічого не треба. Щоправда, є одна зміна — прямо до стіни фортеці як один із бастіонів прибудовано пост ДАI зі шлагбаумом.

 Дарина Галицька

About Author

MiCT

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...