Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Sunday, Oct. 21, 2018

Сувеніри від пращурів. Місто Ізюм, що за 125 км від Харкова, цікаве своїми історичними пам’ятками

Автор:

|

Січень 19, 2012

|

Рубрика:

Сувеніри від пращурів. Місто Ізюм, що за 125 км від Харкова, цікаве своїми історичними пам’ятками

А яка ж заманлива назва в цього міста на Слобожанщині! Науковці досі ламають собі голови, намагаючись знайти першооснову появи цього топоніма. Найбільш вірогідною версією видається та, що бере свій початок від притоки Дінця річечки Ізюмець і Ізюмського броду, біля якого колись і виникло поселення. Тут був брід, переправа — татари називали її «гузун». Тож і татарський слід відкидати не варто.

Сторожова варта

Місцевість, де розташований Ізюм, була заселена з давніх-давен. Від кінця XV століття, після утворення Російської централізованої держави, почалося більш інтенсивне заселення території по берегах Дінця. У зв’язку зі спустошливими нападами кримських татар на окраїнні російські землі московський уряд на початку XVI століття ввів на території краю сторожову службу.

Однією з варт, що контролювала броди через Донець, якими користувались татари для грабіжницьких нападів на Русь, була Ізюмська. У другій чверті XVII століття на переправі виникло невеличке укріплення — острожок, що було пристанищем для змін вартових.

Історик І. І. Срезневський називає це укріплення Ізюмським окопом на лівому березі Дінця, поблизу р. Ізюмець. Десь у 60-х рр. XVII століття тут оселилася невелика група українських переселенців, які під керівництвом балаклійського полковника Я. С. Чернігівця спорудили нове укріплення. 1670 року жителі цього укріплення брали участь у селянському повстанні під проводом С. Разіна. У документах 1680 року поселення вже називалось Ізюмським містечком, у ньому жило 70 переселенських родин.

Рай для археолога

Ізюмський район — це комора найцікавіших археологічних пам’яток. Одна з них — урочище Бондариха. На зламі бронзової доби й до ранньої залізної (VIII—VII століття до н.е.) на території урочища існувало поселення, на якому було знайдено напівземлянку, а серед знарядь праці — ливарні форми для відливання кельтів (сокир). Це поселення й дало назву археологічній Бондарихінській культурі. У Бондарисі було виявлено, крім того, ще й поселення пізньоскіфських часів (ІV—ІІІ століття до н.е.), а також рештки ранньослов’янського поселення (середина І тисячоліття н.е.)

На території села Червоного Осколу та його урочищ (Будрило, Гнилуші й Турильські ключі) археологи відкопали кілька неолітичних поселень (ІV—ІІІ тисячоліття до н.е.) Археологічні знахідки свідчать, що ці терени були освоєними й у часи пізньої бронзи (кінець II тисячоліття до н.е.) У період Київської Русі тут розташувалося слов’янське поселення.

Неолітичні поселення знайдено також біля сіл Бражнівки, Капітолівки, Сніжківки. Поблизу села Яремівки знаходиться найстаріша в Харківській області й одна з найдревніших в Україні стоянок, яка належить до раннього палеоліту (більш ніж 300 тисяч років тому). Тут же знайдено сім неолітичних поселень, поселення катакомбної культури (II тисячоліття до н.е.) і сарматське поховання.

В околицях села Кам’янки розкопано вісім неолітичних поселень і поселення салтівської культури (VІІІ—Х століття н.е.)

По території району збереглися кургани з кам’яними бабами — сліди кочівницьких народів Х—ХІ століть н.е. (у селах Довгенькому, Бражківці, Куньє). Зараз кам’яні баби, як свідки сивої давнини, зібрані з різних місцин, стоять на горі Кременець — найвищій точці Харківщини. Із цієї гори відкривається красивий вигляд на місто: води Сіверського Дінця гармонійно поєднуються з природним ландшафтом і міськими спорудами.

Що ж це за баби?

Перші грубо вирізьблені з каменю антропоморфні стели з’явилися ще в епоху неоліту. Пізніше цей звичай простежувався у скіфів. Після них традиція виготовляти статуї зникла майже на ціле тисячоріччя. Знову вона відродилася у XII столітті вже в половців.

Починаючи з X століття кам’яні статуї найчастіше називають бабами. Половці йменували своїх кам’яних ідолів бал-балами, що тюркською означає ідол. Серед найбільш ранніх половецьких баб — більшість жіночих фігур, можливо, у половців була богиня. Більш ранні баби — «стоячі», пізні — «сидячі». Чому — не відомо. Існує одна характерна деталь для всіх баб: на животі в них рельєфно зображено глечик, підтримуваний руками. Швидше за все, припускають науковці, ці баби були дорожніми жертовниками. На Харківщині збереглося 56 таких скульптур давнини.

Існує ще одна давня леґенда про походження цих скульптур. Кажуть, племена, що жили в степу, поклонялися богу-сонцю, але прогнівили його й були перетворені на камінь. Відтоді й стоять кам’яні фігури на степових пагорбах, оточені ореолом наукових гіпотез, які намагаються пояснити їх сенс і функціональне призначення.

На жаль, зараз неможливо сказати, де спочатку розташовувалися ці кам’яні статуї — їх збирали з усього колишнього

Ізюмського повіту. Окрім жінок, вони зображують чоловіків-воїнів і, незважаючи на примітивність, дають певне уявлення про фізичний вигляд кочівників, їхній одяг, прикраси й озброєння. Минули століття — зник і забувся народ і його звичаї, тільки стоять у степовій ковилі на вершинах курганів німі свідки минулого — кам’яні баби…

Дарина Галицька

About Author

MiCT

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...