Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Monday, Oct. 22, 2018

Столиця всесвітнього старообрядництва. Село в Чернівецькій області прихистило сотні вигнанців

Автор:

|

Січень 12, 2012

|

Рубрика:

Столиця всесвітнього старообрядництва. Село в Чернівецькій області прихистило сотні вигнанців

Одним з найекзотичніших місць на Буковині є крихітне село Біла Криниця, розташоване всього за 2 кілометри від румунського кордону. Відоме воно завдяки своїм мешканцям — російським старообрядцям, або липованам чи філіпонам.

У пошуках білої води

Ще в XVII столітті, не прийнявши церковних реформ патріарха Никона, предки нинішніх жителів Білої Криниці змушені були тікати за межі Російської імперії. А зацікавлена у заселенні прикордонних земель Буковини австрійська влада в 1783 році дозволила вигнанцям облаштуватися в урочищі Варна. Старообрядці переселилися в урочище, яке згодом почали називати Білою Криницею. Існує леґенда, що вони шукали урочище білої води, сховане у лісі. Виявилося, що тут і справді є джерело вапнякової води. Звідси — і назва «Біла Криниця». Водночас із селом був заснований чоловічий монастир. Менш ніж за століття населення збільшується до трьох тисяч.

Переселенці запровадили в селі власний спосіб життя, що й вплинуло на вигляд села з типово рубленими будинками, дерев’яними парканами й обов’язковою лазнею, яку напалювали «на чорно». Жили старовіри замкнуто та заводили свої порядки. Наприклад, якби іновірець доторкнувся до клямки дверей, її слід було би негайно витерти. Собаку до хати не годилося впускати — інакше оселю довелося б освячувати заново…

Тут існувало шість храмів

Австрійська влада прихильно ставилася до старообрядців. Цісарським патентом 1783 р. Йосиф II звільнив їх від податків на 20 років і ґарантував свободу віровизнання. Біла Криниця відтоді була центром відновлення ієрархії старообрядської діаспори (т.зв. попівців, які, на відміну від безпопівців, мали священиків і визнавали церковні таїнства).

Особливо популярним «білокриницький осідок» став на межі ХІХ—ХХ ст., коли ним цікавились і підтримували представники російської еліти, у тому числі Л. Толстой та О. Герцен. На базі чоловічого білокриницького монастиря була створена в 1844 р. єпархія, а з 1846 р. — ієрархія на чолі з митрополитом (Білокриницька митрополія).

А вже в середині XIX століття Біла Криниця стала «столицею» все­світнього старообрядництва. З 1846 року тутешня митрополія висвячувала старообрядницьких священиків і єпископів для старообрядців усього світу. На початок XX століття тут існувало шість храмів. У сорокових роках митрополія була перенесена в Румунію, де й знаходиться понині.

У пам’ять про сина

До приходу радянської влади у Білій Криниці налічувалося близько двох десятків храмів, келій та інших культових споруд, які, власне, і надавали цьому селу вигляду справжнього релігійного центру. Від святинь донині вціліли лише дві. Одна із них — це дерев’яна Космодем’янська церква XVIII—XIX століть, зразок старовинної української дерев’яної архітектури, інша — величний мурований Успенський собор 1900—1908 рр. Собор споруджений в еклектичному стилі з дотриманням традиційного московського будівництва, за проектом архітектора В. Кліка на кошти купця О. Овсянникова, у пам’ять про сина, що через нещасливе кохання покінчив життя самогубством (щоби викупити душу сина з пекла, батьки вирішили подарувати Богу найбільшу жертву — збудувати храм). Зовні він нагадує відомий храм Василія Блаженного в Москві.

Собор поєднав усі досягнення будівельної техніки й декоративно-прикладного мистецтва свого часу. При будівництві використовувався суцільний камінь. Зовні собор оброблений цеглою, один бік його майстерно облицьований глазурованою плиткою блакитного, темно-блакитного та зеленого кольорів, має багате внутрішнє оздоблення. Усі металеві деталі — литі або ковані. За радянських часів у підвалах собору зберігали пшеницю.

Пам’ятка архітектури

Хоча собор — величний і розкішний, та дещо незвично бачити непобілені стіни, які не прийнято розписувати біблійними сюжетами. Майже при вході до храму — фотографії фундаторів купців Овсянникових. Усередині збереглось чимало унікальних ікон XVIII ст., викликає захоплення також чудовий іконостас роботи суздальських, московських і новгородських майстрів. Зберігаються тут і давні книги, вік яких — понад вісім століть. Варто піднятись на дзвіницю вузькими круговими сходами. Тут, із висоти пташиного польоту, усе село — неначе на долоні. Зовсім поруч видно ще поселення, у якому теж живуть старообрядці, що вже належить до Румунії. Після закінчення будівництва собору в 1908 р. фактично без змін він простояв до 1946 р., коли нова комуністична влада перетворила його на колгоспний склад.

Постановою Ради Міністрів УРСР 1978 року Успенський собор визнано пам’яткою архітектури та взято під охорону держави. Богослужіння у храмі відновилися вже за незалежної України у 1992 році. З 2001-го собор передано в користування відновленому Білокриницькому монастирю.

Дарина Галицька

About Author

MiCT

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...