Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Monday, Nov. 20, 2017

Стільсько — мегаполіс із фортецями Столиця білих хорватів була більша за Київ

Автор:

|

Травень 04, 2012

|

Рубрика:

Стільсько — мегаполіс із фортецями Столиця білих хорватів була більша за Київ

Столиця сло­в’ян­ського племені білих хорватів була поблизу нинішнього села Стільська Миколаївського району на Львівщині. У ІХ ст. це був мегаполіс із фортецями, укріпленнями та язичницькими храмами. У місті проживало понад 40 тис. людей.

Про давню столицю нагадують урочища Золоті ворота та Княжа криниця в околицях Стільська. Городище розкинулось на схилах пагорбів одразу за селом. Покрите старим буковим лісом. За місцевою леґендою, велике місто в горах вороги довго тримали в облозі. Не зумівши здобути штурмом, удалися до підступу: увечері частина війська відступила від стін із запаленими смолоскипами. Жителі, гадаючи, що ворог відійшов, відчинили ворота. У цей час із засідки налетіли нападники й підпалили місто. Ті, кому вдалося врятуватися, переселилися зі згарища в долину ріки Колодниці. Тут вони заснували нове поселення, яке на честь зруйнованого стольного града назвали Стільськом.

Головне місто білих хорватів розкинулося на 250 га. Розмір самого лише дитинця, тобто центральної, найбільш захищеної частини городища, — 15 гектарів. Для порівняння, увесь тодішній Київ займав 9,7 гектара.

До міста вело кілька доріг. Обабіч в’їздів височіли вартові вежі з 5—6-метрових дерев’яних колод. В одному з найширших проїздів археологи розкопали брук із каменю-вапняку — за переказом, його називали Білою дорогою. Від Дністра до городища провели 11-кілометровий канал, яким до міста підпливали човни. Білі хорвати працювали біля землі, полювали та рибалили, частина ремісникувала.

Місто мало потужну систему укріплень. Його оборонні стіни розтяглися на 10 км. Із західного боку столицю захищали стрімкі схили гір — над урвищами досі нависають величезні камені. На них видовбані пази, у які закріплювали підйомні мости. Із півночі та півдня городища були глибокі яри. Зі сходу — земляний вал із дерев’яним частоколом і ровом за ним. Фраґменти валів, заввишки 2—2,5 м, оточені ровами, збереглися й досі. Нині поміж ними селяни збирають ягоди та гриби.

До нашого часу дійшли язичницькі святилища, витесані в скелях. У довколишніх селах їх нарахували 10. На околиці Миколаєва є найбільший із семи паралельних тунелів. Вони — різні завдовжки, але з’єднані між собою. Тунелі виходять до напівкруглого майданчика, на якому, мабуть, проводилися обряди.

Ще один язичницький комплекс є в сусідньому селі Дуброві. Там над дорогою нависає великий камінь незвичної форми. Його називають Диравцем, бо в ньому є наскрізний отвір, а ще — столовим каменем, бо має рівну, як стіл, поверхню. Можливо, на ньому стояв якийсь ідол.

Поряд у скелі витесані комірчини, де жили волхви. Згодом тут були чернечі келії. Збереглися ніші, які монахи видовбували для мощей святих. В 1940—1950 роках у них ховалися воїни УПА. Бувало, енкаведисти навіть підривали келії. Нині селяни приладнали до комірчин ляди та зберігають у них картоплю. Температура всередині протягом року стала — +11°С.

2001-го Стільському городищу надали статус пам’ятки державного значення. А через два роки вийшла постанова Верховної Ради про створення Державного історико-культурного заповідника. Та на цьому все й затихло. Досліджень у Стільську вже не проводять.

 Віталій Стечишин

About Author

MiCT

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...