Новини для українців всього свту

Tuesday, Jul. 16, 2019

Серце «ідеального» міста. Церква Серця Христового славна своїм стінописом, що поєднує біблійні й національно-історичні мотиви

Автор:

|

Червень 07, 2012

|

Рубрика:

Серце  «ідеального» міста. Церква Серця Христового славна  своїм стінописом, що поєднує біблійні  й національно-історичні мотиви

Жовква була задумана як ренесансне «ідеальне» місто, і архітектор, що її будував (а це був Павло Щасливий), вирішив розташувати всі головні будівлі міста згідно з розташуванням органів людського тіла. Замок був головою, Ринкова площа — тулубом, міські брами — руками й ногами, ратуша — шлунком. Церква ж Різдва Христового разом із костелом Св. Лаврентія утворювали серце. Як і серце людини, серце Жовкви складалося з двох половинок, що підкреслювало єдність Христової Церкви.

Старша за Жовкву?

Православна церква Різдва Христового в Жовкві, що на Львівщині, судячи зі згадок у документах, стояла тут іще перед заснуванням міста. Можливо, храм поставили там, де були боярські чи княжі палати. Принаймні місце, на якому його розміщено, є найвищою точкою Жовкви й околиць. Коли у 1594 році власник Винник гетьман Станіслав Жолкевський почав будувати біля свого містечка нове місто, архітектори майбутньої Жовкви гармонійно вписали руську святиню в європейську забудову гетьманської резиденції.

Перша згадка про храм датується 1612 роком, коли Жолкевський наказує «для примноження слави Божої й оздоби релігії грецької» розібрати стару церкву, яка була «старістю своєю ушкоджена», отже, нараховувала не якихось там 20 років життя. На місці старого храму мав бути зведений новий, мурований. Як і вся Жовква, нова церква Різдва Христового була споруджена в ренесансному стилі — хрестоподібна в плані, із високою навою, вузькими вікнами та напівкруглою банею. Завершили її наприкінці XVII ст., за часів (і за підтримки) правнука Жолкевського — короля Яна ІІІ Собеського.

1680 року львівський єпископ Йосиф Шумлянський засновує при церкві монастир, який 1753-го став архімандрією.

З обителі — на катівню

1903-го, коли Жовква святкувала 300-річчя маґдебурзького права, церкву перебудували за проектом архітектора Е. Ковача. Старий вівтар було розібрано й до первісної ренесансної нави додано новий трансепт із куполом і вівтарем, що зробило церкву вдвічі більшою. Новий храм освятили на честь Серця Христового, хоча весь монастир зберіг початкову назву Різдва Христового.

Під час Українсько- польської війни 1918–1919 рр. поляки відправили жовківських ченців на чотири місяці до концтабору в Домб’є та пограбували монастир. Пізніше в межах пацифікації польська влада час від часу вилучала монастирські видання, а жандарми грабували й підпалювали землі обителі.

Із приходом радянської влади в 1944 році монастир закрили й перетворили на катівні НКВС. Згодом у келіях розмістилася російська школа, куди ходили діти військових (яких у місті стало більше за мирних жителів). З 1946 року Українська греко-католицька церква була заборонена, і храм передали у власність РПЦ. Лише 1989-го, коли греко-католики вийшли з підпілля, їм повернули монастирський комплекс. Відтоді розпочинається поступова реставрація монастирських будівель, яка триває й досі.

Іконописна школа

У середині XVII століття при церковному братстві була заснована Жовківська іконописна школа на чолі з художником І. Рутковичем. Він і його учні творили в дусі українського бароко, удало поєднуючи традиції давньоруського іконопису з філософськими ідеями та мистецькими тенденціями Ренесансу й раннього бароко. Іконам школи Рутковича притаманне гуманістичне трактування постатей святих, багата та яскрава колористика, сміливе вирішення композицій, неперевершена бездоганність малюнка. Учень Рутковича війт Жовкви Василь Петранович відомий як видатний портретист і різьбяр.

Іконостас, створений Рутковичем для церкви Різдва Христового, зараз прикрашає експозицію Національного музею імені Андрея Шептицького у Львові. Також твори Рутковича та його учнів збереглись у жовківських церквах Пресв. Трійці, Різдва Богородиці, багатьох сільських церквах Жовківщини, а також у збірках Львівського музею історії релігії.

Святі мощі

У церкві Серця Христового зберігаються мощі св. Партенія — ранньо­християнського мученика, закатованого в Римі 250 року. Коли 1691-го до Жовкви перебрався митрополит Досифій, він привіз із собою мощі св. Іоанна Сочавського — напівлеґендарного мученика, який нібито був закатований у XIV ст. у Білгороді-Дністровському мусульманською владою за наклепом католиків. Те, що в XIV ст. мусульман у Білгороді-Дністровському ще не було, — це інша річ, але творців леґенд ці факти не дуже цікавили. Так чи інакше, Іоанн Сочавський став національним молдавським святим, і митрополит, тікаючи зі Сочави, забрав його мощі зі собою, щоб не дістались туркам. Потім Досифій поїхав до Москви, але мощей не забрав і залишив їх у Жовкві. Але 1784 року, коли частина Молдавії ввійшла до складу Австрійської імперії, на прохання мешканців цього міста австрійська влада повернула мощі св. Іоанна назад, до Сучави. Побоюючись обурення жовківчан, мощі вилучили в присутності солдатів. А щоби «підсолодити піґулку», невдовзі до василіанського монастиря перенесли інші мощі — святого Партенія.

Нове трактування

В 1910 році капличку при храмі розписав молодий художник Юліан Буцманюк. 25-річний митець, учень Модеста Сосенка, приємно здивував і ченців, і колеґ по цеху незвичним трактуванням традиційних для церковного стінопису сюжетів. Найбільше вражає «Богородиця з дітьми», на якій — і маленький Ісус, і діти біля ніг Богородиці вдягнуті в український стрій. У вишиванку вбраний і архістратиг Михаїл, зображений на вітражі.

Стінопис в каплиці став подією в мистецькому житті не лише української спільноти Жовкви, але богемної Галичини. На молодого художника звернув увагу митрополит Андрей Шептицький, який відправив його на навчання до Краківської академії мистецтв, а згодом профінансував йому поїздку до Італії.

В 1930-х роках Буцманюк вертає до Жовкви, працює в школах і поновлює роботу над стінописом в жовківському храмі. Тепер він ще більше розвиває національну тематику — склепіння храму прикрашають фрески на тему козаччини й українських визвольних змагань.

 Дарина Галицька

About Author

MiCT

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...