Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Thursday, Nov. 23, 2017

Репортаж із краю землі

Автор:

|

Січень 28, 2016

|

Рубрика:

Репортаж із краю землі

Грушів

Мені не доводилось у своєму житті бачити казковіше і водночас реальніше місце, ніж Грушів. Кажу так, бо здивували мене, звісна річ, не гуси, не копиці сіна і не зруйновані ферми прикордонного Карфагену. Грушів, у якому, за останнім переписом, мешкає 425 людей, і в кожній другій хаті — по двоє-троє безробітних, міг у кращому випадку не викликати емоцій взагалі. Але коли потрапляєш на край світу, коли тебе зустрічає покинутий Богом і занедбаний людьми австрійський гарнізонний храм, то розумієш, що звідси без вражень не поїдеш. Зараз у південно-західній околиці села Грушів на Яворівщині, в районі дикуватої нейтральної смуги, археологи «Рятівної археологічної служби» та місцеві жителі на чолі з Наталією Войцещук, керівником наукової експедиції, досліджують тришарове поселення давніх людей.

Куди поділось пів-Грушева?
Територією, де зараз археологи закладають траншеї, ніхто ніколи фактично не ходив. Але це — не дика і не мертва земля. Це — земля, схована від ворогів. Місцеві розповідають, що з колишнього Грушева залишилося лише півсела. За їхніми словами, колись село тягнулося до Польщі, а після появи кордону частину села, «не благодійних», переселили. Так Грушів став коротшим.
«Тепер нейтральна зона — це землі Міністерства оборони. У радянські часи цю околицю Грушева відділяли 1,5 км нейтральної смуги. Саме тому територія тут — практично незаймана, розповідає п. Войцещук. — У 1970-1980-х рр. людям, мабуть, забракло землі і на цій території близько п’яти років була оранка. Так, місцеві намагалися щось на цьому піску вирощувати. Спочатку садили жито, їм не вдалося, потім інші культури. Врешті-решт почали орати землю важкою технікою. Відповідно, та оранка якусь частину археологічних об’єктів знищила, тому чимало з них втрачено».
За розповідями археологів, пісок у цьому місці — дуже рухливий. «Маємо схили, нерівну поверхню з перепадами до 5 м. Залежно від того, як проходили зливи, об’єкти можуть бути під змивним чи над змивним шаром, відповідно до того, якого часу ці об’єкти», — каже керівник експедиції.

Назвати їх праукраїнцями — не реально
Поселення Грушів-ІІ, яке розташоване на території кар’єру, з якого вибирають пісок для будівництва дороги до нового митного переходу «Грушів-Будомєж», є двошаровим. Археологи розповідають про частину матеріалів однієї з постшнурових культур — межановіцької культури періоду ранньої бронзи. Хоча більша частина об’єктів — ранньозалізного часу, які не можливо чітко культурно виділити. Тут є матеріали з елементами висоцької, лужицької культур, що датуються XI-VII ст. до н. е.
«До слов’ян, звісно, ще дуже далеко, тому назвати їх праукраїнцями — не реально, хоча Бандрівський з колегами й пишуть про праукраїнців. Та лужицькі племена йшли з території сучасної Польщі. Хто були їхні нащадки — питання дискусійне. Тут вони стикаються з висоцькими матеріалами», — лише заплутала Наталя Василівна.
«Ламають» собі голову над головоловками не тільки археологи. На ділянці працюють місцеві. 90 % — стара команда, що працювала з поселенням 2008-го, тільки тоді то були ще діти, а тепер грушівські фахівці. Вони знімають шар за шаром і вибирають матеріал — працюють, як бджоли.

А чиї це кістки?
Шукачі показують мішок із керамікою. Невже з цього можна щось зліпити? Невже це був колись горщик? Журналістське око спершу намагалося відрізнило фрагмент горщика від якоїсь каменюки, але потім звикло. Частини кераміки ранньозалізного часу в окремих випадках навіть можна скласти в окремий глечик. Тут не плюнеш і зліпиш, над керамічною «мозаїкою» потрібно посидіти, вичистити зубною щіткою, промити водою, висушити та склеїти.
Метал археологам наразі не траплявся, за винятком однієї шпильки. Зооморфних кісток також годі знайти. Хоча дослідники зізнаються, що вони раптово натрапили на кальциновані кістки, але сказати, чиї вони, фахівці наразі не можуть. За їхніми словами, людські кістки мають більшу кількість фосфору та краще зберігаються.
Керівник експедиції після опрацювання матеріалів доповнила характеристику поселенців: імовірно, вони були такими собі давніми міґрантами. «Враховуючи специфіку господарства, ми схиляємось до думки, що це було сезонне поселення, що люди жили тут не круглий рік, а просто приходили сюди на сезон, приводили з собою худобу, хоча це були не кочові племена. Бо вся кераміка, яку ми знайшли, характерна для скотарського напрямку. Так, є достатньо велика кількість цідил, горщиків, що використовувалися для прорідження молока, сиру», — розповіла археолог.
Коли блукаєш між відкритими траншеями, то дивуєшся, що це за дивні плями й ями, в яких замешкали жабенята. «Колись копали господарські ями глибиною до 3 м, їх використовували для зберігання зернових сипучих продуктів. Копали їх так, щоб зверху яма була вужчою, а внизу — ширшою. Яму обкладали льодом, що не танув місяцями, туди клали продукти. Хоча ці ями були квадратної форми, пісок і вода зробили своє і квадрат внаслідок деструкції набуває іншої форми», — пояснює Наталя Василівна.

У пошуках могильника
«Я хотіла б усе-таки знайти могильник. Могильники — це в основному кремаційні захоронення, а кремація — це тілоспалення в урнах, горщиках, хоча є захоронення інгумаційні, їх не так багато, вони є рідкістю. Тут вони можуть навіть не зберегтися. Може хіба що збереглися кістки таза, чи черепа», — припускає п. Войцещук.
Що цікаво, археологи виокремлюють ще третій, куди давніший шар. «Це більш ранні матеріали — неолітичні. Це може бути пізньомаліцька культура, яка також походить зі Заходу. У нас достатньо представлено матеріалів на поселенні, хоча об’єктів наразі виділити не можемо. Можливо, об’єкти — десь у лісі, ближче до Польщі», — припускає дослідниця.
2008 року за чотири місяці роботи, відкривши десять траншей, археологи виявили 252 об’єкти, серед них і наземні господарські споруди. Але 2009-го все заглухло. Тепер поселення досліджується у надскладних умовах.
«В археології цікаво спостерігати, як кераміка по-різному нашаровується. Жило одне поселення, а потім приходить нове і воно на тих самих об’єктах і житлах будується. Буває, що є могильники доби енеоліту, бронзи й одразу на ньому можуть стояти рештки зрубної конструкції давньоруського житла. Коли археологічні дослідження тільки-но починались у ХІХ ст., то аніматори, зокрема відомий археолог Сулімірський, коли копали, трактували два поселення як одне. Так, у старій літературі видно намальовані плани — курган і конструкція подаються як одне ціле», — розповідає Наталя Воцейщук.
Торік археологи відкрили 13 траншей. За три тижні, завдяки наполегливості та допомозі «місцевих археологів», вдалось обстежити приблизно 1 тис. кв. м.

Христина Гоголь, «Новий погляд»

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...