Новини для українців всього свту

Friday, Dec. 6, 2019

Покутське містечко Гвіздець: його віки та люди

Автор:

|

Червень 05, 2019

|

Рубрика:

Покутське містечко Гвіздець: його віки та люди
Панорама Гвіздця з костелом і монастирем

Останнім часом помітно зріс інтерес краєзнавців та журналістів до історії малих містечок і сіл України. Не є винятком і мій рідний Гвіздець. Яких тільки визначень з-під їхнього пера не заслужило містечко! Ось деякі з них — «несподіване та загадкове», «містечко з дивною назвою», «віками оповитий», «під омофором храму», «складова частина Червоної Руси» тощо. А історик-краєзнавець Богдан Сенюк бачить Гвіздець як «глибоку чашу, повну сонця, ароматів садів та квітів», на дні якої «пливе тиха і покладиста річка Чорнова».
Пригадую, як узимку, ми, школярі, на великих дерев’яних санках по спадистому дну тієї чаші (тепер — вулиця Івана Франка) спускалися від школи ген аж до самої річки. До речі, про цю річку є чимало леґенд. Одна з них каже, що колись місцева красуня через нещасливе кохання, розчесавши свої чорні коси, попливла за течією і ніхто її більше не бачив. І люди назвали річку Чорнявою.
Гадаю, що Гвіздець насамперед є продуктом свого місця. Розташований він у мальовничому, переважно рівнинному, південно-східному куточку Івано-Франківщини. Цей кут Пруто-Дністровського межиріччя люди здавна називають Покуттям. Позначений він і на мапі України (1648) французького військового інженера та картографа, автора знаменитого «Опису України» Ґійома Левассера де Боплана як Wosedet. З часом довкола Гвіздця сформувався суцільний масив поселень, — понад десять сіл: Старий Гвіздець, Mалий Гвіздець, Остапківці, Чехова, Виноград, Хом’яківка, Кулачківці, Балинці, Берем’яни й інші. Поруч були Прикарпаття, Поділля та Буковина. Здавна через містечко пролягала так звана мажарська (чумацька) дорога (Станіслав — Коломия — Гвіздець — Городенка — Заліщики, — і далі на схід), а ще — дорога на Буковину.
Сама назва містечка походить від давньослов’янського слова «гнізд», що означає дрімучий ліс, поселення посеред густого, непрохідного лісу. З часом ліси вирубали, а назва залишилася. На місці цих предковічних лісів зараз росте молодий ліс (хаща, діброва), який обступає містечко зі західного і східного боків.
У писемних джерелах Гвіздець згадують уперше у записі за 1373 рік. На східному в’їзді до нього про це інформує великий пам’ятний знак із накарбованим від дороги написом «Гвіздець», а на трьох інших сторонах — барельєфи людей, котрі займаються різними ремеслами, а також обороняються від нападників (скульптор — П. Сопільник, архітектор — С. Соколовська). Звісно ж, Гвіздець має більш давнє походження, ніж перша згадка.
Як же склалася історична доля містечка, якого багато в чому вже немає? Історичні події того часу та вигідне розташування Гвіздця сприяли його формуванню як багатонаціонального. Головними будівничими містечка були місцеві українці. А його співтворцями — поляки, євреї, вірмени, молдавани, австрійці, люди інших національностей.
На Прикарпаття євреї стали напливати ще з XI-XII ст. У Гвіздці на 1765 рік вони становили 65 % від усього населення. Після 1387-го, коли Галичину остаточно приєднали до Польщі, до Гвіздця перебралося багато поляків. У ці ж часи тут з’явилися вірмени. Пізніше вони асимілювалися з поляками. З 1520-го по 1531 рік Гвіздець, як і все Покуття, був під владою Молдавії. А 1772-го Галичину приєднали до Австрії. Подаю статистику населення Гвіздця станом на 1935 рік: українців — 625, поляків — 358, євреїв — 2331. Отже, на різних поворотах історії українці не завжди були господарями у своєму домі.
Той же поворот історії зробив Гвіздець, по суті, княжим містечком. Реалії тодішньої політичної боротьби призвели до того, що 1715-го оселився у Гвіздці нащадок давньоруського роду, великий литовський писар, спольщений князь Міхал (Михайло) Пузина. Відтоді, й аж по Другу світову війну, доля Гвіздця тісно пов’язана з діяльністю князів Пузинів. А їхній родовий герб Огінець, або Брама, став основою герба містечка Гвіздець. На кошти князя Міхала та його дружини Софії Потоцької, власниці містечка, їхніх нащадків та інших добродіїв, упродовж 1723-1730 рр. і в наступні кількадесят літ споруджено було у Гвіздці великих архітектурний ансамбль: костел Святого Антонія, кляштор (католицький монастир) і величну надбрамну барокову дзвіницю. Він і став одним із найголовніших осідків монахів бернардинів.
Варто мати на увазі, що за Австрії Галичина цілком реально увійшла до Європи. Була побудована забрукована дорога Станіслав — Коломия — Гвіздець — Городенка — Заліщики. У Гвіздці її називали цісарською. З 1888 року через Гвіздець почала функціонувати залізниця, побудовано вокзал (працює й досі). Містечко, що сформувалося як значний торгово-ремісничий центр, отримало право на чотири ярмарки щороку, на які також приїжджали купці з Буковини та Поділля. Ще 1540-го польська влада надала Гвіздцю Маґдебурзьке право, а 1785 року Гвіздець повторно отримав статус міста і все те ж Маґдебурзьке право.
Зазначу, що попри всі утиски українців, іноземні володарі залишили і свій добрий слід у розвитку Гвіздця. Князі Пузини і поляки — костел, який і досі є візитівкою містечка; за Австрії посилилося національне відродження української спільноти; євреї привнесли схильність до торгівлі: вірмени і молдавани — свої багаті садівничі традиції тощо. Направду, Гвіздець славиться своїми садами. А як розкошували в них ми, школярі, повертаючись кожного вересня зі школи додому!
Загалом історія Гвіздця та його мешканців була дуже трагічною. 1594 року в результаті татарського набігу він був зруйнований. Подібні набіги повторювалося і в наступні десятиліття. У роки Першої світової війни біля Гвіздця точилися жорстокі бої. Вбили було багато людей, зруйнували більшу частину будівель. Ще жахливіших втрат зазнало містечко під час Другої світової. Під час німецько-фашистської окупації карателі знищили там 3 633 особи, в основному євреїв, насильно вивезли на роботу до Німеччини 359 юнаків і дівчат, знищили до 40 % будинків. По тому прийшла насильницька радянізація, депортації, нищення свідомих українців. Населення Гвіздця різко скоротилося. Якщо 1941-го там проживало 4 380 осіб, то на 1959 рік — лише 1 339.
У 1940-1962 рр. містечко було центром Гвіздецького району. Тепер має статус селища міського типу, належить до Коломийського району. Проживає у Гвіздці близько 2 тис. осіб, переважна більшість із них — українці. Виглядає, що зараз пріоритетним напрямом життєдіяльності гвіздечан є торгівля. Є у містечку десь 70 успішних підприємців (не враховуючи їхніх працівників). Наприклад, Юрій Дяків разом із братом має у Гвіздці великий торгівельний комплекс будівельних матеріалів. Як відгомін попередніх століть, у Гвіздці двічі на тиждень, у четвер і неділю, проводять базари. Є широка інфраструктура торгівельного та побутового обслуговування. Як каже одна із моїх племінниць, «нині у Гвіздці можна купити все, аби тільки гроші».
Справжніми освітніми і культурними центрами Гвіздця є прекрасна середня школа, яка 2008 року відсвяткувала своє 100-століття, а також школа-інтернат. З 1974-го працює школа мистецтв. Є дитяча і масова бібліотеки, будинок культури, дитячий садок. Достатньо успішним є футбольний клуб «Дельта» (Гвіздець). Ще з 1944 року працює лікарня. Має містечко добре автобусне й залізничне сполучення. Зі зупинкою у Гвіздці курсує прямий потяг до Києва за маршрутом Рахів-Київ.
Духовність гвіздечан плекають збудована греко-католиками ще 1855-го церква Святого Іллі, тепер — церква Різдва Пресвятої Богородиці. Належить вона до Православної церкви України. Напередодні Великодніх свят 2015 року греко-католицька громада освятила свою нову церкву. Для римо-католиків щотижня у каплиці біля костелу українською мовою правляться меси (сам костел потребує ґрунтовної реставрації).
Деякі коломийські журналісти (Андрій Малащук та інші) вважають, що «Гвіздець, на відміну від населених пунктів по той бік Пруту цілком інакший ментально. Це якесь загадкове містечко, тут майже не балакають діалектом. I далі: «Звісно ж, у Гвіздці, особливо на весіллях, звучить народна музика, але у фаворі тут музика професійна, класична. Саме таку музику плекають вихованці школи мистецтв».
Гвіздець, у певному сенсі, справді і несподіваний, і загадковий. Таким його роблять люди, котрі тут народилися, працювали, вчилися.
(Далі буде)

З містечка Гвіздець вийшло багато знаних людей, чимало з них, на жаль, маловідомі ширшому загалу. Серед них — уже згадуваний князь Міхал Пузина, уродженці Гвіздця капітан артилерії Юзеф Пузина, кардинал Ян Пузина. Останніми з роду князів Пузинів у Гвіздці перед Другою світовою війною були Леон Лонгин і його брат Станіслав. Князівська родина Пузинів внесла вагомий внесок у будівництво костелу Святого Антонія, духовне життя містян. Кілька нащадків цього роду поховані на старому Гвіздецькому цвинтарі. Уродженцем Гвіздця був і граф Володимир Дідушицький, котрий став головою комітету етнографічної виставки у Коломиї 1880 року і разом із братом Андрієм заснував у Львові природничий музей. Знаними людьми були Берко Береман, котрий добивався, щоб у Гвіздці щороку проводилося чотири ярмарки, багатолітній війт містечка у XIX ст. Миколай Краснодембицький, своєю громадською активністю виділялися родини Вахняків, Німчуків та інші.
У Гвіздці 1863-го народився священик Іван Паліїв. Ім’я його доньки, визначної пластової діячки Цьопи Паліїв, носить у Торонто одна з українських суботніх шкіл. Із цим містечком тісно пов’язана діяльність письменника Івана Филипчака. У Гвіздці він учителював, а 1937 року знову приїжджав сюди на запрошення Кирила Трильовського.
Відомий видавець і громадсько-культурний діяч Микола Денисюк — також родом із Гвіздця. Був власником книгарень і видавництв у Львові, Інсбруці, Буенос-Айресі, Чикаґо. Перевидав «Повне зібрання творів Тараса Шевченка». Похований на українському цвинтарі у містечку Бавнд-Брук (штат Нью-Джерзі).
Родом із містечка співець Гуцульщини, талановитий художник і графік Ярослав Пстрак (1878-1916). Увійшов в історію живопису як досконалий портретист, творець жанрових композицій, полотен на історичну тематику й української оригінальної поштівки. До 100-річчя від дати його смерті у Гвіздці встановили пам’ятний знак.
Адвокатом у містечку в 1920-1930-х рр. працював творець і організатор спортивно-пожежних товариств «Ciч» Кирило Tрильовський. У Гвіздці та навколишніх селах довго згадували свого адвоката, котрий захищав у судах їхні інтереси. Зберігся й будинок, де була канцелярія правника Трильовського та будинки, в яких він жив.
У Гвіздці народилися членкині юнацької сітки Організації українських націоналістів (ОУН), сестри Люба і Надія Кульчицькі. Люба була друкаркою Жаб’євського районного проводу ОУН, загинула 1950-го. У лавах дивізії «Галичина» воювали і загинули уродженці містечка Осип Тирський і Дмитро Далавурак.
Андрій Шевченко, надзвичайний і повноважний посол України в Канаді, також народився 10 червня 1976 року в Гвіздці. Він значною мірою прислужився до того, що 2018-го вперше відкрили Генеральне консульство України в Едмонтоні, відновили прямий авіарейс Київ-Торонто, а Україну запросили на зустріч у Канаді міністрів закордонних справ G7.
Із Гвіздцем тісно пов’язані кілька успішних підприємців. Серед них — Олександр Яворський, котрий 1972 року закінчив Гвіздецьку середню школу, працював водієм у місцевому радгоспі. З 1994-го став генеральним директором заснованої ним на Прикарпатті багатогалузевої фірми «Явсон», в якій працює понад 400 осіб. Людина різноманітних зацікавленість, він створив єдину на Івано-Франківщині ферму спортивних коней, а також Косівський аероклуб «Явсон». Допомагає творчим людям, гвіздецький середній школі, місцевому футбольному клубу «Дельта». Його класний керівник Надія Дяченко, бабуся Андрія Шевченка, , стверджувала, що талановита душа Олександра розквітла саме у гвіздецькій школі».
А Гвіздецька середня школа славиться як своїми вчителями, так і випускниками. Розповім коротко про учителя з великої літери, — Михайла Бальція. Про себе він жартівливо каже: «У Винограді жив, в Остапківцях працював, у Гвіздці парубочив». I 40 років пропрацював учителем і завучем у гвіздецькій школі. Він також добре відомий як ентузіаст краєзнавчо-пошукової роботи та туризму. Коли я дивуюсь, як мій небіж відмінно орієнтуються на місцевості, той відповідає: «Михайло Михайлович навчив». Однією з багатьох добрих справ п. Бальція є створення разом із учнями шкільного історико-краєзнавчого музею «Літопис Гвіздеччини». Зараз Михайло Бальцій уже на пенсії, однак часто відвідує школу й її учнів.
Багатьох колишніх учнів Гвіздецької школи як магнітом знову і знову тягне до рідної альма-матер. Серед них — доктор наук, професор, академік Дмитро Демчук. Він також працював генеральним директором науково-виробничого центру енергозберігаючих технологій на Донеччині. У Гвіздецькій школі навчався лише один рік — у дев’ятому класі. Після цього змушений був переїхати на Донбас. І всі роки дбає про розвиток своєї малої Батьківщини — сіл Трофанівка, Балинці та містечка Гвіздець. Назву лише одну з багатьох його доброчинних справ. До сторіччя Гвіздецької школи (2008) придбав для неї вісім мультимедійних комплексів, забезпечив школу швидкісним Інтернетом. Не раз гостював у своїх улюблених учителів із Гвіздецької школи: вчителя фізики Ярослава Нирчака та його дружини Марії, вчительки української мови і літератури. «Ярослав Іванович, — ділиться Дмитро Демчук, — прищепив мені любов до фізики і таким чином вплинув на мій подальший життєвий шлях. А Марія Михайлівна відкрили мені чарівний світ рідної мови та літератури». Добрими справами славиться прикарпатський луганчанин Дмитро Демчук.
Загалом науковцями стали десятки і десятки колишніх учнів Гвіздецької школи. Проф. Василь Холевчук працював завідувачем кафедри історії народів Східної Європи Чернівецького національного університету ім. Юрія Федьковича. Проф. Іван Ковтуник завідує кафедрою у Подільському аграрно-технічному університеті в м. Кам’янець-Подільський. Роман Яцик — професор кафедри лісівництва Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника. Ректором Криворізького технічного університету працював проф. Володимир Бизов. Захистили кандидатські дисертації і більшість із них стали доцентами Микола Дем’янчук, Ярослава Німчук, брати Володимир і Олександр Шляховенки, Віктор Петренко, Василь Михайлищук, Юрій Шпарик, Василь Буджак, Наталя Григорів, Оксана Німчук-Палійчук та інші.
Дехто з уродженців Гвіздця чи колишніх учнів школи пов’язані зі сценічним мистецтвом, як от заслужена артистка України Оксана Іваницька. А художник Віктор Семеняк живе у Києві. У Києві живе й письменник Олександр Гижа. У Гвіздецькій школі він закінчив перші п’ять класів і вважає, що Гвіздець — його «друга маленька, а проте рідна Батьківщина».
Сотні вихованців Гвіздецької школи або уродженців містечка працюють фахівцями в найрізноманітніших галузях знань. Багато з них — учителями рідної школи. Так, Любов Рибчинська — директор школи з 2003 року. Вікторія Довгошия — вчитель біології. З її ініціативи створили добре знану у школах України дитячу громадську організацію «Зелений світ» і шкільний дендропарк. У ньому на окремій ділянці красуються тепер уже рідкісні квіти, зокрема, перший провісник весни, крокус Гейфеля (шафран, бриндушка). Все життя учителем української мови та літератури пропрацювала Ганна Апостолюк, а чимало її вихованців стали призерами кількох Всеукраїнських олімпіад із рідної мови.
Багато випускників працюють лікарями. Хірург Михайло Шокалюк працював головним лікарем у Гвіздецькій лікарні. Лікарем у місцевій школі-інтернат тривалий час працює Мирослава Григорів, а Богдан Німчук — завідувачем неврологічного відділення Чернігівської лікарні № 1. Серед випускників Гвіздецької школи є і геофізики. Один із них, Анатолій Подсудієвський, 20 років працював за Полярним колом. Був організатором і керівником українського товариства «Нащадки Кобзаря» у Ненецькому автономному окрузі Російської Федерації. Тепер живе у Калуші.
З Гвіздцем пов’язані діячі інших культур. Зокрема, у містечку народився один із співтворців сучасної польської школи кіно Єжи Кавалерович (1922-2008). Пращури Кавалеровичів були вірменами. Його батько був начальником місцевої пошти. Зараз у родинному будинку Кавалеровичів розміщена бібліотека для дітей. Ряд фільмів Єжи Кавалеровича здобули розголос у всьому світі. Вважають також, що мотиви його фільму «Мати Йоанна від янголів» навіяні враженнями від Гвіздецького костелу Святого Антонія.
Як бачимо, у невеличкому, на 2 тис. жителів, колись багатонаціональному покутському містечку Гвіздець дивовижним чином зійшлася давня, багата і трагічна історія. Тут збереглися кілька архітектурних шедеврів. Тепер Гвіздець живе тими ж проблемами, що й уся Україна. І своїми специфічними, а це: формування об’єднаної територіальної громади, капітальний ремонт доріг, системи водопостачання і каналізації, модернізація освітлення, будівництво нового дитячого садка, а в перспективі — сонячної міні-електростанції тощо.

Михайло Траф’як

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply